Defender у Чорному морі. Як пов'язані маневри британського есмінця, заяви Меркель і майбутнє Європи

британський есмінець Defender
Фото: Getty Images | Чи можна вважати дії британців провокацією? Думки відрізняються

Похід британського есмінця і заява німецького канцлера про те, що потрібно дружити з Росією, — дві історії про одне й те ж саме. Про майбутню архітектуру міжнародної безпеки.

Історія з обстрілом у Чорному морі поблизу кримського мису Фіолент британського есмінця Defender, що здійснював перехід з Одеси в Батумі, отримала своє майже анекдотичне продовження. Як стало відомо, за день до інциденту на автобусній зупинці в графстві Кент був знайдена стос промоклих документів обсягом майже 50 сторінок, що належать Міноборони Сполученого Королівства.

Людина, яка знайшла цей скарб, захотіла залишитися невідою і передала його до редакції Бі-бі-сі. Британська медіакорпорація частково надала їм розголосу, встигнувши поцікавитися у військовому відомстві, чи дійсно хтось із його чиновників "посіяв" папери, на частині яких значився гриф "Таємно, тільки для прочитання британськими співробітниками" (Secret UK Eyes Only). Там відповіли ствердно. І поки замміністр оборони Джеремі Квін виголошував промову з цього приводу в Палаті громад, анонсуючи розслідування того, що сталося і зрозумівши, що "це схоже на помилку, припущену цією [тією, яка втратила документи] людиною", Британія і світ зачитувалися "одкровеннями", отриманими настільки дивним чином.

З них випливало, що в Міноборони острівʼян прораховували три можливі відповіді на дії Defenderʼа, який повинен був пройти в 12-мильній зоні біля берегів Криму. Від "безпечної та професійної" до "небезпечної та непрофесійної". На стадії планування обговорювався й альтернативний маршрут для корабля, однак цей варіант відкинули як боягузливий: він міг створити хибне враження, ніби Лондон злякався і дозволить Москві стверджувати, що Великобританія змирилася з претензіями Путіна на територіальні води Криму.

Англо-саксонський джингоїзм

Чи можна вважати дії британців провокацією? Саме так їх назвали в Москві, вирішивши, що вони не могли бути здійснені без погодження з Вашингтоном. Тим більше що на борту судна, як зауважила офіційна представниця МЗС РФ Марія Захарова, посилаючись на військових експертів США, під час інциденту проходили навчальні тренування за участю зокрема американського спецназу.

Заклопотаність британців такою поведінкою, що "викликає", висловили ЗМІ різних країн. Турецьке видання Sabah, наприклад, нагадало, чим закінчилися подібні небезпечні маневри османського флоту під командуванням німецького адмірала Вільгельма Сушона в жовтні 1914 року. Власне в Королівстві ставлення до інциденту різні, але відправною точкою слугує позиція, озвучена премʼєр-міністром Борисом Джонсоном: Лондон ніколи не визнає Крим російським. Отже, Defender ні в які територіальні води Росії не входив. А вільне використання міжнародних вод — це те, за що ратує Британія.

Важливо
Репетиція перед Байденом. Що обговорюватимуть Зеленський і Меркель в Берліні

"Те, що ми зробили, це було твердження права на вільне судноплавство, від якого виграють усі країни, і Британія більше за інших, — пише Деніел Ханнан у The Telegraph. — А також знак того, що Великобританія як і раніше готова діяти як всесвітній дорослий в світі, де більшість поводяться як діти".

Він нагадує, що слово "джингоїзм" — британський ура-патріотизм, на який зараз обрушуються деякі критики, — зʼявилося під час російсько-турецької війни 1870-х, що викликала занепокоєння в Лондоні: цар міг захопити Босфор і Дарданелли, "перетворивши Чорне море на російське озеро і закривши його для міжнародного судноплавства". Однак, "коли вони рушили на Константинополь у 1878 році, Британія послала флот. Росіяни відразу зупинили наступ, і протоки залишилися відкритими для міжнародного судноплавства. Джингоїзм, або як там ви його хочете назвати, так ось, джингоїзм тоді спрацював".

Ханнан підкреслює, що за потужністю ВМС Британія поступаються лише США. Її заморські території в 30 разів перевищують площу країни. А "оскільки штаб-квартири світового страхового ринку, законодавства і судноплавства знаходяться в Лондоні, ми очевидно зацікавлені в підтримці мирного міжнародного порядку".

Більш того, він говорить про принципову розбіжність позицій англо-саксонців і Франції з Німеччиною, які минулого тижня "прагнули наблизити ЄС до Росії".

"Коли Німеччина вирішила продовжити будівництво газопроводу "Північний потік-2" на страх Сполучених Штатів, стало зрозуміло, що саме англо-саксонські держави (англосфера) повинні взяти на себе ініціативу в справі стримування Росії", — підсумовує автор.

