Невелике вторгнення в Україну сталося. Чим відповість Захід і чи піде Путін далі

Визнання Росією "ДНР" та "ЛНР" викликало бурхливу реакцію українських соціальних мереж і дуже стриману та навіть заспокійливу реакцію українського президента.

Оскільки мене просять прокоментувати цю подію, скажу коротко, у кількох тезах.

1. Незважаючи на емоційний спалах із боку блогерів і соцмереж, "акт визнання" виглядає швидше, як очікувана подія. Зауважте, я говорю "виглядає як". Зрозумілішими стають слова Байдена про "невелике вторгнення" за якими будуть "менші санкції".

Чи піде Путін далі? Це питання найближчих тижнів дипломатичних переговорів і закулісних ігор. Уважно спостерігатимемо й аналізуватимемо.

До речі, на відміну від Мюнхенської промови Зеленського, в якій (на мою особисту думку) було багато непотрібної літературщини та багато непотрібної гри слів (яка все одно губиться під час перекладу), вчорашня промова президента Зеленського була гідною і на рівні. Це слова зрілої людини.

2. Кремль все далі сам заганяє себе в мишоловку. Одна справа — фактично контролювати буферну зону напруги, і зовсім інша — її юридичне визнання. Що це дає Кремлю? Можливість весь час тримати Україну в напрузі й у стані перманентної загрози. І виглядатиме переконливо всередині Росії.

Але в стратегічному плані я не думаю, що такі кроки посилять Кремль. Принаймні в політичному плані.

3. Для України є додаткові можливості для маневру. Якщо ви уважно стежите за інформацією, для вас не секрет, що виконання Мінських угод останнім часом сприймалося у Києві, як прикрий політичний глухий кут. Згадайте хоча б нещодавнє висловлювання Данілова: "Виконання Мінських угод означає руйнування країни" (1.02.22). Наприклад, "Голос Америки" (й інші західні ЗМІ) помістив цей вислів під заголовком: "Секретар РНБО України висловився проти Мінських угод". Я вже не говорю про прямі висловлювання багатьох українських політиків і політичних коментаторів із цього приводу.

Важливо

Погані новини для України. Чим відповість Байден на агресію Кремля

4. На юридичному та політичному рівні "акт визнання" унеможливлює багатозначність оцінок. Це очевидне порушення міжнародного права та державного суверенітету України. Захід офіційно відреагував так, як мав відреагувати. Сказано адекватні слова, зроблено адекватні заяви. Чи буде такою ж адекватною економічна реакція?

А ось тут я не певен. США продовжать свою логіку санкцій. Про стару Європу такого сказати не можна.

Важливо

Вибір України: шлях Фінляндії чи війна з Росією

Кремль має багато механізмів впливу й крім економічної сфери. Наприклад, геополітичні карти (Африка, Близький Схід, Латинська Америка і, звісно, Китай). І якщо Китай вже цього року активізується щодо Тайваню, західній дипломатії буде дуже непросто.

Але, знову ж таки, все залежатиме від того, чи Путін зупиниться на визнанні "ДНР" та "ЛНР", чи спробує зробити ще низку небезпечних кроків.

5. Особисто для мене такий "акт" — удар по моїй країні. Україна без Донецька та Луганська (нехай і тимчасово) — це втрата у культурному та політичному плані (я навіть не говорю тут про економіку). Сила України — у різноманітності, у культурному та політичному багатстві. Я щиро сподіваюся, що така Україна — це Україна завтрашнього дня. І цей "акт" лише посилить солідарність усередині нашої країни. І запустить рух не в бік "малої", а в бік "великої" України.

У зв'язку з цим, дуже сподіваюся, що багато українських письменників, політиків і "лідерів думок" переглянуть свої оцінки Східної України та Донбасу. Не хочу зараз наводити довгий список (і за датами) тих відвертих антигуманних і контркультурних висловлювань, які дозволяли собі деякі діячі культури та деякі інтелектуали з приводу майбутнього східних регіонів (та й багато політиків цим грішили, чого вже там).

Чи не настав час взяти свої слова назад і проявити солідарність? І крім гнівних промов на адресу Кремля (тут, живучи в Україні, особливої мужності не потрібно) визнати і свої власні помилки. Й усвідомити, що ми — єдина країна, у якої (я в цьому переконаний) велике майбутнє. Ми всі — "велика" Україна.

Першоджерело.