Все статьиВсе новостиВсе мнения
Стиль жизни
Спецтемы
Красивая странаРейтинги фокуса
Гениальные идеи всегда простые, — Иван Малкович

Гениальные идеи всегда простые, — Иван Малкович

Поэт и издатель Иван Малкович рассказал Фокусу об интуиции издателя, о том, есть ли будущее у бумажных книг, и о фильмах, которые можно снять об украинских поэтах 

30000

У 2017 році видавництву Івана Малковича "А-ба-ба-га-ла-ма-га" виповнилося 25 років. На одній із стін редакції висить безліч дипломів, грамот та усіляких відзнак, а у маленькому кабінеті директора — оригінали ілюстрацій до дитячих книг "Абетка", "Улюблені вірші", "Снігова королева", "Мед для мами", "100 казок", "Песик та його місячні друзі".

Видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га" починалося не з мрії завоювати світ чи з бажання відкрити прибутковий бізнес, Іван Малкович просто хотів зробити гарну українську книжку. "Немає в світі ніяких перепон, якщо ти хочеш досягти своєї мети. Якщо ти робиш щось якісно, з душею — усе вийде", — стверджує видавець.

Книжки "А-ба-ба-га-ла-ма-ги" давно вийшли на світовий ринок, а назва видавництва стала відомим брендом. Та починаючи роботу над новою книжкою, видавець все одно хвилюється — чи вдасться вона, чи усе буде як слід. Іван Малкович не шукає легких шляхів і видає не лише ті книжки, які користуються великим попитом у читачів. Найновіша його робота — "Антологія української поезії ХХ століття". Такі книжки, як правило, видають тиражем в одну тисячу примірників, і той тираж може продаватися десять років. Але з антологією Малковича усе по-іншому: трьохтисячний наклад першого видання розійшовся за три місяці, а на презентації другого, повного, видання антології зал був переповнений ущерть.

Ми зустрілися з Іваном Малковичем невдовзі після "Книжкового Арсеналу". Відомий поет і видавець розповів Фокусу про те, як розвивається книговидавництво в Україні, про "Антологію української поезії", про електронні книжки, громадські бібліотеки і плани на майбутнє.

Нещодавно в Києві закінчився "Книжковий Арсенал". Розкажіть про свої враження після цьогорічного фестивалю.

— Враження неймовірні, такі ж високосклепінчасті, як і сама будівля "Арсеналу". Від того часу, як книжки з Росії перестали заповнювати наш ринок, пройшло трохи більше двох років. За цей період у нас з’явилося до двадцяти нових видавництв, дуже багато гарних книжок з хорошим дизайном і поліграфією. Українським видавцям зараз нелегко вчасно пробитися на українську книжкову фабрику, бо друкується багато книжок і бракує поліграфічних потужностей. У нас з’являються не лише дитячі й художні книжки, а й наукова, економічна, медична література, книжки з психології. Видавці знаходять гроші, купують права, і всі книжкові ніші поступово наповнюються. Україна починає бути подібною на нормальну книжкову державу, яка розраховує на власні сили.

"Буває, що в книжці написано: "переклад з англійської", але автора перекладу ви не знайдете, тому що насправді переклад був зроблений на російську мову, а з російської вже на українську"

Але серед нових книжок зустрічаються, м’яко кажучи, не дуже якісні. Наприклад, німецька книжка перекладається не з оригіналу, а з англійського перекладу. Окрім того, перекладається на російську мову, а вже з російської — на українську. Деколи складається враження, що читаєш електронний переклад, навіть не перечитаний редактором.

— На жаль, є й таке... І це прикро. Буває, що в книжці написано: "переклад з англійської", але автора перекладу ви не знайдете, тому що насправді переклад був зроблений на російську мову, а з російської вже на українську. І навіть той переклад з російської — низькопробний. Колись би я це однозначно осудив. Зрештою, і зараз такого перекладу не схвалюю і категорично не практикую. Та з іншого боку, ми тепер на перехідному етапі, і, можливо, краще бодай так, аніж далі продовжувати усе читати російською... Але боюся, щоб люди не звикли читати такою неоковирною "паперовою" мовою і не брали це за норму.

