Все статьиВсе новостиВсе мнения
Мнения
Журнал
Красивая странаРейтинги фокуса

Іран - США. Навіщо Трамп вирішив зламати все, що робив Обама

Іран - США. Навіщо Трамп вирішив зламати все, що робив Обама

Якщо завтра війна, то лишається занадто багато відкритих питань і повна невпевненість...

3200

Днями Тегеран і Вашингтон вкотре обмінялися жорсткими заявами на адресу один одного. Дональд Трамп знову пригрозив посиленням санкцій. У відповідь, президент Ірану Хасан Роухані назвав Трампа «залежним від санкцій, як від наркотиків».

Риторика стала ще більш агресивною, коли у взаємні образи підключилися команда Трампа та іранські генерали. 

Наприклад, в одному з інтерв`ю іранським ЗМІ, один з командувачів елітного Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) Ірану, генерал Касем Сулеймані пригрозив США війною і заявив, що іранці можуть перекрити експорт нафти з Близького Сходу у випадку відновлення санкцій проти Тегерана. 

Такі серйозні заяви співпали ще з цілою низкою подій, які сталися на Близькому Сході, але лишилися поза увагою українських медіа: відновлення наступу про-саудівських військ на місто Худейда на узбережжі Ємену, зупинка експорту саудівської нафти з Затоки через напад про-іранських сил на їхні танкери, а також посилення присутності Еміратів у регіоні. Всі ці події знову порушили питання ірансько-американського протистояння, його природи, подальшого розвитку ситуації. 

Почнімо з того, що проблема стосунків між Іраном і США коріннями сягає ще післявоєнних часів, коли Іран був одним з основних союзників США на Близькому Сході та оплотом американської військової присутності. Точкою відліку кризи американсько-іранських стосунків, особливо на суспільно-культурному рівні, я вважаю 1953 рік. Це пам`ятна дата для усіх іранців, тоді як у Штатах мало хто зрозуміє, про що взагалі мова.

Тоді, у 1953 році, США та Велика Британія організували державний переворот в Ірані, який призвів до падіння націоналістичного уряду прем`єр-міністра Мухаммеда Мосаддика, який став національним героєм за націоналізацію нафтової галузі Ірану. Останнім і остаточним ударом по відносинах двох країн став 1979 рік, коли в Ірані відбулася ісламська революція, що й завершилася встановленням напів-теократичного режиму аятоли, який ми знаємо сьогодні. З того часу Іран з відносно стабільного партнера перетворися на ворога, насамперед для Ізраїлю.

У цьому контексті ядерна програма Ірану була для ізраїльтян і американців недопустимою, адже могла посилити Іран і дати йому перевагу над іншими регіональними гравцями та зрівняти у силі з Ізраїлем, у якого давно є ядерна зброя, хоча офіційно Тель-Авів цього не визнає.

Відповідно, ядерна програма, яка для іранців стала основною внутрішньої легітимності режиму, для американців стала прямою загрозою їхньому впливу та існуванню Ізраїлю. Крім того, у США побоювалися, що у випадку здобуття Іраном ядерної зброї у гонку підключаться й інші країни – його конкуренти, наприклад Туреччина, Саудівська Аравія, ОАЕ, Єгипет. Ядерний хаос був неприпустимий у цьому нестабільному регіоні, адже Сполучені штати вже мають гіркий досвід співпраці з ядерним Пакистаном.

У 2015 році адміністрація Барака Обами здійснила доволі успішну, на мій погляд, спробу нейтралізувати Іран у доволі креативний спосіб: відкрити його світу, заморозивши його ядерну програму (а значить зберігши легітимність режиму, щоб не провокувати дезінтеграцію країни) і давши доступ на ринки. За планом Обами, Іран мав поступово відмовитися від ядерної програми, а у перспективі, коли він вийде на міжнародні ринки та реінтегрується у глобалізовану економіку, взагалі втратить інтерес розвивати ядерну зброю надалі.

Більше того, відкривши Іран світові, у тому числі для співпраці зі США, Обама та його команда сподівалися, що коли іранські еліти втратять образ зовнішнього ворога, то їхній режим або трансформується у щось більш ліберальне та демократичне, або впаде під тиском вимог реформ, як колись це сталося з Радянським Союзом після нормалізації стосунків зі США у 1980-х роках.

