Лікування душевних ран. Інтерв'ю з волонтеркою з Ізраїлю на українсько-польському кордоні

"…У пам'ять врізався образ жінки, яка не могла помитися, бо боялася знімати одяг. Вона навіть роззутися не наважувалася. Їй увесь час здавалося, що ось-ось знову почнуть бомбардувати або обстрілювати, доведеться кудись бігти, щоб урятуватися. Навіть під мирним небом Польщі вона не почувалася в безпеці".

Соціальна психологиня Валерія Циховський прибула з Ізраїлю в Польщу 24 березня. За кілька днів роботи на кордоні з Україною вона встигла почути багато історій, які ніколи не зможе забути. Валерія бере участь у волонтерській місії, організованій громадською організацією Topaz.

Декларативно мета місії полягає в тому, щоб надавати психологічну підтримку українським біженцям, які перетнули польський кордон. На практиці волонтери цим не обмежуються, вони надають тим, хто прибув, будь-яку необхідну практичну допомогу, якщо це в їхніх силах.

"Заспокійливі слова не дуже допомагають, коли людина голодна, замерзла, не знає, де переночувати, потребує якихось ліків або інших предметів першої необхідності, тому ми робимо в буквальному сенсі все, що може хоч якось полегшити життя підопічних, — зізнається Валерія. — Іноді треба з'їздити чогось купити, іноді просто посадити людину в машину, відвезти туди, де вона зможе прийняти душ і переночувати. Людина, яка недавно перенесла важку психологічну травму, не завжди здатна впоратися навіть із найпростішими організаційними завданнями".

Про людей із такими травмами Валерія знає чимало. Її основна робота в Медичному центрі імені Едіт Вольфсон у Холоні якраз полягає в допомозі психологічно травмованим пацієнтам — від жертв зґвалтувань до тих, чиї родичі загинули під час терактів. Кваліфікацію психолога вона здобула в Ізраїлі, проте батьківщина Валерії – Україна. Циховський народилася та виросла в Дніпрі. Емігрувала дев'ять років тому та з того часу жодного разу не поверталася до рідних країв.

Походження вплинуло на ваше рішення приєднатися до місії?

- Ще й як! Новина про те, що в Україні розпочалася повномасштабна війна, буквально перевернула моє життя. Я вже не могла думати ні про що інше. Постійно брала участь у якихось ініціативних групах, які збирали гроші та й узагалі шукала будь-які можливості допомогти Україні. Коли на очі потрапило оголошення про те, що Topaz збирає російськомовних волонтерів для роботи з біженцями, одразу вирішила приєднатися. Групу формували в терміновому порядку, між співбесідою та вильотом не минуло й трьох днів. Учасники познайомилися між собою лише в аеропорту.

Як довго учасники місії пробудуть у Польщі?

- Особисто я приїхала на три тижні.Терміни в усіх різні. Кожен із нас взяв на роботі відпустку за власний кошт. На багатьох удома чекають сім'ї. Люди залишаються тут стільки, скільки можуть. Одні приїжджають, інші їдуть. Охочих допомагати українцям в Ізраїлі дуже багато. Я спочатку хотіла вирушити в польовий шпиталь, який створили у Львові, але туди попрямували стільки волонтерів, що просто не залишилося вільних місць. Люди записуються в довгий список очікування, щоб туди поїхати. Тут у Польщі біля кордону також працює дуже багато ізраїльтян. Хтось приїхав із організованою волонтерською місією, хтось дістався сюди, купивши квиток за власний кошт, сам орендував житло. Нещодавно я зустріла групу ізраїльських медичних клоунів. Вдома робота цих хлопців у тому, щоб емоційно підтримувати дітей під час госпіталізації. А тут дуже багато дітей, які переживають сильний стрес, тому клоуни без діла не залишаються.

До речі, не подумайте, що біля польського кордону з українськими біженцями працюють лише ізраїльтяни. Сюди з'їхалися волонтери з усього світу: Єгипту, Китаю, Японії, Нідерландів та інших країн.

Що саме вони роблять на кордоні?

- Буквально все. Хтось надає першу медичну допомогу, хтось годує, хтось підвозить памперси, дитяче харчування, предмети особистої гігієни, одяг і взуття.

Про взуття треба сказати особливо, його часто не вистачає. Ось приїжджає людина, і ми бачимо, що її єдина пара кросівок стала непридатною. Перш ніж вести бесіди з підтримки, треба її перевзути. На щастя, тут усі розуміють, що психологічна допомога має поєднуватися з практичною.

Бачила групу хлопців, які привезли на кордон валізи – просто чудова ідея. Багатьом довелося покидати свої будинки поспіхом, можливості зібратися не було. Взяли, що встигли, склали в першу-ліпшу сумку або пакет. У результаті після довгої подорожі з незручною ношею на руках залишаються сліди, іноді навіть кровоточиві. Замінити ці сумки нормальними валізами на коліщатках означає полегшити життя вимушеним мандрівникам.

Із якими психологічними проблемами найчастіше доводиться мати справу, працюючи з біженцями на кордоні?

— Наслідки травм набувають найрізноманітніших форм. Історія кожного біженця є унікальною. Я зустрічала тут людей, яких обстрілювали дорогою до кордону. Хтось дивом вирвався з оточення, дивом вибрався із заваленого бомбосховища. Всім, звичайно, важко, всі потребують професійної допомоги.

Але, мабуть, найжорстокіших страждань зазнають ті, кому довелося залишити близьких у зоні воєнних дій. Дуже часто це жінки, які поїхали, бо мали вивезти дітей, а їхні чоловіки, брати чи повнолітні сини залишилися в Україні. Таких буквально розриває на частини. Одна дівчина сказала мені, що в неї ніби дірка всередині, яка стає дедалі більшою.

Тяжко, мабуть, постійно стикатися з людськими стражданнями.

— Ми не лише надаємо психологічну підтримку, а й самі її отримуємо. У нашій професії інакше не можна. В Ізраїлі є закон, відповідно до якого кожен соціальний працівник із певною періодичністю отримує консультацію психолога. Крім "обов'язкової програми", є ще прагнення колег допомогти. У лікарні, де я працюю, 24 психологи, кожен із них перед від'їздом сказав мені, що при необхідності готовий попрацювати зі мною, у будь-якому режимі та в будь-який час. Начальниця обійняла мене та сказала, щоб я дзвонила їй за будь-якою потребою.

Більшість українців зіштовхнулася з реаліями війни відносно недавно, Ізраїль живе з цим із моменту заснування держави. Тому в ізраїльському суспільстві вже сформувалися певні механізми протистояння наслідкам війни, зокрема психологічним. У нас є необхідні для цього знання та навички, ось ми й приїхали, щоб ними поділитися. Крім, власне, підтримки постраждалих, ми також навчаємо місцевих психологів інших спеціалізацій, які хочуть допомагати людям із тяжкими травмами.