Пора на килим, пане прем’єре!

Якщо запитати українців, у чому вони вбачають першопричину наших нинішніх бід, то багато хто відповість: «Влада відірвалась від народу, вона його не чує». І буде, звичайно ж, правий

Getty Images
Getty Images

Тому що слухати всі ці безкінечні переможні рапорти уряду щодо «зростання жирів у маслі» вже немає сил. Так і хочеться взяти чергового красномовного міністра, який «багато не їсть» або гіперлуп на Троєщину прокладає, і ткнути його обличчям у реалії тієї сфери, за яку відповідає.

Видається мені, що результат не забариться.

От візьмімо для прикладу міністра охорони здоров'я. Давайте запропонуємо йому, а точніше, їй, полікуватися в пересічній відреформованій українській лікарні. Й усе це транслювати в прямому ефірі. Ми ж усі за відкритість і прозорість, чи не так? Свого роду реаліті-шоу — влада теж люди.

Або ж відправити міністра соціальної політики пожити хоча б місяць на «оновлену» на 200 гривень пенсію. Його ж колегу, міністра інфраструктури, повозити місяць-другий по тому, що він вважає відремонтованою дорогою.

У них як мінімум відкриються очі. А, може, й не відкриються. У вітчизняних гіпертрофованих політичних реаліях дуже складно щось прогнозувати, керуючись логікою та здоровим глуздом.

Зрозуміло, що такий рецепт пахне тим, що заведено називати популізмом, але ж інших, більш реалістичних варіантів у світі популістичного українського політикуму не проглядається.

Судіть самі, в усьому світі є лише один-єдиний ефективний засіб, який допомагає повернути на землю «заблукалого» чиновника. Це — звіт.

Тільки так «небожителю», який пурхає в хмарах абстрактної статистики, можна поставити конкретне запитання та вимагати чіткої відповіді. Тут не треба Америку відкривати. Все простіше простого: справляєшся — вперед до нових горизонтів, ні — на вихід.

А тепер згадаймо, коли востаннє звітував наш рідний уряд? Не можете пригадати? Так це й не дивно, тому що він не звітував жодного разу з часу призначення. А сталося це, між іншим, у квітні 2016 року.

Хоча варто визнати, «веселі картинки» для народу готувалися. І навіть якісь презентації в профільному комітеті Верховної Ради проводились. Але ось так, щоб прем'єр з трибуни ВР відзвітувався за свою роботу — такого не було. Та й дарма. Одна справа — судити про те, що відбувається в країні, дивлячись експрес-випуски Держстату, і зовсім інша — відповідати на запитання депутатів, у яких наближається час переобрання.

То чи варто дивуватися після цього, що влада і народ живуть у різних реальностях, які майже не мають точок перетину?! Безконтрольність породжує безвідповідальність. А тривала безвідповідальність формує почуття безкарності. Ось вам і найпростіша, але цілком робоча версія першопричини наших негараздів. Народні обранці, якщо вам дорогі ваші мандати, час викликати Гройсмана на килим.

І середина квітня — найкращий для цього час. Народ відгуляє Великдень і захоче «видовищ». Та й за законом термін відповідний. Тільки питати потрібно сповна, інакше з вас запитає виборець. І він, повірте, вже спуску не дасть. Пригадає і всі «реформи», і всі «покращення», і всі «зради», які з такою завзятістю видають за «перемоги».