Частково, так і сталося: ядерна угода 2015 року почала реально працювати, на іранський ринок зайшло чимало європейських, американських, китайських і російських компаній, що покращило економічну ситуацію в країні, а у внутрішній політиці Ірану посилилося крило реформаторів на чолі з Хасаном Роухані.

Утім після приходу до влади Дональда Трампа, політика Вашингтона пішла на розворот. Новий президент, вважаючи Іран головною загрозою для США, вирішив зламати все, що робив Обама.

Трамп був одним з тих, хто критикував ядерну угоду з Іраном як «занадто м`яку». Його команда, яку він підібрав собі – держсекретар Майк Помпео, радник з питань нацбезпеки Джон Болтон, постійний представник США в ООН Ніккі Хейлі та глава апарату Джон Келлі – всі вважалися «яструбами» в американській політиці щодо Ірану. Відповідно, сталося те, що й обіцяв Трамп – США в односторонньому порядку вийшли з ядерної угоди у травні цього року і оголосили про відновлення санкцій проти Тегерана.

Я бачу кілька причин, чому Дональд Трамп зробив саме так:

Особистий світогляд. Трамп схильний приймати ті рішення, які він особисто вважає правильними, і не важливо, чи це в інтересах США, чи ні, головне – це правильність цього рішення особисто для президента. Дональд Трамп вважає свою передвиборчу кампанію найкращою в історії, а всі свої пункти і обіцянки він виконує сумлінно крок за кроком. Правда, за межі тих фраз, які він казав, обіцяючи це зробити, він не виходить. Він пообіцяв скасувати ядерну угоду – він це зробив, а що далі – ніхто не знає, він про це не говорив під час перегонів.

Команда Білого Дому. Оточення Дональда Трампа також грає величезну роль у механізмі ухвалення рішень. Президент США полюбляє людей, які вихваляють його, представляють свої рішення як його рішення і не сперечаються з ним. Коли Трамп хотів вийти з ядерної угоди ще у 2017 році, у нього були дві перешкоди: держсекретар Рекс Тіллерсон і радник з питань нацбезпеки Герберт МакМастер. Вони не були прихильниками радикальних «ковбойських» рішень, а радше виступали за стратегічну конфронтацію, повільну та поступову – те, чого зовсім не любить Трамп. І лише після того, як він прибрав їх з посад, він зумів реалізувати своє рішення, поставивши лояльних йому людей, які ніколи з ним не сперечатимуться.

Зовнішнє лобі. Ні для кого не секрет, що стратегія Обами по Ірану не подобалася лише двома країнам – Ізраїлю та Саудівській Аравії. Це традиційні регіональні опоненти іранців. Із самого початку обидві країни та їхні союзники лобіювали адміністрацію Трампа вийти з ядерної угоди в обмін на вигідні контракти, гроші, лояльність, пільги для американського бізнесу та дивіденди особисто для президента. Чимало фактів лобізму вже стали відомі широкому загалу, коли ЗМІ розкопали безліч матеріалів про те, як лобістські компанії Катару, ОАЕ, Саудівської Аравії схиляли президента США до потрібних їм дій у зовнішній політиці. А нещодавно прем`єр-міністр Ізраїлю особисто заявив, що вихід США з іранської ядерної угоди – це його заслуга, він цього домігся.

Вибори у Конгрес. Дональд Трамп сильно залежить від своїх рейтингів і ЗМІ. Він параноїдально залежний від того, що про нього скажуть та напишуть, а проміжні вибори до Конгресу США – його основна ціль. Він не може допустити реваншу демократів і втрати республіканської більшості в парламенті. Відтак, будь-яке рішення на зовнішньополітичній арені відволікає людей від купи внутрішніх проблем і свідчить про сильний характер президента Трампа і виконання ним обіцянок на користь своїх виборців. 