Франко-німецький альянс

Мері Дежевські в The Independent, щоправда, пише, що "перспектива угоди Байдена і Путіна й очевидне потепління відносин між США та ЄС після візиту Байдена в Брюсселі роблять Великобританію потенційно самотньою в її холодному ставленні до путінської Росії, незважаючи на всю дружелюбність між Борисом Джонсоном і Байденом на саміті G7". Однак у цьому є деяке перебільшення. Зрештою, поки незрозуміло, що це взагалі за угода між Білим домом і Кремлем. Якою вона буде і чи буде взагалі. Та й "нова брюссельська дружба" — це щось на зразок міфічного єдинорога: хто бачив цього звіра?

Навіть слова держсекретаря США Ентоні Блінкена про те, що "у Сполучених Штатів немає кращого партнера, кращого друга в світі, ніж Німеччина", варто сприймати як дипломатичний реверанс. Берлін після Трампа потрібно знову "приручити". Звідси і ця тональність. І запрошення Ангели Меркель в Білий дім першою з усіх європейських правителів. Візит запланований на 15 липня, переговори не обіцяють бути легкими.

секретні документи, гриф секретно
На автобусній зупинці був знайдений стос промоклих документів обсягом майже 50 сторінок із грифом "секретно"

Підтримана Макроном ідея Меркель посадити Путіна за один стіл із главами держав Євросоюзу не знайшла масової підтримки серед їх колег. Але канцлер Німеччини продовжує наполягати на такому форматі, який став неможливим після авантюр РФ у 2014 році. Тезу про його необхідність вона повторила 28 червня на засіданні німецько-французької парламентської асамблеї. За її словами, ЄС вже зробив перший крок до відновлення самітів: вивчаються варіанти прямого діалогу, визначаються можливі теми. Те, що справа йде до оформлення якогось франко-німецького альянсу, видно неозброєним поглядом.

Це почалося не сьогодні. Достатньо згадати, як в унісон звучали голоси Макрона та Меркель у листопаді 2018-го, коли перший запропонував створити європейську армію, щоб отримати Європу, "яка захищає себе переважно самостійно, без того щоб повністю покладатися на Сполучені Штати". Більш того, французький лідер заявив, що захищатися потрібно від "Китаю, Росії і навіть США". Реакція Дональда Трампа на це була досить єхидною: він запропонував згадати, чим все закінчилося в Першій і Другій світовій війнах. Однак "залізна фрау" свого французького колегу підтримала.

Важливо
Свої інтереси. Навіщо Меркель і Макрон запрошували Путіна на саміт ЄС і чому їх ніхто не підтримав

Сьогодні Берлін і Париж повертаються до ідеї своєї незалежності від Вашингтона, і переписування відносин із Москвою з використанням витягнутої з-під сукна півстолітньої давності "доктрини Армеля" (стримування плюс готовність до діалогу) — слушна нагода для такого "демаршу". Французькі дипломати не соромляться коментувати всі ці перипетії. Один із них нещодавно сказав швейцарській Le Temps: "Те, що думає і збирається в найближчі місяці робити Німеччина, матиме вирішальне значення. Ми не можемо дозволити Європі бути зведеною до рангу спостерігача за поєдинками США — Росія і США — Китай. З урахуванням масштабів прийдешніх економічних проблем Берлін знаходиться за пультом управління. Але яка його свобода маневрування щодо Вашингтона?"

Що скаже невловимий Джо

Останнє питання — з розряду ключових. У Німеччині бізнес-середовище і політикум почуваються не дуже комфортно під пильним поглядом Джо Байдена. Представники автопрому, наприклад, побоюються, що варто Берліну почати проявляти занадто багато самостійності, Вашингтон знову, як і при Трампі, почне розмовляти з ними мовою ультиматуму мит. І знову-таки незрозуміло, що там може статися з розблокованим було "Північним потоком-2". Блінкен мʼяко говорить про розбіжність у поглядах щодо цього проекту: для Вашингтона він, як і раніше, загроза енергетичній безпеці Європи. А американські конгресмени роблять куди гучніші заяви. Тому навіть не дивно, що в березневій записці інституту Брукінгса (Вашингтон) підкреслюється, що "німецькі керівники побоюються американського політичного класу, особливо Конгресу".

Важливо
Репетиція перед Байденом. Що обговорюватимуть Зеленський і Меркель в Берліні

Похід британського Defenderʼа та заяви німецького канцлера — орел і решка однієї медалі. Назва їй — архітектура міжнародної безпеки в Європі. На яких принципах вона будуватиметься — англо-саксонських чи франко-німецьких? Або якихось ще більш складних, симбіотичних? Відповіді на ці питання — у Вашингтоні. І, можливо, частина з них стане відома після 15 липня, коли Меркель здійснить візит Байдена. Поки ж можна спостерігати гарячкові міграції німецьких політиків за Атлантику й назад. Не заперечують, що їхня мета — донести до американської адміністрації думку: восени mutti ("матуся" — одне з прізвиськ фрау канцлера) піде, і Німеччина буде іншою. Зокрема щодо Росії.