Фінал "Один із нас". Таємні смисли, ідеї та символи серіалу, які одразу не помічаєш

Цього тижня завершився прем'єрний показ 9-серійного постапокаліптичного телефільму "Останні з нас" (The Last of Us), знятого за однойменною культовою грою. Він мав сенсаційно високі оцінки з боку і критиків, і глядачів (1, 4 і 6 епізод — 100% позитивних відгуків). Чим він зачепив? Глибоким опрацюванням персонажів, їх стосунків між собою, достовірних деталей, пов'язаних як із побутом, так і з наслідками епідемії, викликаної грибком-паразитом. Непривабливо зображені всі соціальні інститути: диктаторські міста-держави, революційні організації, громади, секти. Дівчинка Еллі у картині — це совість і, можливо, рятівниця людства. У серіалі проводиться ідея: врятувати поглинутий брудом світ може тільки дитина всередині нас, а сім'я дає сенс існування. "Останні з нас" уперше продемонстрував, що серіал за грою може бути складним, багаторівневим художнім висловлюванням-попередженням.

Серіал "Останні з нас", знятий за однойменною відеогрою, що вийшла 10 років тому, побив усілякі рекорди за популярністю і високого оцінений критиками. Чому? Помістивши людство на межу виживання, він показав: що в цьому пеклі має уявну цінність, а що — справжню.

За сюжетом одного злощасного дня в 2003 році грибок-паразит кордицепс потрапив у борошно, народ поїв із нього вироби і той проник у голови людей, перетворивши людство на некерованих зомбі. Звичайно, автори тут пішли на перебільшення: насправді це людина благополучно поїдає кордицепс, але щодо комах, то так — саме так паразит із ними розправляється.

Починається масове зараження, люди-гриби через укус передають інфекцію здоровим і пішло-поїхало. Тут основний автор проєкту — американець ізраїльського походження Ніл Дракманн, використовує комерційну формулу Стівена Спілберга: обиватель — катастрофа — виживання.

Жила-була звичайна сім'я

Звичайна сім'я: батько Джоел і дочка-підліток Сара. Батько-будівельник домовляється по телефону про підрядників. У нього є брат Томмі. Потім екстрені новини по телевізору, натовп на вулицях, під час спроби виїхати з міста Сара гине — її застрелив солдат. Така зав'язка.

Минає 20 років. Бомбардуваннями намагалися знищити заражені міста. Мало що залишилося від цивілізації. Джоел став небезпечним контрабандистом — його всі побоюються. Штати кишать грибними зомбі. Є диктаторські міста-держави, революційні організації, громади, секти, банди. Джоелу революційна організація "Цикади" доручає через усю Америку доставити диво-дівчинку Еллі до лікарні: виявляється, у неї імунітет до кордицепсу. З її крові можна отримати ліки. Роуд-муві стартує.

Що таке добре, що таке погано

Недарма Нік Дракманн назвав 14-річну героїню Еллі на ім'я дівчинки-рятівниці з "Чарівника Смарагдового міста" (1939) Олександра Волкова — це творчо переказана дитяча казка американця Лаймена Френка Баума "Дивовижний чарівник із країни Оз" (1990). Нік до 11 років жив в Ізраїлі, де багато вихідців із СРСР, і, напевно, знав казку Волкова.

Ізраїльське походження автора можна ще вловити в тому, що практично всі умовні соціальні інститути, що виникли внаслідок епідеміологічної катастрофи, але засновані на насильстві — показані різко негативно. А ось комуна, де знаходиться брат Джоела, зображена відносно нормальним місцем. Відомо, що Ізраїль славиться своїми "кібуцами" — комунами, де досить благодушні звичаї.

Ще один "рай на Землі" у серіалі показаний у вигляді умиротвореного життя гей-пари контрабандистів Білла та Френка. Білл давно зі свого будинку влаштував щось схоже на фортецю, захищену дротом під струмом. У викопану яму-пастку замість грибкового зомбі одного разу потрапив біженець Френк. Він навчив цінувати і любити життя самітника Білла та навіть надумав іноді кликати гостей — колегу-контрабандиста Джоела та його подругу Тесс. "Раніше я ненавидів світ, — говорив Білл Френку. — А потім, коли це все трапилося, зрозумів, що помилявся. Але я знайшов гідну людину — тебе".

