Все статьиВсе новостиВсе мнения
Украина
Мнения
Красивая странаРейтинги фокуса
Учиться по любви. Как в школе "Соняшник" учат детей быть счастливыми

Учиться по любви. Как в школе "Соняшник" учат детей быть счастливыми

Одна из основательниц альтернативной Киевской школы "Соняшник" рассказала Фокусу, чем занимаются школьники в курсе "Точилка для ума", какие недостатки есть у традиционных школ и что такое детское счастье

000

"Соняшник" — одна з альтернативних київських шкіл. Створили її батьки для своїх дітей. "Спочатку було бажання проживати дитинство разом зі своїми дітьми — разом чомусь навчатися, знову відкривати для себе світ, — розповідає Анна Остапенко, одна із засновниць школи, вчителька й мама трьох дітей. — Ми ходили в басейн і займалися раннім плаванням, вчилися кататися на лижах і на роликах, разом із дітьми ходили в походи у Криму. Мені не хотілося приводити дитину на заняття, просто сидіти й чекати на неї. Набагато цікавіше було самій одягнути ролики та вчитися разом".

Виявилося, що таких активних батьків у Києві чимало. Сім’ї знайомилися між собою у басейні, на семінарах і дитячих заходах. Так виникло велике коло батьків-ентузіастів. Час швидко минав, діти підросли й постало питання вибору школи. У звичайних загальноосвітніх школах батьків багато що не влаштовувало, тому вирішили об’єднатися, знайти приміщення й навчати дітей самостійно.

З того часу минуло понад чотири роки. Тепер у "Соняшнику" є чотири класи: перший, другий, четвертий і п’ятий. Засновники школи не прагнуть того, щоби школа розрослася і стала прибутковим проектом. Швидше навпаки — хочуть зберегти атмосферу великої родини, де усі "на одній хвилі", близько спілкуються між собою і кожен долучається до співтворення цієї школи.

У "Соняшнику" діти навчаються чотири дні на тиждень. П’ятий день особливий — дітей ведуть на екскурсію або у школі проводять зустріч із цікавою особистістю, експертом у якійсь справі. Щодня у школярів окрім маленьких перерв є велика, тривалістю в одну годину.

Тепер "Соняшник" орендує приміщення в офісному центрі, де по вечорах проводяться курси з англійської мови. "Звичайно, для школи краще було б мати окремий будинок із власним подвір’ям. Але поки що такого не маємо", — каже Анна Остапенко.

Анна Остапенко: "Наше покоління було виховане в такому середовищі, де емоції варто було приховувати й поводитися "так, як треба". Тепер це заважає в житті, у стосунках"

Особливі уроки

О 9.05 в учнів 4–5 класів уже йде другий урок. У першому класі навчання тільки починається. Тут грає спокійна медитативна музика, цвірінькають пташки. Шестеро дітей сидять за партами і старанно виводять маленьку літеру "і". Учителька заглядає в зошити, щось підказує, нагадує, як правильно тримати ручку. Серед написаних літер обирає найкрасивіші і домальовує їм зверху корони. Це "літери-королеви". Коли усі літери написані, посеред класу розстилається килим, на ньому діти із "вагончиків-складів" будують слова і розкладають їх на окремі групки — односкладові, двоскладові та трискладові.

У другому класі — предмет, якого немає у розкладі загальноосвітніх шкіл. Діти називають його "точилкою для розуму", а дорослі — ТРВЗ (теорія розв’язання винахідницьких завдань). Діти малюють будинки і розповідають, для чого потрібні вікна. Кожен варіант відповіді учителька записує на дошці — щоб провітрювати; дивитися, що на вулиці; щоби вдень було світло; для подарунків від Миколая і Зубної феї; щоб можна було врятуватися при пожежі. Усі відповіді діти обговорюють, хтось говорить багато і швидко, хтось повільно, ніби згадує деякі слова. Учителька допомагає сформулювати речення, щось підказує і терпляче слухає кожен коментар.

Після цього ще одне творче завдання. Діти отримують по аркушу кольорового картону, пластилін, зубочистки, різнокольорові дерев’яні палички, каштани й жолуді. Із цього дивного комплекту треба збудувати дитячий ігровий майданчик. За якийсь час на партах з’являються гойдалки, драбинки та дивовижні лазалки.

У "Соняшнику" вважають, що найкраще діти вчаться на чомусь матеріальному — тому, що можна побачити чи потримати в руках. Якісь предмети, картини, перегляди відео і творчі завдання присутні тут на більшості уроків. Історію вивчають паралельно з курсом мистецтвознавства. Кожен історичний період — це події, особистості та твори мистецтва. А щоби діти не заплуталися в періодах і століттях, у класі на стіні є "шкала століть".

