Розділи
Матеріали

Подалі від рідного дому. Скільки біженців не хочуть повертатися в Україну та в чому причина

Наталя Мічковська
Фото: Анна Кудрик (колаж) | Більше третини біженців не визначилися, чи планують вони повернутися

За даними опитувань, чимало українців, що виїхали в Європу, не планують повертатися на батьківщину найближчим часом. Насамперед це стосується людей, що жили за кордоном до повномасштабного вторгнення та вже налагодили своє нове життя. Водночас найбільш непрогнозованою категорією є самотні жінки з дітьми — вони поки що не можуть визначитись, як їм діяти далі.

Все більше українців в Європі, відповідаючи на запитання щодо подальших планів, відповідають, що хотіли б залишитися в новій країні назавжди. І якщо раніше багато хто уникав відповіді, то зараз близько двох третин опитуваних озвучують цілком конкретні наміри. Які чинники заохочують українських біженців залишитися в Європі, а що мотивує повернутися в Україну, дослідив Фокус.

Плани залишитися: хоча б на рік

Майже третина українців у Німеччині (32%) має намір залишитися там на кілька років, ще майже чверть (24%) — хоча б на рік. Залишитися назавжди планують 8% опитаних українців. Про це свідчать результати дослідження "Розкрити потенціал: громадяни України в Німеччині та Нідерландах", проведеного Міграційною платформою EWL разом із Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету, які є у розпорядженні кореспонденту Фокусу.

У Нідерландах 44% громадян України хотіли б залишитися на кілька років, кожен п’ятий (21%) — хоча б на рік, 6% — назавжди. Не визначилися з подальшими діями 18-19% опитаних.

Місяць тому польське видання pap.pl навело цифри з останнього дослідження Voice of Ukraine, яке підтвердило: все більше українців хочуть залишитися за кордоном назавжди. "У 2022 році, через кілька місяців після повномасштабного нападу Росії на Україну, 58% українських біженців, які проживають у Німеччині, заявили про готовність повернутися до своєї країни. У 2024 році ця цифра знизилася до 38%", — наводить видання коментар директору Центру міжнародних інституційних порівнянь та досліджень міграції ifo Пану Путваара.

У Польщі намір біженців повернутися в Україну був і залишається дещо вищим, ніж у Німеччині та в середньому в Європі: якщо у 2022-му в Україну хотіли повернутися приблизно дві третини респондентів у Польщі, то у 2024 році — 44%.

44% біженців у Польщі хочуть повернутися додому
Фото: Getty Images

Причин тут можна назвати декілька. По-перше, як свідчать попередні дослідження, українці цінують високу фінансову підтримку. Якщо у Німеччині цією підтримкою були задоволені близько 84%, то у Польщі цей відсоток становив лише 54%, зауважив Пану Путваара.

По-друге, в Польщі з самого початку осідали ті, хто планував повернутися до України за першої нагоди. До того ж, з Польщі українці їздять додому набагато частіше, ніж із Західної Європи, що дозволяє підтримувати тісний зв'язок із батьківщиною.

У Німеччині фінансовою підтримкою держави задоволені близько 84%, а у Польщі цей відсоток становив лише 54%

Страх перед майбутнім та невизначеність: про що говорять результати досліджень

Приблизно 50% біженців і 30% українських довоєнних мігрантів, що проживають у Польщі, висловлюють бажання повернутися до України. Окрім соціально-економічних факторів, значну роль відіграють нематеріальні аспекти, як-от національна ідентичність, туга за домом, бачення майбутнього. Про це свідчать результати дослідження "Шлях додому: хто з українських біженців та мігрантів планує повернутися", представлені Інститутом поведінкових досліджень при American University Kyiv.

За допомогою кластерного аналізу дослідники виділили три групи українських біженців залежно від їхніх намірів щодо повернення в Україну:

  • "хочуть повернутися" (45% біженців): жінки з середнім віком 40 років, які розмовляють українською мовою, мають низькі доходи, приїхали з Півдня України, з сильно вираженими тугою за домом і самотністю;
  • "не хочуть повертатися" (20% біженців): молодші та фінансово забезпеченіші, найчастіше приїхали зі сходу України, мають найбільш песимістичні погляди щодо часу та умов завершення війни;
  • "не визначилися" (35% біженців): переважно жінки, середній вік 37 років, найчастіше працюють у польських компаніях та мають дітей шкільного віку, майже рівномірно розподілені за доходами (низькі, середні та високі), частіше за інших відчувають страх перед майбутнім та невизначеність.