У пари зразково-показовий побут: все сяє, сервірування за вищим розрядом, фонотека. Їхні стосунки гранично пасторальні. У 2023 році Френк, який страждає від дегенеративного захворювання, просить Білла про евтаназію. Білл, який не хоче жити без коханця, вбиває їх обох.

Ліво-ліберальні ідеали Ніка Дракманна відчуваються й у демонстрації любовних стосунків двох дівчаток-підлітків Райлі та Еллі (до її походу з Джоелом). Хоча і все це виглядало дуже безневинно: дівчата бродячи по закинутому торговому центру, раз поцілувалися.

Дівчинка-совість і верхівка зла

Як я вже згадував, Дракманн негативно показував спільноти, де панує насильство, але на вершині умовної піраміди огиди — секта, що нагадує релігійну.

Її ватажок — нібито пастор Девід. Пастор у перекладі з лат. "пастух", але Девід своєрідно "пасе" свою групу. На вигляд він суворий і справедливий, але коли він захоплює Еллі, швидко з'ясовується якому богу він молиться.

"У мене завжди було жорстоке серце, — зізнався Девід дівчинці. — А потім стався кінець світу. І він показав мені правду". — "Хто він? Господь? — запитує Еллі. — "Кордицепс. Він плідний. Він розмножується. Він годує і захищає своїх синів — в ім'я майбутнього".

Девід на місце Бога поставив грибок. А Еллі сподобалася "пастору", тому що вона теж "сильна, а не вівця".

"Ти жреш людей, хворий виродок", — зухвало в обличчя йому кидає Еллі, побачивши відрізане людське вухо в кутку камери-клітини.

Еллі — голос совісті. Вона постійно ставила на місце й Джоела, ставлячи йому незручні питання. "Ти вбивав невинних?" — якось суворо запитала вона свого провожатого, дивлячись йому в очі. — Ідемо далі, — ухилився від відповіді Джоел, відвівши погляд.

Коли треба Еллі здатна зі зброєю в руках наводити порядок, як, наприклад, старозавітний Суддя-герой Самсон (з Книги Суддів Ізраїлевих). І після її звинувачення у канібалізмі Девід починає виправдовуватися, що в такий спосіб він намагається вирішити продовольче питання у групі, за яку несе відповідальність. Але для Еллі — він моральний виродок. А його спроба зґвалтувати дівчинку ще більше зміцнює глядачів у цій думці. Відбувся замах на невинність та дитинство, яке у серіалі зводиться у культ.

Дитинство та природа: жирафи назавжди

Головне світло для Дракманна — у трьох речах: дитинстві, сім'ї та природі.

Незважаючи на іноді бурхливих зомбі, природа в серіалі показана ідеально. Джоел та Еллі рухаються через мальовничі, засніжені гори. Північне сяйво, зірки, посиденьки біля багаття. Джоел навіть під час такого привалу згадав, що вміє грати на гітарі й потім навчить на інструменті дівчинку. Педро Паскаль ("Мандалорець") виразний під час таких ліричних сцен — видно, що його Джоел дедалі більше прив'язується до Еллі, яка замінила йому дочку. А дівчинка, яку грає Белла Рамзі, все більше по-справжньому його любить: "Я скрізь піду за тобою".

Дитина — це надія: і реальна, і та, яка в кожного всередині. Еллі змушує похмурого Джоела засміятися, читаючи йому гумористичну книжку. Жарт такий. "Рентгенологу не можна говорити неправду" — "Чому?" — "Він бачить тебе наскрізь". "Як це тупо!" — вигукнув Джоел і почав реготати: його внутрішня дитина прокинулася.

Вершина єднання дитинства та природи — сцена, де Джоел та Еллі зустрічають у порожньому місті жирафів. Годування цих чарівних звірів — головний атракціон у будь-якому зоопарку й сьогодні.

Порятунок цьому світу, атакованому кордицепсом, несе дитина в особі Еллі. Та тільки заради цього попросять у Джоела у фіналі надто високу ціну.

І він на неї не погодиться.

І правильно зробить.

У телефільмі спрацювало все: ідея і видовищність. Наприклад, у напружений момент переговорів машина раптом падає в тунель, що провалився, звідки почнуть вискакувати сотні грибних зомбі — чудовий твіст (пригода, що змінює ситуацію).

Приємного (якщо можна так висловитися про хорор) перегляду!