"Собака загризла художника": 23 роки від дня смерті українського генія сюрреалізму

Із заголовками "Собака загризла художника", "Смерть художника від ротвейлера" тощо 23 роки тому вийшли всі київські газети зі знімками агресивних собачих морд. Прізвище жертви не вказували, у міліцейських зведеннях воно ще не фігурувало. Тільки повідомлялося, що на ранковій пробіжці один спортсмен виявив у Голосіївському парку чоловіка у крові на землі (а вже підморожувало). Біля господаря був ротвейлер. При наближенні собака гарчав і кидався.

Людина, яка виявила пораненого чоловіка, викликала міліцію. Оскільки собака не давала підійти міліціонерам, його застрелили. Швидка допомога застала чоловіка живим. Помер він у лікарні від втрати крові. Одна хороша журналістка у своєму таблоїді докладно описала цю екстраординарну подію. Але вона не знала, хто ховається у зведенні за словом "художник".

Коли з'ясувалося, що вона з ним знайома – тиждень не виходила із квартири: у неї стався нервовий зрив. А його в Києві знали багато хто – це був відомий карикатурист та сюрреаліст-графік Анатолій Миколайович Казанський. Йому було лише 49 років.

Те, що він геній, знали всі – його колеги-карикатуристи, такі як титулований художник Володимир Казанський та вся арт-група "АРХІГУМ", учень Анатолія – Ігор Лук'янченко. Уся газета "День" у повному складі, де він працював карикатуристом останні два роки життя, і де я тоді працював у штаті (публіцистика на культурну тематику, проза, репортажі, інтерв'ю). Тому що достатньо було подивитися на будь-який з його "сюрів", де з павутинною тонкістю було промальовано до 50 персонажів, щоб це зрозуміти.

За два роки роботи у сусідніх приміщеннях я дуже потоваришував із Анатолієм. Зріст у нього був під метр дев'яносто. В юності він займався веслуванням, а тому мав худе тіло аскета. Зовні він дивно нагадував начебто несумісних осіб: Григорія Распутіна та Ісуса Христа.

Не розповідатиму, що саме призвело до цієї "баскервільської" трагедії (вухо Ван Гога поступається тут пальмою першості) і чому Казанський опинився в лісі зі своїм величезним чорним собакою, який вже давно був небезпечним (після одного інциденту художник уже ходив у контору на предмет усипляння собаки). Ротвейлери часто втрачають контроль, тому вони заборонені в низці країн Європи. Пес погриз величезні долоні Анатолія – біля зап'ясть. І це теж було символічно, як для художника.

Геніальність Казанського відкрилася для мене повністю після його смерті, коли я складав його альбом. Мені довелося називати багато його малюнків: як і більшість геніальних інтуїтів, він не надто дружив зі словом. Виявилося, що в кожній його сюрреалістичній роботі (карикатури простіше за змістом) закладено систему.

Поясню одну — "Електричний ланцюг марнославства". Якийсь великий чин, у якого медаль на грудях у вигляді розетки, хоче замкнути на себе ланцюг. При цьому він використовує людей: одна людина – стовп, інша – виделка тощо. Ланцюг може розірвати птах-ножиці. Але… знизу електричний чайник, де на кришці відкладені нею яйця. Тобто можна стати на шляху диктатора, але ти ризикуєш дітьми.

Визначення таланту як "глибини відбитка" я дав саме в есе про Анатолія Казанського у 2000 році, готуючи його альбом. Чим глибший відбиток з реальності робить художник (вчений, музикант), тим геніальніші його роботи, чим плоскіший, відповідно – бездарніші.

Пізніше, коли я вже створив Систему Вертикалі+Горизонталі, то вимірював глибину відбитка 9-ма рівнями. Безумовно, у своїх роботах Казанський виходив дев'ятий – метафізичний. І я б із задоволенням прочитав про нього лекцію. Але він став лише знаковою фігурою для України, не культовою – у його творчу спадщину не було вкладено достатньо коштів. Крім одного альбому у 2006 році, випущеного газетою "День" (дякую Ларисі Івшиній та Анні Шеремет), яка досі публікує його карикатури, – нічого.

І зараз – тиша: ні виставок, ні монографій, ні публікацій. Чому? Та тому, що ми живемо в країні, де є три етапи сприйняття генія. Перший – скептичний: "Геній? Шо?!" Другий — ствердний: "Шо? Геній!" І третій — звичайний: "Ну, геній. Так і шо?"

Згадаймо ж геніального українського творця, незрівнянного друга та людину – Анатолія Казанського. Мені здається, для його творчості ще настане ренесанс. Вона "повернеться" на Батьківщину. І Казанський посяде гідне місце в пантеоні українських геніїв, яких і так невелика кількість.