200 років Достоєвському. Чим цікавий українцям автор "Братів Карамазових"

"Велике п'ятикнижжя Достоєвського": романи "Злочин і кара", "Брати Карамазови", "Ідіот", "Підліток" та "Біси" — вплинуло не тільки на філософію та літературу, а й дало поштовх розвитку такого явища як психоаналіз.

200 років від дня народження Достоєвського. 200 років духовного впливу на уми провідних інтелектуалів і митців світу. І простих читачів, як ми з вами.

Для Ніцше, Ейнштейна, Гайдеггера, Гадамера, Бенедикта XVI, Кафки, Марселя Пруста та багатьох інших володарів дум ХХ століття, Достоєвський був одним із головних вчителів і натхненників. І, звісно, одним із головних опонентів.

Ось що говорив філософ Гадамер (уже наприкінці минулого століття): "Карамазови" були для нас у 20-ті роки (а за свідченням багатьох — і в наступні десятиліття — А.Б.) найважливішою книгою після Біблії". "Інтерес до православ'я в усіх нас виник через читання Достоєвського. У "Карамазових", особливо в чорнових начерках до них, ми бачили нову форму теологічного листа, нову спробу апології християнства".

Ейнштейн говорив, що "Брати Карамазови" — "Це найбільш вражаюча книга з усіх, які потрапляли мені в руки".

Ніцше проводив аналогії між атмосферою євангельських подій і атмосферою романів Достоєвського.

І тим більше дивно, яка відстань між Достоєвським-письменником, Достоєвським-мислителем і Достоєвським-людиною. Відстань, яка долається в невідомих і невидимих для зовнішнього погляду вимірах і глибинах…

Геніальні романи та глибокі ідеї створювалися людиною хворобливою, недовірливою, інфантильною, у чомусь навіть дріб'язковою. Людиною з усіма слабкостями та пороками. Почитайте спогади про Достоєвського. Почитайте його листування з дружиною Анною Григорівною.

Ось Достоєвський приїжджає до Москви до видавця Каткова, просити гроші на новий роман ("Брати Карамазови"). Після першого відвідування не спить усю ніч, думає — дасть чи не дасть Катков суму. Катков гроші дає. Але на цьому муки та страхи не закінчуються. Потім Достоєвський розмірковує, їхати додому до Каткова, щоб привітати того з днем народження чи не їхати (Катков його на обід не запросив, і Достоєвський боїться здатися улеливим і таким, що випрошує милостиню).

Потім наважується їхати, чудово прийнятий у кабінеті господаря будинку (передусім побувавши в кімнаті дружини Каткова), захоплено пише своїй дружині, що з ним там же, у Каткова, люб'язно розмовляє московський генерал-губернатор князь Долгорукий (той дідок, якого грав Табаков у "Статському раднику") і навіть йому першому (!!!) подає руку, поблискуючи чотирма зірками й алмазом Андрія Первозванного.

Важливо

Тонкошкіра людина. Пам'яті Богдана Ступки

Потім Федір Михайлович ще раз (йому сказали напередодні) із полегшенням зазначає, що званий обід у Каткова тільки для родичів, і тому Катков його на обід не запросив не тому, що не поважає, а тому що… (і т.д. і т.п.).

Нарешті, виходячи з кабінету Каткова й бачачи накритий святковий стіл, він ще раз "перевіряє", що обід тільки для рідних: "До Софії Петрівни (дружини Каткова) я вже не заходив, а пройшов іншим ходом, між іншим (ну звісно, так ми й повірили — А.Б.) через їдальню, і помітив (так для того і пройшов "між іншим" — А.Б.), що стіл накритий не більше як на 20 або навіть 18 кувертів (столові прилади — А.Б. ). А оскільки тільки Каткова сімейство сідає за стіл не менше 12 осіб (справжній Шерлок — А.Б.), то я й зробив висновок, що званого обіду ніякого немає, а обідають лише найближчі родичі" (лист А.Г. Достоєвської від 9.11.1878).

Таким є Достоєвський, який виношує ідеї геніального роману та ревно рахує кількість приборів на столі в будинку Каткова.

Дорогий Федоре Михайловичу, дякую Вам за все! Без Ваших романів і Ваших слабкостей я не став би тим, ким я є зараз. Спасибі…

Першоджерело.