Ціна помилки. Я знаю, що ця колонка нічого не змінить

Скільки коштує ваша помилка? Озирніться на свою роботу і порахуйте скільки коштує ваша помилка. Скільки – це в еквіваленті грошей, майна і людських життів.

В школі найбільше не любила робити оцю нудотину "роботу над помилками". Здавалося, ну навіщо по сто разів перемелювати те що і так зрозуміло. І тільки років через 10 після школи зрозуміла наскільки важливо озиратися назад і вдивлятися, шукати, на якому етапі ти схибив, яке рішення чи не рішення стало причиною помилок. Адже від помилок ніхто не застрахований, тільки в якісь сфері ця помилка коштує 100 гривень і п"ятихвилинний крик керівника, а в іншій одна дрібна помилочка може коштувати людське життя. Тому всі ці роботи над помилками надзвичайно важливі.

Мені доводиться переживати дуже важку втрату. Померла рідна людина. І тепер, коли в мене питають "Чому?", я навіть не знаю з чого почати. Може з першої помилки першого лікаря, який просто відмахнувся від неї. А може з решти помилок інших лікарів і медиків, які нашаровувались одна на одну, породжували нові і нові помилки, ставали причинами фальсифікацій і прохань "Ви нікому не кажіть про це, бо я втрачу роботу". Я не знаю з чого почати розповідь про те, чому померла людина, яка для багатьох тримала небо.

В багатьох сферах у нас не прийнято робити цю довбану роботу над критичними помилками. Ніхто не сідає і не шукає той крок, який став фатальним, ніхто не хоче робити висновки і виправляти, у нас шукають винних і то, лише в кращому випадку, і то якщо не встигли сховати всі кінці цих помилок. Я зараз навіть не говорю про те щоб хтось був покараний. Просто нам, тим що по інший бік вікна реєстратури, дуже важко прийняти даремність цих безкінечних лікарських помилок, зрозуміти марність і безглуздість смерті рідної людини.

Я, буває, дивлюся іноземні серіали, серед них і ті що про лікарів, і там дуже чітко відображена система роботи з помилками.

Де не пацієнти, не юристи, а самі лікарі шукають і знаходять етап першої помилки і ці помилки стають причинами нових пунктів правил і протоколів, чому ж тільки у нас, в країні гарних людей, так часто лікарська помилка закопується, ховається разом з її жертвою. Коли, якої миті покривання почали називати колегіальністю і прикривати лікарською етикою?

Чому не вирують в інформпросторі справи про лікарські помилки? Та власне не лише про лікарські? В більшості сфер життєдіяльності вартість помилки – людське життя.

Після наших втрат для багатьох людей у світі нічого не змінилося і не зміниться. Лікар, який першим не заморочився на обстеженні і допустив серйозні ускладнення, сьогодні, як і завжди пішов на роботу, щоб і далі не заморочуватися над обстеженнями.

Лікар, яка не хотіла заморочуватися нічим, а хотіла швидше випхати цю пацієнтку і призначила ліки, які значно погіршили її стан, сьогодні, як і раніше прийшла в кабінет завідувачки відділенням.

Медсестра, яка вклала спинального хворого на звичайне ліжко з панцерною сіткою, вже вклала на теж місце іншого важкого хворого, бо їй як і раніше – до лампочки.

Медсестра, якій не хотілося робити обов"язкову процедуру і це призвело до жахливого запалення, сьогодні напише пост про малу зарплату, сердитиметься на завідуючу, яка "чомусь" на неї наорала.

Лікар, який виписав важкохвору і нетранспортабельну пацієнтку, щоб вона не зіпсувала йому статистики, прийде і буде далі працювати над статистикою.

Працівники швидкої, які з важкохворою пацієнткою півгодини говорили ні про що і вмовляли відмовитися від госпталізації, і переконували, що вона притворяється і потім констатували смерть…

Вони теж вийдуть на зміну і завтра теж когось переконуватимуть відмовитися від госпіталізації. В цій системі людина нічого не варта.

Майже кожна історія хвороби – це список помилок лікарів і медперсоналу незалежно від того чи платить пацієнт і скільки він платить. Бо їхні дії не регламентовані, і ми фактично не можемо їх проконтролювати.

Ви певно скажете "Не всі лікарі такі" і я тут погоджуся, слава Богу не всі, слава Богу, що динозаврами чи мамонтами в цій системі вижили ті, кому не все одно. Хто шукає і знаходить, хто пам"ятає поіменно всі свої помилки, тільки для того щоб їх не повторювати, тільки тому щоб смерть не була марною, бо кожне людське життя має значення, і для когось –це просто пацієнт, "спінальнік із чєтвьортой палати", а комусь ця людина тримає небо.

Я знаю, що ця колонка не зруйнує систему, не вижене з роботи тих лікарів і медсестер, не змінить нічого кардинально, але дуже сподіваюся, що хтось, у кого в душі ще колишеться приспана совість, почне робити ту довбану і нудну, але надзвичайно важливу роботу над помилками.

Як же я хочу, щоб ті лікарі пам"ятали, що у їхніх помилок, "досадних нєдоразумєній", проблем і проблемок є імена.