Боротьба за дисципліну. Як ГПУ та НАБУ скаржаться на САП

Генеральний прокурор України та Директор Національного антикорупційного бюро синхронно звернулись до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокуратури із скаргами щодо вчинення керівником САП дисциплінарного проступку. Виходить, незалежно один від одного вони звернулись з вимогою застосувати до Холодницького дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади.

Той факт, що обидві скарги надійшли в один і той самий день - 30 березня 2018 року, як і те, що вони аналогічні за своїм змістом та ґрунтуються на одних і тих самих доказах, виглядає щонайменше дивно. Адже за логікою речей мали б бути підготовлені в абсолютно різних і незалежних органах.

Якщо відмежуватись від політики та проаналізувати цю ситуацію винятково в юридичній площині, то відкривається зовсім інша картина. Скидається на те, що влада вкотре хоче поділити суспільство на два табори – тих, хто за ГПУ і НАБУ, і тих, хто підтримує САП. При цьому, методами маніпуляцій не гребують. Найцинічнішим є те, що всім цим закулісним іграм намагаються надати законний вигляд. Бо правосуддя - це трохи інше.

Не стаючи ні на чию сторону, як і будь-який юрист у цій країні пропоную проаналізувати суть цього епічного висновку КДК прокурорів, який, до речі, є у відкритому доступі в Інтернеті. Це найкраще ілюструє нашу з вами правову дійсність. Крім того, цього тижня має відбутися засідання кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. Що ж, дуже цікаво, чи переможе право і здоровий глузд.

Одна правда на двох

Варто зауважити, що в скаргах ГПУ і НАБУ навіть помилки одні на двох. Ключовою з них є те, що їх підготовлено на основі розсекреченого Протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової дії) – аудіо контроль керівника САП від 23 березня 2018 року.

Такий протокол не може слугувати як доказ під час розгляду дисциплінарного провадження. Питання щодо порядку проведення негласних слідчих дій і використання матеріалів, які виготовили підчас їхнього здійснення, врегульовано в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК).

Відповідно до ст. 254 вказаного вище кодексу, яка має назву "заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій", інформація, отримана в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягає розголошенню особами, яким це стало відомо в результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Натомість, як вказано у висновку Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокуратури, протокол про проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій, спершу засекретили, а після - ухвалили рішення про його розсекречення.

Таким чином, після розсекречення відомостей щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, останні, відповідно до ст. 254 КПК, не мали б підлягати розголошенню особами, яким вони стали відомі. А саме - прокурором, слідчим, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, законним представником та іншими, зокрема і Генеральним прокурором та Директором НАБУ.

Таким чином, подання заявниками дисциплінарних скарг із використанням в якості доказів матеріалів негласних слідчих дій є прямим порушенням вимог ч. 1 ст. 254 КПК України, у яких встановлено абсолютну заборону розголошення інформації, отриманої в результаті їх проведення.

У результаті дій Генерального прокурора та Директора НАБУ із матеріалами негласних слідчих дій мали змогу ознайомитися не лише члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокуратури, а й не обмежене коло осіб. Так як подання комісії, підготовлене під час дисциплінарного провадження, оприлюднили в ЗМІ.

До того ж, відповідно до частини першої статті 255 КПК відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу. Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов"язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

Варто зауважити, що згідно з ч. 2 ст. 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії проводяться винятково у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Відповідно відомості, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які не мають значення для подальшого проведення досудового розслідування саме тяжкого або особливо тяжкого злочину, необхідно було невідкладно знищити.

Крім того, у ч. 2 ст. 255 КПК чітко і неоднозначно передбачено, що забороняється використання матеріалів, отриманих в ході проведення негласних слідчих дій для цілей, не пов"язаних з кримінальним провадженням. Таким чином, вони не можуть бути основою для здійснення дисциплінарного провадження.

Та й протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіозаписи, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування (ч. 1 ст. 256 КПК України).

Отож такі протоколи можна використовувати лише в межах досудового розслідування кримінальних проваджень. Можливість їхнього використання в будь-яких інших цілях, наприклад під час розгляду дисциплінарного провадження, в законі не передбачено. А тому розгляд Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів скарг, в основу яких покладені такі матеріали, є прямим порушенням ч. 1 ст. 256 КПК України.

Припущення замість фактів?

Варто звернути увагу і на те, що відповідно до ст. 257 КПК України дозволяється використовувати інформацію, отриману в результаті проведення негласних слідчих дій, в іншому кримінальному провадженні на підставі ухвали суду.

Натомість, права використовувати такі дані у дисциплінарному провадженні, яке здійснюється за правилами Закону України "Про прокуратуру", у законі не передбачено.

Окрім цього, навіть якщо і матеріали таких негласних слідчих дій передадуть в межах кримінального провадження на розгляд суду, то вони не матимуть наперед встановленої сили, а підлягатимуть дослідженю в ході судового розгляду разом з іншими доказами.

У КПК передбачено можливість під час судового процессу виключити будь-які матеріали з переліку доказів.

Зважаючи на те, що протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової дії) на даний момент недосліджений та неоцінений судом на предмет допустимості та належності, тому він не може бути підставою для притягнення особи до будь-якого виду юридичної відповідальності. Зокрема й дисциплінарної, адже в такому випадку буде порушення принципу презумпції невинуватості особи.

Таким чином, копія розсекреченого Протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової дії) – аудіоконтроль особи від 23 березня 2018 року не може бути доказом у дисциплінарному провадженні з огляду на численні порушення норм КПК України.

В обох скаргах запропоновано застосувати до керівника САП дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

Однак у ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що звільнення з адміністративної посади заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратуру здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України та винятково з підстав, передбачених частиною першою ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". А саме – якщо він не може виконувати свої повноваження за станом здоров"я.

Натомість, як в дисциплінарній скарзі Генерального прокурора, так і в дисциплінарній скарзі Директора НАБУ, не наведено жодних доказів, які б підтверджували саме таку підставу для звільнення.

Так де ж тут юридична логіка? Її немає. У цій історії мало, власне, правового підґрунтя, зате дуже багато – політичного. Усе виглядає, як чергова хитромудра розправа з неугодними, яку намагаються прикрити законом. В принципі, нічого нового – "ручне правосуддя". Все по-українськи. Що ж, уже найближчим часом побачимо, чим всі ці VIP-скарги один проти одного завершаться, і чи варто у нашій країні сподіватись на перемогу закону, а не дешевого піару.