У нас є багато людей, які знають іноземні мови, але мало хто з них володіє українською у повному обсязі. Це велика біда. Хоча, що таке "у повному обсязі"? Навіть Рильський у кінці життя скаржився, що погано знає українську мову... Колись у нас була велика школа перекладачів. Сподіваюся, що цей попит на якісну українську книжку, який ми зараз маємо, народить нову плеяду хороших перекладачів.

На "Книжковому Арсеналі" видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га" презентувало "Антологію української поезії ХХ століття", велику книгу на 2016 сторінок. Скільки часу ви працювали над цією книжкою?

— Скажу пафосно: ціле життя. І це правда, бо для того, щоб відбирати вірші, треба знати їх, любити і просто орієнтуватися, де можна знайти певні твори. Ще в 90-х роках ми разом з Юрієм Андруховичем хотіли починати щось подібне, навіть назву придумали — "Українська апокаліпса". Але втілити задум тоді не вдалося. За цю роботу я взявся знову, коли почав видавати дорослу поетичну серію.

Минулого року вийшло перше видання антології — з творами поетів, народжених до 1950 року. Безперервна робота над цією книжкою зайняла вісім місяців. А над новим виданням, де я додав розділ з віршами поетів, що народилися після 1950 року, працював ще півроку. Якщо врахувати, що я працюю і вдома, часто до третьої ночі, то цей час можна помножити на два.

Укладати антологію було непросто. Я хотів, щоб це була одна книжка — легка й зручна, яку можна взяти з собою. Ми вирішили надрукувати її на тонкому "біблійному" папері. Спочатку була мрія, що в книжці буде 2300 сторінок, але на поліграфічній фабриці поставили обмеження — 2000 сторінок, лише так вони можуть гарантувати якість. Гарних поетів в Україні чимало, можна було б у кожного вибрати по одному віршу і так наповнити книжку. Але я не хотів, щоб перед очами читача рябів калейдоскоп імен, після якого мало що залишається у пам’яті. Тому обирав ті вірші, без яких не уявляв цієї книжки. Мені хотілося зробити антологію не академічним виданням, а "живою" книжкою, яка могла б не тільки зацікавити, а й закохати читачів у поезію. Так вийшло, що одні автори представлені більшою кількістю віршів, інші — меншою, або навіть одним віршем. Можливо, я не мав усіх книжок цього автора, або у поета так склалося в житті, що йому не вдалося писати багато. Але незлежно від кількості віршів, усі автори і їх твори, які є у антології, для мене однаково важливі.

"Не чіпай, паскудо, молоде життя, бери моє", — сказав енкаведисту і плюнув йому в обличчя. Решта набоїв була випущена в груди Драй-Хмари... В такий звірячий, кривавий час він залишився людиною"

На початку антології я дав список з іменами ще понад сотні поетів, вірші яких розглядав і відбирав до антології, але не зміг помістити в книзі. Я намагався представити різні напрямки, різні стилі поезії — як традиційної, так і модерної. Є поети, які мені дуже близькі, вірші яких я люблю, знаю напам’ять. А буває так, що розумію: це хороший поет, але його твори мене не так глибоко проймають. У таких випадках звертався до інших людей, які знають і люблять цього поета. Вони допомагали мені, щось радили, переглядали мої списки віршів і складали свої.

Окрім віршів у антології є біографії поетів.

— Так, я хотів розказати про найцікавіші факти з життя цих людей. За біографіями багатьох наших поетів можна знімати вражаючі фільми. Скажімо, за біографією Плужника, Дарагана, Сосюри, Зерова, Драй-Хмари... Але фільми не трагічні, а оптимістичні, життєствердні. Бо, як писав поет, "над мужністю ридати не пристало".

