Японія завдає удару у відповідь: уроки Південної Кореї

Японія і Південна Корея історично перебувають у складних відносинах. Проте останнім часом обидві країни активізували співпрацю і зацікавлені у спільній роботі над проблемою Північної Кореї. Одним із прикладів є те, що Японія, Південна Корея і США в червні 2023 року домовилися про поглиблення співробітництва в галузі обміну інформацією для протидії зростаючій ракетній загрозі з боку Північної Кореї. Це хороший перший крок. Що стосується оборонної політики Японії, то в грудні минулого року вона оголосила, що розвиватиме потенціал удару у відповідь для посилення своїх сил стримування. Це ще один вдалий крок, спрямований на поліпшення двосторонніх зв'язків з урядом Південної Кореї. Проте цього недостатньо для стримування Північної Кореї, яка швидко зміцнює свої стратегічні сили стримування. США, Японія і Південна Корея повинні зміцнювати тристороннє оборонне співробітництво. Японським оборонникам час перейняти досвід Південної Кореї в галузі інвестицій у системи удару у відповідь, покликані тримати під загрозою північнокорейські ракети і командні комплекси.

Фокус переклав статтю японського офіцера Сінічі Хірао про про відносини Японії та Південної Кореї, а також про можливості Сил самооборони Японії.

В Японії вже давно точаться палкі суперечки з приводу створення систем удару у відповідь. Ці дискусії почалися ще в 1950-х роках, коли тодішній прем'єр-міністр Ітіро Хатояма заявив, що Японія може завдавати ударів по військових об'єктах противника за певних обмежень. Однак до цього часу Японія воліла не розвивати потенціал контрудару. У своїй останній "Білій книзі з оборони" уряд заявляє, що "традиційно трактує момент збройного нападу на Японію як момент часу, коли противник розпочинає збройний напад, і вважає, що нам не потрібно чекати, доки ми зазнаємо реальної шкоди від збройного нападу".

Застосування Японією військової сили після початку збройного нападу противника відрізняється від так званого випереджувального удару, за якого ворога атакують до початку збройного нападу. Ті, кого турбує питання про можливості нанесення контрудару Японією, часто вбачають проблему у здатності Японії (навіть за підтримки США) виявити ознаки початку збройного нападу противника. Це дуже важливий момент, але він не є основною темою цієї статті — радше, тут розглядаються проблеми оперативного характеру, коли противник справді починає збройний напад і запускає ракети по території Японії.

Є дві основні царини, в яких Японії слід повчитися у Південної Кореї в плані нанесення контрудару. По-перше, Японія повинна конкретизувати свою доктрину контрудару і привести її у відповідність із доктриною Південної Кореї для спільної протидії загрозам з боку Північної Кореї. При цьому Японія має уточнити кінцеві цілі та відповідні засоби свого контрудару, посилаючись на південнокорейську систему "трьох осей" і координуючи свої дії з нею. По-друге, Японія повинна створити спільні системи управління і контролю, що спеціалізуються на нанесенні контрударів. Для цього Японія має розглянути можливість створення стратегічного командування під безпосереднім контролем постійного об'єднаного командування, яке буде створено 2024 року, або надати повноваження з управління системами протидії удару спеціальній об'єднаній оперативній групі, що відповідає за ПРО.

Стратегічне стримування Південної Кореї

Японія в питаннях стратегічного стримування покладається на розширене стримування США і власні системи протиракетної оборони. Однак, як пишуть японські стратеги в Стратегії національної безпеки, протиракетна оборона недостатня для розв'язання проблем, пов'язаних із поточною ситуацією. В Індо-Тихоокеанському регіоні країни нарощують великі та сучасні ракетні сили. Японія планує інвестувати кошти у створення цілої низки засобів контрудару, які, як передбачається, атакуватимуть ракетні пускові установки і військові об'єкти противника, щоб зменшити кількість ракет, що летять на японську територію. Японські системи протиракетної оборони і протиракетний потенціал взаємопов'язані і є невід'ємною частиною стратегічного стримування.