Рішення про повернення залежить від того, як українські біженці змогли адаптуватися в Європі: чи інтегрувалися в місцеве суспільство, чи продовжують отримувати соціальні виплати

"За" та "проти": які причини залишитись або повернутися

За даними EWL, спонукати українців повернутися з Німеччини додому може кілька чинників. Серед них — покращення умов праці (48%), перспектива вступу України до НАТО (46%), можливість возз’єднатися з родиною (42%).

Для українців у Нідерландах найпоширенішими чинниками стали покращення умов праці (63%), впровадження реформ у сфері безпеки (41%) та реформ системи правосуддя (38%).

Біженці, які працюють онлайн на українську компанію, мають сильніші наміри повернутися
Фото: Pexels

Також автори дослідження дослідили причини, які знеохочують громадян України залишатися в Німеччині та Нідерландах. Головні — бажання повернутися додому в Україну (71% у Німеччині, 53% у Нідерландах), погане знання мови країни перебування (відповідно 41% та 47%), турбота про родичів, які залишилися на батьківщині (37% та 32%).

Серед мотивів залишитися в Європі респонденти вказують спрощену процедуру легалізації проживання та працевлаштування, полегшення для громадян України в державі перебування, покриття витрат на проживання, наявність родичів і друзів.

"Рішення про повернення залежить від того, як українські біженці змогли адаптуватися в Європі, чи інтегрувалися в місцеве суспільство, чи продовжують отримувати соціальні виплати, які дозволяють їм забезпечувати базові потреби, і, певно, найголовніший фактор – чи знайшли роботу, — зазначила у коментарі Фокусу Маргарита Нестеренко, керівниця міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL. — Якщо це їм вдалося і робота їх задовольняє, шанси залишитися у країні прихистку зростають. На те, як українські мігранти адаптуються до життя в країні перебування, суттєво впливає наявність роботи в Україні. Ті біженці, які мають труднощі з роботою чи працюють онлайн на українську компанію, мають сильніші наміри повернутися незалежно від європейської країни перебування".

За словами експертки, частка біженців, які хочуть залишитися в країнах прихистку росте, але не суттєво. Наразі складно спрогнозувати, чи є рішення респондентів, які заявляють про наміри залишитися в країнах тимчасового перебування, остаточними, чи це тимчасові наміри, які під впливом зовнішніх факторів теж можуть змінитися.

Дехто виїжджає з України перечекати можливі блекаути восени і взимку, щоб діти восени могли піти до школи за кордоном
Фото: Getty Images

"Можна говорити скоріше про групи людей, які більш схильні до того, щоб не повертатися. Це, наприклад. біженці, які знайшли роботу і у яких покращилися стандарти життя у порівнянні з тими, які були в Україні, — зазначила експертка у розмові з Фокусом. — Також, скажімо, жінки, які розлучилися або люди, яким немає куди повертатися. Зараз одні українці повертаються додому, інші виїжджають за кордон, зокрема, перечекати можливі блекаути восени і взимку, щоб діти восени могли піти до школи за кордоном. Але значна частка українців за кордоном, дійсно, перебуває у стані невизначеності".

На думку президента Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василя Воскобойника, навіть після закінчення війни міграція не завершиться — українці й надалі виїжджатимуть з України у пошуках "кращого життя".

Для того, щоб запобігти подальшій міграції, Україна має вирішувати три проблеми, які є для громадян дуже важливими. По-перше, це робота — не як фізична зайнятість, а як можливість заробляти гідні гроші. По-друге, це житло, бо якщо воно знищене, людям нема, де жити, і вони обирають, де починати життя з чистого аркушу. По-третє, це інфраструктура, до якої, зокрема, входить і система освіти. Наразі прогнози експерта і щодо повернення, і щодо подальшої міграції песимістичні.