Подільські портрети. Як пояснити усю суть дзен-сковородизму

Люблю день походити Подолом. Ось тобі горобці купаються в калюжі, смішні страшенно, вицвірінькують і пірнають як діти. Поруч лежить вгодований рудий кіт. Йому якось начхати на це людство, країну і місто і на цих горобців. Ввечері головне не пропустити ЇЇ – ту, що по дорозі з роботи насипе їжі.

І спека… на Подолі шалена спека, таке враження, що навіть оті столітні хати, зараз трохи посунуть дах, шоб в очі не так смалило. Посеред спеки вірянки в чорному. Сперлись об заборчик і обговорюють болячки - свої і чужі.

"Вєни, шо з ними тільки робиться. Даже службу відстояти не можу. Таке пече, шо Господи помилуй", - обидві на цих словах хрестяться. Згадують почившого недавно колегу, якому так само пекло, а потім жінку його, шо така була "шо Господи помилуй". Кажуть, шо таких і болячки не беруть. Згадують що знею там сталося… Пригадали. Померла, слідом за чоловіком. Кажуть "Упокой Господі душу її" і хрестяться синхронно на 432 маршрутку.

Маршрутчики в тіньочку, говорять про щось своє. Поряд з ними палять двоє чоловіків. Теж свої розмови. "Як там твоя?". "Та так як і твоя, сказав шо в Турцію не поїдем, так вона до мамки свалила". "Блин, от шо з ними?! А ця як?". "Алінка? Та нормас. Вона сама себе в Турцію і куда хоч поїде"…

Десь плаче дитина, вірянки озираються хрестяться на людського младєнца і трохи на Самсона, який чомусь мені нагадує людину східної крові, яка знущається над песиком. Самсонові пофіг. Він зазирає в пельку песикові вже давно. Його кожен раз красять у все екстремальніші кольори. Може ось виросте нове покоління комунальників, і стане Самсон на Контрактовій синім, як Аватар, і пес його стане аватарським псом.

Оті штани в онучі заправлені, кептар ледь не до п"ят, клуночок маціпонький і лапті. Я аж відчуваю, як Григорія Савича нудить від тих лаптєй. Певно скульптор був вихований затятими московитами і все життя мріяв зліпити якогось з Толстих, а тут замовлення – Сковорода, от той і насублімував.

Певно тяжко екскурсоводам пояснити усю суть дзен-сковородизму, його філософію єднання з природою, його босу й розхристану душу, відкриту світові і всім вітрам. Адже перед людьми цей набурмосений чоловік у пальті і лаптях… Ех.. йому б сорочку як крила, йому б босими п"ятами втопитися в лугах.

Але стоїть чорний, серед залитого сонцем Києва і говорить з голубами, - "чого ви тут осіли в цьому камінюччі? Летіть на Слобожанщину де душа співає! Летіть до Полтавщини там де простори. Летіть куди-небудь".

Голуби здіймаються і відлітають… туди де кіт чекає на свою вечерю. Тут і їм щось перепаде, вже скоро. І тільки одна горличка сидить на Сковороді верхи і туркоче, - "куди ж ми від тебе?".

- Дєвушка, обувайтесь, щас уже їдем!

Треба взуватися й бігти. Наступна маршрутка через півгодини...