"Інтер": готуємось до "градів" Господніх

Як і попереджали всі, хто хоч трохи знайомий з юридичною реальністю українського медіапростору, історія з покаранням телеканалу "Інтер" за новорічного Кобзона закінчилась нічим.

Нацрада глибоко стурбована

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, не маючи ні законних підстав, ні політичної волі позбавляти "Інтер" ліцензії, обмежилась формальним попередженням. Яке канал, якщо схоче, вмить скасує через суд, адже ухвалених для мирного часу і спільного пострадянського простору законів "Інтер" не порушив.

А доручення Комісії з журналістської (!) етики розглянути наявність порушень ділової (!) етики та свободи слова (?!) у діях "смотрящей" за "Інтером" від Дмитра Фірташа Ганни Безлюдної скидається на блазнювання. Можна ще до ООН скаргу написати, чи там ОБСЄ.

Агресивний "наїзд" секретаря РНБО Олександра Турчинова на "Інтер" був фальстартом – йому чи то криво нарадили, чи то навпаки, не підказали, що канал не можна так просто взяти й позбавити ліцензії. Навіть якщо він показав щось антиукраїнське. Для цього потрібно або змінювати правила гри повністю, і то не в демократичний бік, або запроваджувати тимчасові – на час війни, якої в нас формально немає.

Парадокс, але влада, отримавши від суспільства безпрецедентний мандат на зміни – обраний абсолютною більшістю голосів у першому турі Президент, унікальна за своєю широтою й різношерстістю парламентська коаліція та її уряд, – не відчуває за собою морального права втручатись у статус кво в медіапросторі.

Тому, попри брязкання зброєю на кшталт ухвалення законопроектів про заборону тих чи інших хвороботворних різновидів телеконтенту, цей статус кво збережеться – зміни будуть хіба що еволюційними.

Але український медіа простір уже стає здоровішим

Ще рік тому російський або російськоподібний контент становив майже сто відсотків святкового телеефіру, й будь-які вияви незадоволення такою ситуацією нівелювались аргументом "піпл хаває". Події останнього року змусили нарешті почати відрізняти російське від неросійського й перестати вдавати, що російське – це наше.

Кобзон, шансон і Пореченков в ефірі ще не стали, й навряд чи стануть злочином, але вже сприймаються як безперечне паскудство. Ті медіа, які ще не готові відмовитись від російського контенту, вже, принаймні, почуваються винними перед суспільством і намагаються виправдатись.

Наляканий "Інтер" зняв з ефіру у святкові дні цілу низку російських програм, хоч і бідкався, що від цього постраждають глядачі. Якщо в поведінці Російської Федерації щодо України не відбудеться кардинальних змін – а це навряд – поступова дерусифікація українського медіапростору просто неминуча. Крім етичних і політичних аргументів, дедалі переконливішими стають економічні.

Частка людей, що мають виразну проросійську орієнтацію й вірять тамтешнім ЗМІ, судячи з багатьох соціологічних досліджень (наприклад, грудневого опитування КМІС), становить приблизно 25%. Це меншина, яку не можна ігнорувати, але вона не може диктувати суспільству свої умови. Зараз вона морально пригнічена, налякана й перебуває в оборонній позиції, захищаючи своє право жити по-старому, зокрема й дивитися Кобзона.

Натомість, активна проукраїнська меншина надзвичайно пасіонарна, її позиція активно артикулюється й "заражає" індиферентне болото, яке завжди у більшості. Це означає, що проукраїнське бачення того, що таке добре і що таке погано, має шанс перемогти.

Ґетто ім. Бузини

Чи є воно – цілісне, уніфіковане проукраїнське бачення? Найлегше сформулювати його "від супротивного". Україні зараз життєво важливо відв"язатись від Росії – в будь-який можливий спосіб, "хоч тушкою, хоч чучелком". Тому все, що тягне нас у минуле, намагається законсервувати "совок", утримати нас у зоні впливу кремлівського абсурдистану, - погано.

Саме за цією ознакою зараз поляризуються медіа в Україні. Формується своєрідний пул засобів масової інформації, чітко орієнтованих на проросійську чверть населення. Це медіагрупа "Україна" Ріната Ахметова, "Український медіа холдинг" Сергія Курченка, група "Вести" Ігоря Гужви, канал 112 Віталія Захарченка.

"Інтер" – думаю, виключно з бажання апелювати до більшої аудиторії й залишатися лідером ринку – коливається на межі, але має всі шанси поповнити совково-проросійську камарилью.

Це хороший, правильний процес. На відміну від багатьох колег, які сприйняли призначення Олеся Бузини головним редактором газети "Сегодня" як контрреволюційний ляпас, я вважаю це чудовою новиною. Це як прапор Новоросії, піднятий над редакцією – відразу ідентифікує, чиї інтереси захищатиме видання, та відсіює проукраїнську аудиторію.

Ганна Безлюдна, Олена Бондаренко, Ігор Гужва, Олесь Бузина – у переліку бракує хіба В"ячеслава Піховшека, але вакансії ще будуть, - це топ-менеджери, які не дозволяють припустити, що з їхніми медіа "не все так однозначно".

Якщо в цих редакціях ще лишились нормальні люди, то під співи Кобзона, під керівництвом Олеся Бузини або по сусідству з публікацією щоденників Мотороли, не кажучи вже про щоденні панегірики доброчинцю Всєя Новоросії Рінату Ахметову, їм незабаром закортить зібрати свої речі й піти деінде.

А це значить, що коли нарешті грянуть "гради" Господні, нікого не буде шкода.