Михайло Драй-Хмара — людина, яка жила справжнім, повнокровним життям. Він знав чимало мов, перекладав художні твори, писав підручники і вірші, грав у крокет, теніс, вальсував на ковзанах. Мав велику впорядковану бібліотеку, у якій навіть із заплющеними очима міг знайти будь-яку книжку. Ця людина потрапила на Колиму, в один із радянських концтаборів. Одного дня, коли бригада в’язнів працювала на дорозі, до них під’їхала машина з п’яними енкаведистами. Конвой вишикував усю бригаду і про щось доповів енкаведистам. Одному із енкаведистів щось не сподобалось, він витяг з кобури маузер, підійшов до шеренги — раз, два три, чотири, п’ять — ба-бах! І так кожного п’ятого. Михайло Драй-Хмара стояв у четвертому десятку в’язнів, він вмить порахував, що розстрілюють кожного п’ятого і що п’ятим біля нього буде київський студент Володя, син його друга. Він нічого не сказав йому, а коли енкаведист наблизився, різко відштовхнув хлопця і став на його місце. "Не чіпай, паскудо, молоде життя, бери моє", — сказав енкаведисту і плюнув йому в обличчя. Решта набоїв була випущена в груди Драй-Хмари... В такий звірячий, кривавий час він залишився людиною. І його вчинок — це подвиг, достойний грецьких трагедій, бо в кожної людини є лише одне життя.

Ці біографії дуже важливі. Вони мають ставати частиною нашої національної свідомості.

Видавництву "А-ба-ба-га-ла-ма-га" виповнилося 25 років, дехто із ваших перших читачів вже купує книжки для своїх дітей. Сучасні дитячі книжки відрізняються від тих, які були 25 років тому?

— Змінюються форми, дизайн. Дизайн — це як одяг, то з вузькими холошнями штани носять, то з широкими. Треба тільки стежити за цим, щоб відповідати часу і людським очікуванням. А наповнення книжок, якщо воно талановите, справжнє, залишається цікавим надовго.

Як ви ставитеся до артбуків, коміксів? Здається, у вашому видавництві книжок такого типу немає?

— Комікси – це просто не моє, але чудово, що в Україні вони почали виходити. Коли мої сини були малі, вони любили комікси, і я шукав для них ці книжки. Тепер у нас є видавництва, які займаються суто коміксами, і в них ці книжки видаються на дуже пристойному рівні.

"Коли з’явилося кіно, то люди думали, що не треба вже театру; як з’явився звукозапис, вважали, що живі концерти скоро не будуть потрібні; коли з’явився синтезатор, думали, що не буде вже роялів... Але усе, що справжнє, воно залишається"

До артбуків я теж ставлюся позитивно. Хоча надмірне захоплення цим напрямком, коли така книжка робиться просто заради моди, не схвалюю. Усе залежить від міри таланту того, хто береться за цю роботу. У нас нещодавно вийшла книжка "Будинок", яку намалював італійський художник Роберто Інноченті. Це фактично і є артбук, велика мистецька книжка на 64 сторінки, в якій лише 18 віршованих строф. Ця книжка кілька років тому "вистрілила" в усьому світі. Коли я вперше побачив її в Болоньї, був просто вражений. Ідея книжки дуже проста — старий будинок розповідає про те, як він живе останні сто років: занепадає, знову оживає, хтось народжується в ньому, хтось помирає, хтось живе далі... Ілюстрації показують одне і те ж місце — будинок і пагорб біля нього, але в різний час. Усе це ніби проносить читача крізь роки, змушує відчути ностальгію і, можливо, згадати про свої рідні місця. Я бачив реакцію багатьох: "Та це ж про мій будинок!". Геніальні ідеї завжди прості і проймають людей дуже глибоко.

Це дитяча чи доросла книжка?

— Взагалі, вона не є дитячою. Але діти теж її зрозуміють. У мене є племінник, який у восьмому класі. Мій син якось знайшов його сторінку у Facebook і показав мені. Я читав його записи і дивувався — ніби дитина, але цікавиться тим, як жили колись люди, публікує старі фотографії свого прадідуся і прабабці, пише про свої враження від розмов з ними... Це чудово, що є діти, які живуть у цей шалений час, користуються новітніми досягненнями техніки, але в душі залишаються такими ж, як і ті люди, що жили 200, 300 років тому. Живуть справжнім життям, справжніми цінностями. Так що і серед дітей я бачу читачів для цієї книжки.

Що буде з книжками років через 25–50? Електронні книжки можуть повністю замінити друковані?