Зіткнувшись із серйознішим військовим тиском з боку Північної Кореї, Південна Корея пішла далі Японії в плані доктрини стримування. Південна Корея почала пошуки ракетного потенціалу набагато раніше за свого сусіда — ще 1978 року вона успішно запустила ракету "Пекгом" (백곰: білий ведмідь). Сьогодні в Південній Кореї розроблено систему "Три осі", що складається з системи "ланцюжка ураження", корейської протиповітряної та протиракетної оборони і системи масованої відплати. Як пояснював на цьому сайті Клінт Ворк, ці ракетні системи і датчики призначені для реагування на дії Північної Кореї до, під час і після ракетної атаки. Ланцюжок ураження — це попереджувальний удар, коли Південна Корея виявляє ознаки неминучого нападу, спрямований на північнокорейську артилерію і ракетні шахти. Протиповітряна і протиракетна оборона Кореї являє собою багаторівневу концепцію протиракетної оборони, спрямовану на перехоплення балістичних ракет, що летять. Вона включає в себе системи Patriot, Navy Aegis, а також системи протиракетної оборони Terminal High Altitude Area Defense. Нарешті, "Масована і каральна відплата" являє собою план нападу на Пхеньян і усунення північнокорейського політичного і військового керівництва. Ця відповідь набагато сильніша, ніж ланцюжок ураження, і спрямована на стримування застосування Північною Кореєю ядерної зброї шляхом загрози конвенційної, але значної відплати. Як основний засіб нанесення удару Південна Корея використовуватиме свої балістичні та крилаті ракети, зокрема ракетні комплекси "Хьонму" (현무). Для контролю над цими системами у 2024 році буде створено Корейське стратегічне командування, яке ефективно задіє систему "трьох осей". Це командування контролюватиме стратегічні озброєння і протиракетну оборону.

Система "трьох осей" посідає центральне місце в системі стримування Північної Кореї і була розроблена у зв'язку з побоюваннями Південної Кореї, що реакція США на регіональну кризу може бути надто повільною або настати вже після нападу Північної Кореї. Дискусія між Південною Кореєю і США про передачу оперативного контролю у воєнний час підтверджує ці побоювання – Південна Корея не поверне собі оперативний контроль доти, доки не введе в дію систему "трьох осей". Під час Корейської війни контроль було спочатку передано командуванню ООН, а потім — Об'єднаному командуванню сил Південної Кореї і США. У минулому Сполучені Штати потребували оперативного контролю над південнокорейськими силами, щоб утримати Північну Корею від повторного вторгнення на Південь і не дати Сеулу почати власний наступ з метою возз'єднання півострова. Сьогодні, навпаки, в умовах зростання ракетних сил Північної Кореї Сполучені Штати вітають нарощування оборони Південної Кореї. Крім того, 2021 року Сполучені Штати скасували угоду з Південною Кореєю про обмеження ракетних озброєнь, що зміцнило систему "трьох осей".

Удар у відповідь по Північній Кореї та нові виклики

Японія заявила, що буде прагнути отримати найкраще озброєння як засіб нанесення контрудару. Це передбачає закупівлю ракет Tomahawk, а також створення надводних корабельних ракет Type-12 з більшою дальністю і можливістю застосування з повітряних, морських і наземних платформ. Японське керівництво також розглядає можливість удосконалення засобів розвідки, спостереження і рекогносцировки для підвищення можливостей цілевказівки цим ракетам. Це, безумовно, кроки в правильному напрямку. Однак перед Японією, як і раніше, стоять дві проблеми.

По-перше, Японія має уточнити свою доктрину удару у відповідь. І Японія, і Південна Корея вкладають значні кошти в протиракетну оборону. Однак, як уже зазначалося раніше, якщо південнокорейська система нанесення ударів має дві осі (до і після ракетного нападу), то японська доктрина нанесення контрударів по об'єктах противника менш зрозуміла. У Стратегії національної безпеки вказується, що ці сили будуть використовуватися законним чином на основі внутрішнього і міжнародного права і відповідно до трьох японських стандартів застосування сили. Це означає, що при нанесенні будь-яких ударів буде використовуватися мінімально необхідна кількість сили, а удар Японії буде завдано після початку збройного нападу супротивника (як уже зазначалося, це не означає, що Японія повинна чекати, поки ракети завдадуть шкоди японській території). При цьому прем'єр-міністр Фуміо Кісіда не уточнив, у яких ситуаціях Японія може завдати попереджувального контрудару. Знову ж таки, йдеться про "превентивний контрудар", оскільки його завдають до того, як противник випустить ракети по Японії, але це все одно контрудар у тому сенсі, що реакція Японії відбувається після того, як супротивник розпочинає збройний напад.

Таке замовчання може бути спробою "стратегічної двозначності", спрямованої на стримування Північної Кореї шляхом навмисного розмивання "червоної лінії" Японії. Проте фахівці з оборони мають бути здатні завдати попереджувального контрудару в разі, якщо розвідка покаже ознаки неминучого нападу з боку Північної Кореї і відповідальні цивільні політики ухвалять таке рішення. Планувальникам оборони слід почати з розподілу можливостей на попереджувальні та контрудари у відповідь, а потім вивчити, яку зброю слід використовувати для атаки тих чи інших цілей. Південна Корея вже уточнює, які цілі та засоби будуть використовуватися в рамках "ланцюжка ураження" і варіантів масованої відплати. Після того як Японія матеріалізує свою доктрину контрудару подібним чином, і Японії, і Південній Кореї буде корисно провести консультації з питань цілевказування, а також того, як своєчасно і пропорційно використовувати активи двох країн.

