Потік і піщинка. Діти приходять до нас, щоб відкрити світ

Мені здається, що діти приходять у наше життя, щоб відкрити для нас інший світ, щоб ми нарешті засвоїли незасвоєне, щоб ми могли осягнути щось, на що зазвичай у нас не вистачає часу, сили, волі і розуму.

Коли б я іще пізнала такий дзен, як не тоді, коли моя Надія у півтора роки, влаштовувала харчові страйки? І от поки розтікалася по долівці каша і сповзала зі стіни капуста, а на лампі засихав йогурт і мене поглинав крик і морок, саме час заглибитися в себе і пізнати дзен. Це прекрасний час для того, щоб усвідомити себе піщинкою в цьому світі, щоб зрозуміти, що від тебе абсолютно нічого не залежить і ти лише пливеш за потоком, вдаючи, що ти і є цей потік.

Або от жили ви собі з такою маленькою манією навіть манієчкою контролю. І був у вас записник, навіть три штуки. Один для робочих справ, другий для стратегічних життєвих планів. І ще один, для побутового. Забути нічого не можна, упустити нічого не можна. Втратити не можна. І якщо раптом щось із робочого і побутового записників не співпадало із стратегічним, то можна було навіть прокинутися серед ночі в страшному стресі. Коли народжується дитина… ви викинете ті блокноти разом із манією контролю. Бо будь-яка спроба контролювати вагітність, пологи, чи післяпологовий період дитини — це така марнота марнот, яку навіть астрономічними величинами не описати. Тому ніяких блокнотів і планів… Ви піщинка, ви не потік…

Або от підростає ваше чадо. Коли воно лежало і гралося своїми рожевими і неймовірно ніжними п"ятками, ви, напевно, як і я, думали, що піде воно на танці, на співи, на карате, на фортепіано, на скрипку і на арфу навіть… Облиште… Колись я вела Надію на танці, я тоді пробувала з себе строїти потік, забувши, що я піщинка. І от десь посеред дороги (а її всього 100 м) Надія влаштувала мені скандал з вимогою терміново лягти на сніг. А я ж саме потік, а потоки не носять теплі колготи під джинси.

Та що робити… Лягла. І Надія мені каже: "Я не хочу танцювати ча-ча-ча, я хочу танцювати, як небо, або як сніг, або як пес".

А ще дитина — це переоцінка цінностей. Повна і незворотня. Я ніколи в житті не знала ціни міцному 8-годинному сну. І тільки в минулому році якось мені випало лягти і проспати в тиші аж 8 годин… Прокинулася в істериці. Здавалося весь світ вибухнув, перевернувся, а я все проспала.

Або от тиша… До народження дитини ви ніколи не навчитесь цінувати так тишу. Хоча ту тишу ви одночасно і цінуватимете, і боятиметесь. Бо вона завжди означатиме або "хух, нарешті заснула", або "йомайо, вона знайшла косметичку", або "яке миле малятко, малює акварельками в альбомчику", і потім: "А-а-а, це була моя улюблена блузка, а-а-а-а, де ти знайшла ножиці? Я їх півроку ніде знайти не могла".

У дитячої тиші насправді багато варіантів. З народженням дитини ви з новою силою навчитеся цінувати порядок. Для вас навіть стане порядком те, що зазвичай вважалося жахливим розгардіяшем. От черевик під кухонним столом, якщо він не мігрує протягом години по хаті — це вже порядок. Якщо ви знаходите місце в ліжку, де немає пупсиків, ведмедиків, лєго і літачків, — це суперпорядок. Якщо ви не знаходите в унітазі зайця, бо там зараз взагалі-то басейн, та ви живете в стерильному порядку.

І я вперше за все своє життя задумалась над тим, що ж таке та любов. Дитині ж не розкажеш про душевну істерику. І я щось там артикулювала, щось намагалася, а вона взяла і сказала, що хлопчик з яким вона дружить, сказав, що любить її, а вона втекла. Бо їй стало дуже гаряче "тут" (тобто в грудях) і дуже холодно в животику, так, ніби морозива з"їла. І я зрозуміла, що так воно і є, вся ота душевна істерика, коли ти бачиш об"єкт свого кохання, схожа на те, ніби ти взяв і одним махом ковтнув відерце фісташкового.

Діти для нас, для дорослих, несуть якісь свої раптові, але страшенно необхідні істини. Йдемо ввечері навколо калюжі, ями в тротуарі, слизько. І я їй постійно повторюю: "Надю, дивися під ніжки, калюжа. Надю, дивися під ніжки, яма. Надю, дивися під ніжки". І от на якомусь із цих "під ніжки" вона сказала: "Дивися під ніжки і під ніжки, і під ніжки… А в небо дивитися коли?"

Лети, моя дівчинко, дивися у своє небо, шукай відповіді там, куди ніколи не сягало око, а я подивлюся під твої ніжки, може, зроблю іще якесь важливе відкриття.