Ціна "Європи". Чому в Україні закручують гайки бізнесу під виглядом євроінтеграції
Євроінтеграційний порядок денний, який сьогодні проводять в Україні, впроваджуючи зовні корисні регуляції та вимоги законодавства, практично повністю ігнорує просте питання: а скільки це коштує громадянину та бізнесу?
Євроінтеграційний порядок денний, впроваджуючи зовні корисні регуляції та вимоги законодавства, практично повністю ігнорує просте питання: а скільки це коштує громадянину та бізнесу?
Давайте на конкретних прикладах. Закон 367, який набув чинності в березні 2020 року, під егідою дотримання положень Договору з ЄС запровадив космічного розміру штрафи (від 51 до 340 тис грн) й обтяжливі, особливо для малого бізнесу, регуляції (документація для контролю ланцюжка продажу) у сфері ринкового контролю непродовольчої групи товарів.
Ще один євроінтеграційний Закон 1489, що набув чинності 10 грудня 2021 року, приніс одразу кілька поганих новин: державне регулювання роздрібних цін на пластикові пакети, обов'язкове маркування останніх та знову нові штрафи (від 1,7 до 17 тис грн за кожну спробу безкоштовного поширення або продажу невирішених пластикових пакетів).
В обох випадках розміри покарання не малі, тобто потенційно здатні поставити на межу існування практично будь-який мікробізнес.
Останнім європодарунком став проєкт уряду про повернення у 2022 році державної послуги, що сама дискредитувала себе, — обов'язкового техогляду транспортних засобів (легкові авто — раз на два роки, вантажні й автобуси — щороку).
Якщо й треба було б назвати умовного "короля української корупції", ним безперечно стало б зазначене регулювання, скасоване ще 10 років тому (у 2011 році).
І, до речі, нічого критичного за цей період не сталося. Повернення ТО практично гарантовано несе збільшення повноважень поліції, а отже, і реінкарнацію політики поборів, а ще традиційно нові штрафи (від 17 тис грн).
Усе з перерахованого — це збільшення витрат і зростання адміністративного тиску на бізнес і громадян, погіршення умов ведення бізнесу та й просто життя в нашій країні, стиснення економічних свобод і, зрештою, слабкість економіки.
При цьому уряди Європи (мало того, що швидкості економік і рівень життя на порядок вищі) давно та скрупульозно підраховують міру і ступінь свого втручання в економіку.
Однією з успішних форм такого самообмеження стало регуляторне правило "one in — one out". Його суть досить проста — будь-яке нове регулювання має супроводжуватися скасуванням такого ж за вартістю й обтяжливістю (витрати грошей та часу) старого. Його впровадження в нашій країні дозволило б дотриматися балансу інтересів держави, бізнесу та громадян.
Ну а поки що незнання закону не звільняє від відповідальності, натомість знання – запросто. Так і виживаємо!