Таким чином, вихід США з іранської ядерної угоди призвів до різкого загострення регіонального протистояння на Близькому Сході. Саудівська Аравія та її союзники знову активізували бойові дії у Ємені проти про-іранських шиїтів, намагаючись захопити Худейду – портове місто, контроль над яким дає контроль над протокою Баб Аль-Мандаб, через яку проходять нафтові танкери до Європи. Ізраїль почав сміливіше та частіше бомбардувати позиції про-іранських сил у Лівані та Сирії. Активізувалося протистояння навколо Катару, який вже рік перебуває у блокаді. І от нещодавно про-іранські сили здійснили перший напад на саудівський нафтовий танкер, що змусило Ер-Ріяд припинити експорт нафти з Перської Затоки. Це підняло ціни на нафту у світі. А Іран заявив, що у разі відновлення проти нього санкцій і запровадження нафтового ембарго, яке обіцяють США, він перекриє Ормузьку протоку – єдиний вихід з Затоки для нафтових танкерів.

Якщо це станеться, то автоматично означатиме війну. І головне питання – хто в ній братиме участь і чи готові США брати на себе цю відповідальність? А насамперед – заради чого? У цьому криється основна проблема американської політики щодо Ірану: абсолютно інший геополітичний фон, аніж це було у середині 2000-х років. Спробую пояснити.

Нинішня американська політика щодо Ірану має кілька фундаментальних проблем

Без урахування них Вашингтон чекає повне фіаско, як це було у 2003 році в Іраку та у 2011 році у Лівії.

По-перше, у Дональда Трампа відсутня стратегія по Ірану. У нього та його команди немає бачення кінцевої мети усіх цих маневрів навколо угоди та санкцій. Чи має завершитися протистояння? Новим договором про ядерну програму з Іраном? Тоді чому досі ніхто не озвучив конкретні пропозиції? Зміною і падінням режиму в Тегерані? А де гарантія, що нова влада буде кращою, і які у США є союзники в Ірані? А хто візьме відповідальність за катастрофічні для регіону наслідки ймовірної дезінтеграції 100-мільйонної країни?

По-друге, адміністрація Дональда Трампа не має стільки друзів, скільки в них було за часів Обами, Буша та Клінтона. Вихід США з ядерної угоди призвів до конфронтації з Євросоюзом, які на цьому тлі почали зближуватися з Китаєм і Росією. Індія, Туреччина та Китай, які найбільше імпортують іранську нафту, не дуже в захваті від планів США запровадити ембарго на експорт цієї нафти. У самому умовно сунітському арабському блоці (Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Оман, Кувейт, Йорданія, Єгипет, Бахрейн) не все добре, а його учасники самі між собою гризуться і не готові воювати з потужною іранською армією.

По-третє, відновлення протистояння з Іраном лише посилює консерваторів і радикалів у Тегерані і послаблює тих, які потенційно могли стати партнерами для Вашингтона. Вихід США з ядерної угоди став ударом по позиціях поміркованих еліт на чолі з Хасаном Роухані, який був змушений підкоритися войовничим генералам і духовенству, які також є критиками ядерної угоди. Це також спровокувало кризу всередині поміркованого табору іранських політиків, яка нині загрожує розколу на дві фракції: партію Хасана Роухані та фракцію віце-президента Есхака Джахангірі. На цьому тлі посилюються лише радикали та консерватори, які знову мають можливість мобілізувати населення навколо спільного зовнішнього ворога.

По-четверте, ескалація кризи на Близькому Сході вимагатиме збільшення військових і фінансових ресурсів США у регіоні. Але це зовсім не корелюється з риторикою самого президента Дональда Трампа, який послідовно заявляє, що прагне зменшити присутність Штатів і вивести частину військ, зокрема з Сирії. Як можна провокувати конфлікт з Іраном і його союзниками і одночасно бажати покинути регіон?

Всі ці проблеми нині частіше піднімаються на публічне обговорення, передусім у самих США, адже ставки підвищуються. І якщо завтра війна – то лишається занадто багато відкритих питань і повна невпевненість у так званих союзниках США. Адміністрації Трампа необхідно окреслити контури своєї стратегії по Ірану та регіону загалом і дати зрозуміти своїм союзникам, чи можуть вони покластися на американську силу, як це було раніше, чи їм варто покладатися на самих себе.

32
Делятся
Google+
Теги: ,
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.