Анна Остапенко: "Ми запровадили правило, що під час перебування у школі телефон має лежати в кишені куртки або в рюкзаку. Усе, що відбувається з дитиною у школі, телефону не потребує"

Логіку та стратегічне мислення у "Соняшнику" розвивають за допомогою шахів. Замість фізкультури та "Основ здоров’я" — йога й самомасаж. На цих уроках діти не лише роблять асани, а й вивчають будову свого тіла і те, як воно працює. Інші незвичні предмети в розкладі — це курс розвитку особистості, китайська мова та практичні заняття, на яких вчаться готувати їжу та шити. Більш звичні українська мова, література, російська та англійська мови, математика, природознавство, співи. У розкладі учнів "Соняшника" є години, записані як "проект". У цей час діти обговорюють загальношкільні питання, готують вистави, ярмарки або просто займаються "шкільним господарством"  запаковують і несуть здавати макулатуру чи прибирають у клітці, де живе шиншила.

На перерві тут дуже активний рух  хтось намагається балансувати на спеціальному тренажері, хтось грає у футбол м’яким кубиком, кудись пересуваються парти, стільці, і місця стає справді замало.

Після гамірної перерви діти знову розходяться по класах, а ми залишаємося з Анною Остапенко, щоби поговорити.  

Про найважливіше

Анно, чому має навчати школа дітей, щоби в майбутньому вони були успішними, знайшли у житті свій шлях?

— Головне наше завдання як учителів і як батьків — це те, щоб діти були щасливими тепер, сьогодні. Це вміння радіти життю збережеться і на майбутнє. Друга важлива річ — навчити дітей розпізнавати свої бажання, знати, чого саме вони хочуть, ставити перед собою мету й шукати ресурси для досягнення цієї мети. Також важливо вміти замислюватися та критично оцінювати будь-яку інформацію. І, звісно, висловлювати свою точку зору.

Гарна освіта й високий рівень знань — це вже другорядне, воно додається до тих основних засад, які я назвала.

Анна Остапенко: "Якщо батьки кажуть дитині: «Давай, швиденько зроби свої уроки й будемо дивитися телевізор», — то це не мотивує до навчання"

У розкладі "Соняшника" є такі предмети, як "Точилка для розуму" і "Курс розвитку особистості". Для чого ці уроки?

— "Точилка для розуму", або ТРВЗ (теорія розв’язання винахідницьких завдань) — це досить відомий напрямок у сучасній педагогіці. Його мета — навчити дитину мислити критично і творчо: аналізувати завдання чи ситуацію, знаходити потрібні ресурси, розглядати кілька шляхів розв’язання задачі. На уроці діти можуть слухати казочку, малювати хатинку, щось ліпити з пластиліну, але при цьому вони щоразу шукають розмаїття шляхів, щоби виконати це завдання.

"Курс розвитку особистості" відбувається у межах психології. У нас є педагог-психолог, і для кожного віку вона підбирає свою програму. Спочатку — адаптація до школи. Діти налаштовуються позитивно сприймати свої нові ролі й завдання. Потім — розвиток емоційного інтелекту. Діти вчаться розуміти й висловлювати те, що відчувають. Якщо висловлювати негативні емоції, то у прийнятний спосіб, не кричати, не битися і не скиглити, а знаходити потрібні слова. Насправді це дуже важливо. Наше покоління було виховане в такому середовищі, де емоції варто було приховувати й поводитися "так, як треба". Тепер це заважає у житті, у стосунках. Ми не вміємо висловлювати те, що нас турбує, ховаємо емоції за якоюсь маскою, а потім вибухаємо. Треба вчитися звертати увагу на себе, на свої почуття та знаходити слова, щоби пояснити комусь, що нас не влаштовує... Наші батьки деколи дивуються, як добре діти вміють коментувати власні стани та ще й пояснювати те, що відчувають батьки.

Трохи старші діти на цьому курсі вдосконалюють себе — хтось намагається стати більш самостійним, хтось більш доброзичливим. Для цього разом з учителем визначають, у якому напрямку будуть працювати, складають план, поступово його виконують і аналізують: що вдається, а що ні. І така робота справді має результати, це я вам можу сказати як мама.

Шкільні правила

У вашій школі є якісь особливі внутрішні правила?

— Правила виробляються у процесі гри. Діти змінюються, ростуть, приходять нові. Так само як і в сім’ї — якщо раніше не можна було користуватися сірниками, то тепер уже можна, бо дитина виросла й сама собі розігріває їжу. Щось схоже і в нас. Раніше діти були маленькі, не мали телефонів, не було у школі таких дітей, які залежні від телефонів, тому і не потрібні були правила, пов’язані із цим. Нещодавно така потреба з’явилася. Ми запровадили правило, що під час перебування у школі телефон має лежати в кишені куртки або в рюкзаку. Усе, що відбувається з дитиною у школі, телефону не потребує. Подивитися котра година? Для цього є годинник. Виявилося, що учні п’ятого класу, які мають телефони, не вміють визначати годину за стрілочками. Уявляєте собі? Діти, які на перервах постійно грають у якісь ігри на телефоні, рідше спілкуються з однокласниками, їм здається, що з ними ніхто не спілкується, не кличе у гру. А насправді однокласники звикли, що цих дітей на перервах ніби немає, вони увесь час занурені у свій телефон.