— Я вірю, що цього не станеться. Поки в людини є тактильні відчуття, буде бажання брати в руки паперову книжку, гортати її. Окрім того, книжка — це красиво, і це матеріальне відображення того, що людина живе інтелектуальним життям. Зрештою, коли з’явилося кіно, то люди думали, що не треба вже театру; як з’явився звукозапис, вважали, що живі концерти скоро не будуть потрібні; коли з’явився синтезатор, думали, що не буде вже роялів... Але усе, що справжнє, воно залишається. Можливо, зміняться обсяги — паперових книжок буде трохи менше, а кількість електронних зростатиме. Але все одно я думаю, що поки ми у цій, людській, оболонці, паперові книжки будуть людям потрібні.

Щодо електронних книжок — це чудово, що вони з’явилися. Ви бачили нашу електронну книжку "Снігова королева"? Окрім того, що її можна читати або слухати, розглядати ілюстрації, в книжці є багато інтерактивних "чудес". Можна подмухати або легенько постукати по планшету зверху — і піде сніг, можна побачити своє відображення у викривленому дзеркалі троля чи змінювати зачіски персонажам. На всіх картинках персонажі і предмети інтерактивні — варто лише до них доторкнутись, як усе починає рухатися і звучати. В книзі є ігри, розмальовки, пазли. Робити таку книжку складно — потрібно багато людського, інтелектуального ресурсу. Але результат може бути просто фантастичний.

"Коли я починаю нову книжку, все одно страшно. Страшно, що книжка не вдасться, не буде хорошою"

Електронні книжки, ґаджети — зручні й потрібні. Світ розширює свої мандрівні спроможності. Сьогодні ми за кілька годин можемо подолати ту відстань, яку люди колись долали місяцями. Люди їдуть навчатися і працювати в Європу, Америку, Японію, Китай. Звичайно, що забрати туди з собою свої бібліотеки ми не можемо. За електронними книжками майбутнє. Це варто розуміти і, щоб "очолити процес", намагатися робити електронні книжки краще за інших.

А як щодо громадських бібліотек, в Україні є на них попит сьогодні?

— Попит є. Але проблема в тому, що бібліотеки — це державна справа, а держава на них грошей не дає. Тому вони майже не поповнюються сучасними книжками. Бібліотеки віддзеркалюють становище держави і її ставлення до культури. Це сумна картина.

Знаєте, коли ми видавали "Гаррі Поттера" і я зрозумів, що наш, український, переклад вийде першим у світі, я дуже хотів, щоб ця книжка потрапила в бібліотеки і була доступною багатьом читачам. Тоді я ходив до людей, які відають бібліотечними справами, і пропонував купити у нас ці книжки за дуже низькою ціною. Хотів це зробити просто так, без заробітку, щоб завдяки "Гаррі Поттеру" діти довідалися, де у їхньому місті знаходиться бібліотека і протоптали до неї стежку. "Гаррі Поттер" — це неймовірна книжка. Бог знає, коли ще в світі з’явиться книжка настільки популярна. Це була хороша нагода зацікавити дітей читанням. Але мені сказали, що ці витрати не закладені у бюджет. Я був готовий іти на ризики, дати ці книжки без грошей. Але ніхто не хотів підписувати угоди, займатися цим. На жаль. Дуже хороший момент залишився змарнованим.

Якою має бути книжка, щоб вам захотілося її видати?

— Я не знаю... Працюю на своїй інтуїції. Ми вже стільки книжок видали, мали море нагород, захопливих відгуків, але коли я починаю нову книжку, все одно страшно. Страшно, що книжка не вдасться, не буде хорошою. Але потім, крок за кроком усе помаленьку стає на свої місця, і дивишся — вийшла гарна книжка.

Над якими книжками ви тепер працюєте?

— Зараз ми робимо "Антологію молодої української поезії початку третього тисячоліття". У нас є багато цікавих молодих поетів, але їхні вірші поки що мало хто знає. Також будемо робити "Антологію української поезії до початку ХХ століття". Цікава й складна книжка. Для роботи над нею я ще шукаю партнерів, знавців середньовічної поезії.

Звичайно, на все це потрібен час. Я не хочу просто зібрати вірші і видати книжку. Мені треба відібрати найкращі взірці нашої поезії, зробити книжку живою, зацікавити молодь. Зацікавити молодь — це для мене найважливіше. Бо книжка і вся культура жива тоді, коли нею цікавиться молоде покоління.

300
Делятся
Google+
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.