Це дасть змогу Японії і Південній Кореї спільно контролювати ескалацію і стримувати Північну Корею від перетину ядерного порога. Інакше кажучи, якщо Японія і Південна Корея не скоординують свої доктрини контрудару і одна з них завдасть удару у відповідь до того, як Північна Корея запустить свої ракети, то у Північної Кореї є всі підстави для ескалації до ядерного рівня, і вона може завдати удару по обох країнах. Зрозуміло, ця дискусія буде корисною і для США, оскільки в разі конфлікту Сполучені Штати командуватимуть корейськими силами. Існує безліч механізмів, що дають змогу Японії або Південній Кореї вести такий діалог зі США на двосторонній основі, але створювана тристороння консультативна група з ядерної проблематики буде найкращим місцем для обговорення цього цільового завдання, навіть якщо ударні засоби Японії та Південної Кореї залишаться конвенційними.

Друга проблема — командування та управління. Південна Корея незабаром створить Корейське стратегічне командування, але в Японії поки що немає аналогічних планів. У майбутньому контрударні можливості збройних сил будуть розосереджені між сухопутними, морськими і повітряними силами самооборони. Японія повинна створити об'єднаний штаб для своєчасного і належного командування та управління цими стратегічними ударними системами. Це особливо необхідно, якщо японським ракетним військам буде запропоновано знищити ракетні пускові установки Північної Кореї до початку нападу. Одним зі способів створення стратегічного командування є його безпосереднє підпорядкування постійному об'єднаному командуванню, яке буде створено в Силах самооборони 2024 року для полегшення проведення спільних операцій. Якщо створення постійного стратегічного командування ускладнене політичними міркуваннями, то Японія може перетворити свою спеціальну оперативну групу з протиракетної оборони на оперативну групу з нанесення контрудару і протиракетної оборони. До складу оперативної групи, призначеної для протидії балістичним ракетам, входить командувач командуванням ППО Сил повітряної самооборони, а також підрозділи ПРО трьох відомств, які об'єднані в систему виявлення та обміну інформацією, так зване наземне середовище протикосмічної оборони Японії. З політичної та фінансової точок зору було б доцільніше інтегрувати в цю спеціальну оперативну групу засоби нанесення контрудару, як-от корабельні ракети Type-12 і ракети Tomahawk, ніж створювати нове стратегічне командування. Незважаючи на те, що цей захід має надзвичайний характер, він зробить командувача командуванням ППО відповідальним за операції з нанесення контрудару і надасть йому повноваження вести переговори з командувачем стратегічного командування Кореї.

Висновок

Підвищуючи свою обороноздатність, Японія зробила важливий крок — створила потенціал для нанесення контрудару. Однак для досягнення цілей стримування Японії слід зосередитися не тільки на закупівлях і розробці озброєнь, а й на стратегічній доктрині, командуванні та управлінні. Південна Корея вже почала вводити в дію свої стратегічні системи, і Японії слід повчитися у свого сусіда. По-перше, Японія повинна працювати над своєю концепцією контрудару, щоб уточнити тимчасові рамки операцій і цілі, які Японія повинна атакувати на кожному часовому етапі. Це має бути узгоджено з південнокорейським "ланцюжком ураження" і варіантами масованої відплати для контролю ескалації проти Північної Кореї. Консультативний орган з ядерних питань, який прагнуть створити Сполучені Штати, став би чудовим майданчиком для такого спільного цільового планування. Крім того, Японія повинна створити системи управління, що спеціалізуються на нанесенні контрударів і протиракетній обороні. Переважно мати постійне стратегічне командування, подібне до того, що створюється в Південній Кореї, але якщо це важко, то достатньо буде створити спеціальну стратегічну оперативну групу, розвинену на базі об'єднаної оперативної групи ПРО. Наявність єдиного командувача, який курирує контрударний потенціал трьох служб Японії, сприятиме проведенню корисних консультацій з питань цілевказівки з Південною Кореєю.

Про автора

Сінічі Хірао — офіцер Сухопутних сил самооборони Японії. Він служить уже вісім років, і в сферу його наукових інтересів входять питання ядерного і звичайного стримування, включно з можливостями Японії з нанесення контрударів. Він отримав ступінь бакалавра права в Токійському університеті та ступінь магістра державної політики в Університеті Вірджинії.