Під час "проекту" ми обговорили усе це. Не можу сказати, що діти охоче погодилися на це правило, але все-таки прийняли його. Тепер про цю вимогу доводиться часто нагадувати, бо діти, які звикли до телефонів, відчувають справжню "ломку". Я вже пошила та принесла у школу спеціальний м’ячик, наповнений піском. Можна його брати в руки та м’яти, ці тактильні відчуття трошки знімають ту абстиненцію.

Ще у нас є дуже просте універсальне правило: поважати простір інших людей і нікому не заважати — ні поведінкою, ні розкиданим взуттям у коридорі.

Анна Остапенко: "Буває, що переходять від авторитарних учителів або через те, що дитина зовсім не хоче ходити до школи, плаче та вважає школу своїм найбільшим горем у житті"

Конфлікти ви також розбираєте зранку, під час проектів?

— Конфлікт не можна відкладати на потім, треба розбиратися відразу, як тільки він виник. Але багато конфліктних ситуацій діти вирішують самі, втручання дорослого не потрібне. Буває, що звертаються, підходять і просять про допомогу. Тоді вже дорослий втручається. Дитина має вміти й це робити — підійти та пояснити, що сталося, сказати, що їй потрібна допомога. Якщо дітей увесь час оточують дорослі, які самі усе передбачають і вирішують, то й у дорослому житті людина буде чекати, що хтось такий має бути поруч. Бувають ситуації, коли мені здається, що моя допомога вже потрібна. Тоді я підходжу і питаю в дітей, чи треба допомогти. Але часто чую відповідь, що ні, не треба. Виявляється, це просто така гра — сидіти один в одного на голові, кричати й перевертатися, і вона усім подобається.

Не можу сказати, що в нас дуже багато якихось конфліктів. Зазвичай це буває тоді, коли приходять нові діти. Намагаємося усе пояснювати, розмовляємо, розмовляємо, розмовляємо...

Проблеми традиційних шкіл

У "Соняшнику" є діти, які тут навчаються від самого початку, а є ті, які перейшли із загальноосвітніх шкіл. Чому батьки переводять своїх дітей до альтернативних шкіл?

— Зараз багато говориться про те, що наші загальноосвітні школи не відповідають вимогам сучасності. Я не буду усе це переказувати, назву лише основне. По-перше, у загальноосвітній школі в класі може бути 30–40 учнів. Ясна річ, що при такій кількості дітей учитель не може організувати роботу, яка буде ефективною для усіх, навіть якщо це дуже хороший учитель. Тим більше неможливо спілкуватися з дітьми, кожного вислухати. В альтернативних школах класи набагато менші. У нас, наприклад, по 5–8 дітей у класі. Звісно, спілкування відбувається по-іншому. По-друге, ми маємо можливість додавати якісь напрямки роботи, які вважаємо корисними й цікавими.

Буває, що до нас приводять дітей батьки, яким складно знайти однодумців у загальноосвітній школі. У школі дитина проводить досить багато часу, і це середовище впливає на світогляд, на інтереси дитини. Наприклад, у класі серед дітей заведено хвалитися дорогими подарунками чи тим, як вони проводять свої вихідні. Або усі грають у комп’ютерні ігри. У мене є старший син, тепер він навчається у 6-му класі в іншій альтернативній школі. Своє навчання він починав у звичайній загальноосвітній школі. Після уроків приходив додому та здивовано ділився зі мною, що його однокласники на перервах увесь час розповідають про якихось покемонів і бакуганів. Він навіть не знав, що це таке, бо в нашому колі ігри були іншими — лазити по деревах, грати у сніжки, будувати фортеці. Знайти спільні теми для розмов було складно.

Буває, що переходять від авторитарних учителів або через те, що дитина зовсім не хоче ходити до школи, плаче і вважає школу своїм найбільшим горем у житті.

А як можна мотивувати дітей щодня ходити до школи, учитися і з радістю виконувати домашні завдання?

— Школа має враховувати природні потреби дитини: бажання активно рухатися, організовувати ігри, мати вільний час. Якщо дитина задовольняє ці потреби, то зосереджуватися на навчанні їй набагато легше. Також важливо, щоби в дітей були приємні стосунки з учителем. Діти дуже цінують, коли учитель спілкується з ними не тільки про навчання, а цікавиться усім, що відбувається у житті дітей: у які ігри вони грають, як проводять вихідні. Для дітей важливі такі емоційні зв’язки, і це також мотивує вивчати предмет, готувати домашні завдання. Школа має бути місцем не лише для навчання, а й для якоїсь іншої діяльності, бажаної та цікавої.

