Мийте руки. Носіть шапочку із фольги

Мій тато вірив газетам. Ну кому ж іще вірити як не газетам?! Особливо якщо ти живеш в Радянському Союзі, за залізною завісою, і закордон для тебе – це Мінськ, Москва і Кишинів. Та й чому ж не вірити?

Адже всі газети в той час говорили в унісон з радіо, радіо співало дуетом з телебаченням, а телебачення чітко підтримувалося генеральною лінією партії. Газети писали, що СССР обігнав Америку, здолав увесь світ і підкорив космос. І люди вірили… кожному слову дрібним шрифтом.

Прозріння наступало важко. Поїздки закордон, заборонені книжки, секретний самвидав, розмови пошепки на кухні, у когось навіть на радіолу можна було зловити Голос Америки. Інших джерел перевірити і не було.

Я пам"ятаю свій перший день доступу до інтернету. Це були страшні і темні часи. Інформація мене ганяла, доганяла, переганяла і поглинала. Кожного разу я говорила собі, що тільки 10 хвилин почитаю книжку і піду, приходила до тями на 110 вкладці де писалося про всесвітню змову масонів і протомасонство КГБ. Якоїсь миті я зрозуміла, що або навчуся цю інформацію фільтрувати і якось керувати цим потоком, вгамувавши свою зацікавленість найширшим спектром питань, і навчившись критично ставитися до будь-якого повідомлення. Або ж втрачу рештки глузду, носитиму шапочку із фольги і шукатиму масонів, щоб або перемогти їх або очолити.

Так без шапочки із фольги я вчилася відрізняти фотофакт від фотожаби, новину від фейку, факт від голої неприкритої емоції, емоцію від маніпуляції, маніпуляцію, від військової диверсії. В ті перші роки знайомства з глобальним простором Інтернету я зрозуміла, що газети можуть брехати, телебачення може помилятися, радіо може посилатися на брехливі газети. І "зашкварювалися" майже всі, та далеко не всі мали сміливість визнати свою помилку і вибачитися. Оцей підлий доступ до простору Інтернет і відсутність шапочки із фольги дає змогу перевірити найглибший інсайд, і взагалі будь-який факт.

Тому і дивно, дуже дивно, що цивілізована людина, на котрому десятку років інформаційної війни знову й знову бездумно споживає фейки, приймає на віру емоції, ведеться на маніпуляції і вірить, вірить газетам, навіть тим чия належність до ворожої диверсійної групи фактично доведена. В епоху постпостправди, коли, здавалося б і діти мають знати, що є правила інформаційної гігієни, і якщо ними нехтувати, то як мінімум пошиєшся в дурні, люди продовжують сприймати на віру найбезглуздіше, поширювати відверто ідіотичне, і відмовляються мити руки перевіряти інформацію.

Та в ті часи це й важко було перевірити. Чому ж сьогодні, коли будь-яке повідомлення можна перевірити протягом кількох хвилин, ми скочуємось до інформаційного інфантилізму в інформаційне середньовіччя.

Сьогодні люди чомусь більше вірять невідомій тьоті Лєні, яка посилається на невістку зятя двоюрідного брата, ніж фахівцеві, який посилається на факти, котрі легко можна перевірити за допомогою гугла. Ми віримо людині з освітою економіста, яка проголосила себе експертом з вірусології та імунології, хоч вона й посилається на теософічні категорії. Ми віримо кому завгодно, забуваючи перевірити. І оця віра, вона ж не просто так, вона має серйозний вплив. Ба, більше – вона вбиває.

Мийте руки перед їжею, вірте перевіряючи, і будьте розумними, адже піднявши нас на дві ноги, Бог (чи хто там нині над нами) дав нам змогу не лише прямоходіння, а й мозок, здатний обробляти массиви інформації, і мислити КРИТИЧНО.