Пора на килим, пане прем"єре!

Тому що слухати всі ці безкінечні переможні рапорти уряду щодо "зростання жирів у маслі" вже немає сил. Так і хочеться взяти чергового красномовного міністра, який "багато не їсть" або гіперлуп на Троєщину прокладає, і ткнути його обличчям у реалії тієї сфери, за яку відповідає.

Видається мені, що результат не забариться.

От візьмімо для прикладу міністра охорони здоров'я. Давайте запропонуємо йому, а точніше, їй, полікуватися в пересічній відреформованій українській лікарні. Й усе це транслювати в прямому ефірі. Ми ж усі за відкритість і прозорість, чи не так? Свого роду реаліті-шоу — влада теж люди.

Або ж відправити міністра соціальної політики пожити хоча б місяць на "оновлену" на 200 гривень пенсію. Його ж колегу, міністра інфраструктури, повозити місяць-другий по тому, що він вважає відремонтованою дорогою.

У них як мінімум відкриються очі. А, може, й не відкриються. У вітчизняних гіпертрофованих політичних реаліях дуже складно щось прогнозувати, керуючись логікою та здоровим глуздом.

Зрозуміло, що такий рецепт пахне тим, що заведено називати популізмом, але ж інших, більш реалістичних варіантів у світі популістичного українського політикуму не проглядається.

Тільки так "небожителю", який пурхає в хмарах абстрактної статистики, можна поставити конкретне запитання та вимагати чіткої відповіді. Тут не треба Америку відкривати. Все простіше простого: справляєшся — вперед до нових горизонтів, ні — на вихід.

А тепер згадаймо, коли востаннє звітував наш рідний уряд? Не можете пригадати? Так це й не дивно, тому що він не звітував жодного разу з часу призначення. А сталося це, між іншим, у квітні 2016 року.

Хоча варто визнати, "веселі картинки" для народу готувалися. І навіть якісь презентації в профільному комітеті Верховної Ради проводились. Але ось так, щоб прем'єр з трибуни ВР відзвітувався за свою роботу — такого не було. Та й дарма. Одна справа — судити про те, що відбувається в країні, дивлячись експрес-випуски Держстату, і зовсім інша — відповідати на запитання депутатів, у яких наближається час переобрання.

То чи варто дивуватися після цього, що влада і народ живуть у різних реальностях, які майже не мають точок перетину?! Безконтрольність породжує безвідповідальність. А тривала безвідповідальність формує почуття безкарності. Ось вам і найпростіша, але цілком робоча версія першопричини наших негараздів. Народні обранці, якщо вам дорогі ваші мандати, час викликати Гройсмана на килим.

І середина квітня — найкращий для цього час. Народ відгуляє Великдень і захоче "видовищ". Та й за законом термін відповідний. Тільки питати потрібно сповна, інакше з вас запитає виборець. І він, повірте, вже спуску не дасть. Пригадає і всі "реформи", і всі "покращення", і всі "зради", які з такою завзятістю видають за "перемоги".