Звичайно, важлива співпраця з батьками. Якщо батьки кажуть дитині: "Давай, швиденько зроби свої уроки і будемо дивитися телевізор", — то це не мотивує до навчання. Інша справа — цікавитися завданнями дитини, знаходити час, щоби допомогти їй щось розуміти, робити це з бажанням і любов’ю.

Але все одно не варто вдягати рожеві окуляри й думати, що можна зацікавити всім на світі. Діти народжуються з різними здібностями й цілком природно, що хтось більше любить математику, а хтось — мову та літературу.

Про майбутнє

А що буде в майбутньому? Дітям доведеться йти зі школи в інститути, університети, на роботу. Чи може статися так, що дітям із альтернативних шкіл буде складніше в житті, бо до нього вони не дуже пристосовані?

— Мені часто ставлять це запитання батьки, які приходять до нашої школи. Щоразу дивує, як батьки вже наперед визначили все за свою дитину — що вона має закінчити 11 класів, вступати до вишу, іти працювати. Хіба обов’язково, закінчивши школу, вступати до якогось вишу? Людина може зосередитися на якійсь діяльності і одразу після школи йти працювати. А, може, вона не готова буде точно визначитися і потрібен буде час, щоби спробувати себе в різних справах, десь попрацювати, помандрувати, а тоді піти вчитися того, що справді потрібне. Хіба не можна піти до вишу у 21 чи 22 роки? Тим більше що той рівень вищої освіти, який у нас тепер є, не підходить людям, які справді хочуть чогось навчитися. Як колись казав мій чоловік про своє навчання у виші: "Нецікаві люди навчають мене непотрібних, несучасних речей".

"Є такі діти, яких достатньо залишити на самоті із телефоном, і вони будуть щасливі. Але я не це маю на увазі під словом "щастя"

Як я бачу майбутнє своїх трьох дітей. У дев’ятому класі діти мають зупинитися й вирішити — чи потрібно далі продовжувати шкільну освіту, чи, може, варто переходити на якусь прикладну. Якщо моя дитина хоче займатися кулінарією або різьбленням із дерева — то іде кудись цього вчитися. Будь-ласка. Хоче бути лікарем? Іде за спеціалізацією, у медичне училище. Хоче займатися наукою? Тоді нехай вчиться далі й після закінчення школи може кудись вступати. Думаю, що після нашої школи дитина знатиме, чого вона хоче. І зможе сказати про це своїм батькам, для цього їй вистачить сміливості. Важливо, щоби батьки були готові почути свою дитину, готові були підтримати у її виборі. Тому батькам, які до нас приходять, я завжди раджу добре подумати: чи точно підходить їм ця школа.

Є батьки, які вважають, що в дитини обов’язково мають бути дуже гарні оцінки на атестації, бо потім треба вступати в якийсь виш. Але буває, що через певний час батьки змінюються разом із дитиною і вже не дивляться на ті оцінки, вони бачать інше: що дитина навчилася спілкуватися, мислити, самостійно шукати відповіді на запитання, а не просто відтворювати готові правильні відповіді.

Яким має бути щасливе дитинство, що для нього потрібне?

— Дітям потрібно багато вільного часу. Час для того, щоби спілкуватися з іншими дітьми: ходити в гості, разом гратися, разом щось робити. Час на спілкування з батьками, і не лише на теми — прибери в кімнаті, зроби уроки, допоможи мені на кухні. Час на спілкування із самим собою, коли дитина може сісти й подумати: "А що я хочу тепер робити? Може, щось почитати, намалювати, сплести з бісеру чи спробувати приготувати щось на кухні". Це час, коли дитина пізнає сама себе.

Звісно, є такі діти, яких достатньо залишити на самоті із телефоном, і вони будуть щасливі. Але я не це маю на увазі під словом "щастя". Справжнє щастя — це отримувати радість від якихось правильних речей. Ще кожній дитині потрібно, щоби її розуміли, приймали такою, якою вона є, щиро цікавилися нею. Таке ставлення робить дітей щасливими.

Поки ми з Анною розмовляли, настав час великої перерви. Біля вішаків з одягом жвавий рух, школярики збираються на прогулянку. Сьогодні вони йдуть гуляти до Дніпра. Відразу з’являється багато ідей, чим можна буде зайнятися на прогулянці. Я спостерігаю за дітьми і розмірковую про нашу розмову з Анною Остапенко. Може і справді, у турботах про гарну освіту, високі оцінки, успішне майбутнє, ми часом втрачаємо те, що важливе для дітей сьогодні — їхнє дитинство.

0
Делятся
Google+
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.