Голосуй або програєш. Що виберуть вірмени — незалежне майбутнє чи реванш "колишніх"?

До позачергових парламентських виборів у Вірменії залишилося кілька днів. І чим ближча дата виборів, тим запеклішою боротьба між головними протиборчими блоками Ніколи Пашиняна і Роберта Кочаряна.

На сьогодні, згідно з результатами різних соціологічних опитувань, рейтинг блоку Ніколи Пашиняна "Мій крок" становить 24%, блоку Роберта Кочаряна "Вірменія" — 22% .Тут треба робити знижку на те, що результатам таких опитувань у Вірменії довіряти не доводиться.

Так, за поширеною у вірменських ЗМІ інформацією, агентство, яке позиціює себе, як франшиза відомого бренду Gallop, прославилося практикою приписки "потрібних" балів за відповідну оплату. А її власник, по чистій випадковості, виявився бізнес-партнером сина близького до Кочаряна бізнесмена.

Але одне можна прогнозувати вже сьогодні: однозначної перемоги, яка дасть тій чи іншій стороні конституційну більшість, не буде.

За прогнозами експертів, очікується формування коаліційного уряду, що виглядає малоймовірним через поляризацію вірменського політичного істеблішменту. Отже, другий тур виборів неминучий, а в ньому братимуть участь тільки ті блоки, які пройшли в парламент.

Для вірмен такий сценарій — це чергові місяці невизначеності і політичної нестабільності. Боротьба триватиме доти, поки одна зі сторін не здобуде повну перемогу на виборах. Більше того, складно передбачити реакцію команди Роберта Кочаряна на можливу поразку на виборах.

Останні готові відстоювати свої інтереси не тільки на виборчих дільницях, а й на вулицях, що побічно підтверджується і вкидами результатів "високого рейтингу", одержуваних у ангажованих структур.

Таким чином, ще до початку голосування, опитування стали інструментом поствиборів.

Як топили революцію

Перед вірменським суспільством стоїть непростий вибір. По суті, йдеться про вибір майбутнього курсу розвитку, який повинен визначити долю вірмен протягом наступних десятиліть. Тому майбутнє голосування можна сміливо назвати вибором між останнім шансом на незалежний розвиток і повним відходом Єревана під протекторат Кремля.

Ще 2 з половиною роки тому, у 2018 р, вірмени раділи, коли позбувалися від "карабаського клану". Нікол Пашинян тоді оголосив пор "оксамитову революцію", яка перемогла в країні. Вперше за часи незалежності вірмени самостійно вибрали свого лідера, якого сьогодні проросійська опозиція звинувачує у зраді і некомпетентності.

Головним фактором в підриві довіри вірмен до Пашиняна є Росія. Кремль не сприйняв зухвалий вибір вірменського народу, який, як вважають в Москві, загрожує вивести Вірменію з орбіти традиційного російського впливу.

Виходячи саме з такого розуміння існуючої ситуації, Москва почала вставляти палки в процес реформування цієї маленької країни Південного Кавказу.

Зі свого боку, сам Нікол Пашинян запустив складний процес економічної трансформації, який припав на період пандемії. Вірменія з її заново вибудовуваною ліберальною економікою виявилася не готовою до такого типу виклику.

Країна та її державні інститути почали слабшати. Зростаюча напруга між головними політичними силами знайшла вихід за підсумками другої карабаської війни.

Логічним підсумком стало підписання заяви, що дозволила Росії закріпити свій вплив на вірменську владу, а "колишнім" — повстати з небуття, в яке, здавалося б революція відправила їх навічно.

Тінь Москви на майбутньому Вірменії

Зараз перед Вірменією стоять складніші питання. Заява від 9 листопада і наступні за нею угоди створили нову геополітичну реальність, під яку Вірменії потрібно підлаштовуватися. При правильній оцінці ситуації і гнучкому керівництві, Вірменія може вийти із здавалося б уже сформованого політичного цугцванга.

Образ майбутнього є найважливішим елементом у вибудовуванні політики провідними політичними силами Вірменії. Ті, політичні сили, які не мають образу майбутнього, приречені на програш, тому що не дають виборцю розуміння того, як вони збираються правити і виводити країну з кризової ситуації.

У Ніколи Пашиняна програма проста. Незалежно від того, подобається вона вірменському суспільству чи ні, вона є, і безпосередньо повʼязана з новими реаліями — розблокування і зʼєднання Вірменії з Росією та Іраном за допомогою залізничних шляхів, залучення до Вірменії західних інвестицій і створення умов для багатої вірменської діаспори.

У всіх цих пунктах є свої нюанси, але це той образ майбутнього, який пропонує Пашинян. І головне — визначальним елементом цього майбутнього є збереження основ суверенітету Вірменії, можливості маневру і збереження імунітету від авторитаризму, що характеризує пострадянські режими, які знаходяться під тінню Кремля.

Що пропонує Кочарян?

Альфою і Омегою передвиборчої кампанії другого президента Вірменії — є один рецепт — поглиблення союзницьких відносин з Росією.

Це те, про що Кочарян найбільше говорить у своїх численних інтервʼю російським ЗМІ. Що ж стосується образу майбутнього для Вірменії, то тут все набагато складніше. Кризової програми, здатної вивести Вірменію з критичної ситуації, у нього немає.

Складається враження, що, на думку Кочаряна, і цей план напишуть в Кремлі за вірмен. Для Вірменії зміцнення відносин з Росією у ворожому геополітичному оточенні — це незаперечна даність. Але незаперечним є й інше — саме існування "ворожого оточення" — це результат безальтернативної ролі форпосту Москви.

Інше питання, про яке мовчить акціонер російської компанії АФК "Система" — за рахунок яких фінансових коштів він збирається відновлювати нову Вірменію. Однозначно, його "альма матер", що належить російському олігархові Євтушенкову — донором відродження Вірменії не буде. У період президентства Кочаряна "Система" прославилася серед вірмен лише скупкою задешево найбільш наукомістких виробництв, що залишилися республіці від радянської спадщини.

Більше того, Кремлю просувати свою регіональну порядку, зокрема транспортно-логістичну з другом Путіна Кочаряном буде легше. І набагато дешевше. Так не виключено, що інтереси РЖД при Кочаряну будуть вирішені за рахунок списання виділеного Кочаряну російськими олігархами кредиту на проведення передвиборчої кампанії. Тобто знову за рахунок вірмен і бюджету Вірменії.

У експертів викликає сумнів і ефективність можливих інвестицій вірменської діаспори Росії для економіки континентальної Вірменії. Так, для Москви пріоритетом є підтримка російськими вірменами проектів у Карабасі, оскільки наявність вірменського населення в регіоні обґрунтовує і продовження там російської миротворчої місії.

У просторі для сірої зони відмивання фінансових потоків зацікавлені і деякі представники московської вірменської громади.

При такому розкладі Вірменія ризикує зіткнутися з ліванським синдромом, коли гроші і вливання здійснюються, але потім зникають в офшорах (у цьому випадку, в підконтрольній російським військовим зоні миротворчості) Нагадаємо, що у випадку з так званим "ліванським кейсом" три найбільші банки країни потрапили під санкції за незаконні махінації.

На жаль, передвиборна кампанія, яка ведеться на гіпер-емоційному тлі, не залишає місця холоднокровній аналітиці та інформованій думці.

І тепер все питання у тому, чи задумається вірменський виборець над нюансами пропонованих йому альтернатив у день тиші, чи єдиною надією перед доленосним вибором залишається надія на мудрість багатовікового виживання.