Справа Марківа. У чиїх руках свобода українця

12 липня суд Італії засудив до 24 років ув'язнення нацгвардійця Віталія Марківа. Його звинувачують у причетності до вбивства італійського фотографа Андреа Роккеллі на Донбасі у 2014 році.

В останньому своєму слові Марків сказав, що є українським військовим, простим солдатом, патріотом, і додав, що завжди захищатиме Україну.

В Генпрокуратурі заявляють, що італійська сторона не відповіла на пропозицію України провести слідчий експеримент на Донбасі в місці, де загинув Роккеллі, і взагалі не йшла на контакт у цій справі.

Зі свого боку, Президент України Володимир Зеленський доручив МЗС і Генпрокуратурі терміново зайнятися питанням повернення нацгвардійця.

Наскільки це реального втілити в життя з юридичного погляду? Що ж, давайте розглянемо деякі моменти цієї справи.

Нагадаю, у Марківа є два паспорти – український та італійський. Виникає питання – хто ж має право його судити.

Наше чинне законодавство не містить заборони щодо набуття або перебування громадянином України у громадянстві іншої держави. У правових відносинах з Україною до видання указу Президента про припинення громадянства Марків визнається лише громадянином нашої держави.

Натомість, в Італії узаконено біпатризм. Стаючи громадянином Італії, особа не повинна відмовлятися від іншого паспорта. Тобто одночасне перебування особи в громадянстві України і Італії розглядається як наявність у неї другого (множинного) громадянства, а не подвійного, як вважають деякі горе-правники. Однак, у всіх правовідносинах Італія розглядає таку особу як свого підданого.

Зрозуміло, що Україна має діяти тут обережно, адже будь-який невиважений крок з нашого боку може трактуватись Італією як втручання у внутрішні справи.

• ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: МЗС потребує оновлення. Чому необхідно прибрати дуалізм у керівництві зовнішньою політикою

По-перше, у цій ситуації варто розуміти, що Марків добровільно вступив у підданство Італії. Тому він не міг не знати про правові наслідки такої дії. Це важливо, оскільки вчинивши так, чоловік свідомо відмовився від захисту своїх прав з боку України як держави, громадянином якої він є. Тобто Італія дійсно діє відповідно до власної політико-правової доктрини подвійного громадянства, що підриває юридичні аргументи.

По-друге, якщо Марків є громадянином Італії, то і дипломатичний вплив української сторони зведено до нуля. Жодна держава не буде просто так допускати до підозрюваного у вбивстві свого громадянина послів чи консулів іноземної країни. З юридичного погляду, у справі йдеться про злочин, вчинений італійцем проти іншого італійця – журналіста.

По-третє, єдиним реальним каналом для вирішення подібних ситуацій є політичні домовленості. Однак все вказує на те, що позиції нашої дипломатії на європейській арені значно похитнулись. Не треба далеко ходити – глава МЗС пан Клімкін перебуває у "політичній відпустці". Про яку роботу на міжнародній арені можна взагалі говорити?

Єдине, чим Україна у змозі допомогти Марківу - це забезпечити максимально якісний захист у суді. Цілком ймовірно, що справа має політичний підтекст, але ця версія потребує серйозного обґрунтування. Наразі таких фактів немає.

Щодо пом"якшення вироку в апеляційному суді – тут також складно прогнозувати результат. Все залежить, яку команду юристів залучать до цього процесу і наскільки фахово вони вибудують лінію захисту.

Деякі експерти пропонують тиснути на Італію через міжнародні організацію.

Наразі ми не можемо поставити питання про долю Маркова у Раді Європи. Адже Київ оголосив, що тимчасово призупиняє участь у роботі ПАРЄ. Подальші дії на цьому форумі визначить вже новообраний парламент, а до тих пір сподіватися на інструментарій ПАРЄ не слід.

Відповідно, залишаються двосторонні канали комунікації політичних кіл. Цікаво, що за даними посольства України в Італії наші держави перебувають в активному міжнародному спілкуванні. Так, на опрацюванні української сторони перебуває Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Італії щодо програм солідарності з тимчасового прийому дітей з України (наразі свої правки та зауваження до тексту Угоди вносить Мінсоцполітики України). На розгляді італійської сторони – Програма культурного співробітництва між КМУ та Урядом Італії на 2018-2022 рр.

Зрозуміло, що у цих програмах ми зацікавлені більше, ніж Італія, а відтак будь-які конфліктні ситуації зовсім не бажані.

Тому на сьогодні я не бачу можливостей реального – а не фейкового заради піару – впливу на італійське правосуддя через міжнародні організації. Свобода Марківа, як це не прикро, – в руках його адвокатів.