Що змінити в армії, де взяти гроші на війну та як перемогти: інтервʼю Фокусу з братами Яковлевими
На третій рік війни виснажуються всі — бійці, цивільні, партнери. Важливо ухвалювати нові рішення, одним із яких є реформування армії, вважають військовослужбовці ЗСУ брати Яковлеви. Кирило та Данило дали велике інтервʼю Фокусу, в якому розповіли про всі зміни, які сприятимуть перемозі.
Кирило та Данило Яковлеви — двійнята, яких знають не лише українці, а й ворог. Вони часто спілкуються з російськими військовополоненими та висвітлюють все у своєму YouTube-каналі.
Два снайпери, які стали відомими… Вони не лише служать у ЗСУ, а й займаються громадською діяльністю. Зокрема співпрацюють із Міністерством оборони та намагаються реформувати й покращити армію. Фокус поспілкувався з Кирилом та Данилом, які більше розповіли про свою діяльність та зміни в ЗСУ, яких уже незабаром варто чекати.
Співпраця з Міноборони: на які зміни очікувати в армії
Ваша співпраця з Міністерством оборони спрямована на прискорення змін у ЗСУ. В чому саме вона полягає, яких результатів ви очікуєте досягти?
Кирило: Співпраця спрямована на покращення умов служби та збереження життів військових. Ми почали працювати з профільними заступниками міністра оборони, щоб аналізувати й удосконалювати документи та процеси. Наприклад, з’ясувалося, що Повітряні сили досі закуповували форму, розроблену ще в 1963 році, нею вже давно ніхто не користувався, але на це щороку витрачали мільйони гривень. Завдяки нашій роботі такі проблеми можна усувати.
Крім того, планується створити центр підтримки бійців, де професійні військові вперше з 1991 року братимуть участь у розробці та впровадженні нововведень для армії.
Які зміни в армії можуть відбутися вже найближчим часом?
Кирило: Якщо не помиляюся, міністр підписав те, що вже буде в наступному році, наприклад, сім шарів одягу для військових. Військові різних підрозділів (армійська авіація, Повітряної сили, Десантно-штурмові війська, ССО тощо) працюють над покращенням бронезахисту, зручності одягу та амуніції. Частина зразків уже готова, інші — на етапі випробувань. Сподіваємося, що наступного року побачимо значно покращену амуніцію.
Реалізація яких завдань займає найбільше часу?
Кирило: Основний виклик — це зміна системи. З 1991 року професійні військові майже не брали участі в роботі Міністерства оборони. Зараз до цього процесу долучаються військові з великим авторитетом і компетенцією.
Які ви бачите недоліки в армійській структурі?
Кирило: Це радянщина, що вкорінилася…
Данило: Основний недолік — небажання осучаснюватися. Багато командирів і генералів — люди похилого віку, і зміни, як, наприклад, обов'язкове вивчення англійської, стосуються лише рядових. Зміни мають йти згори донизу, починаючи з вищого командного складу. Генерал, який не володіє сучасними технологіями, не може адекватно взаємодіяти з військовими, які їх використовують. Тому для генералів потрібно створювати спеціальні курси та переатестації, щоб забезпечити реальні зміни.
Гроші є: чому держава повністю не забезпечує ЗСУ?
Як ви вважаєте, чи має держава достатньо ресурсів, зокрема фінансових, для впровадження змін у ЗСУ, якщо зараз основний акцент робиться на фінансуванні потреб фронту?
Кирило: Вся війна — це кошти. Ми повинні рахувати не втрачені території, ми повинні рахувати насамперед гроші. Один загиблий військовий коштує для держави 15 мільйонів гривень, плюс підтримка його родини. Водночас, наприклад, якщо ми підвищимо шанс для військовослужбовця вижити, то замість 15 мільйонів витратимо 100 тисяч гривень. Наприклад, ми дамо йому навушники, захист очей, більше кевлару, щоб він виживав на цій війні. Тобто ми вже економимо. Гроші є, але якщо їх правильно розподіляти та використовувати.
Я вже наводив приклад з військовою формою, яка з 1963 року закуповувалася, але не використовувалася. Ми з братом взагалі не отримували ніякої військової форми, ніякої амуніції від нашої держави. Але для нас її хтось зробив, і вона десь, мабуть, лежить на складі. Але ми не бажаємо її використовувати, тому що ми вважаємо, що якість цієї форми дуже низька. Якщо ми хочемо вижити на війні, то ми краще зберемо кошти і купимо те, що нам дійсно врятує життя, а не буде робити імітацію цього. Гроші є, треба правильно їх розподіляти, прибрати корупційний складник.
Як недоліки в армійській структурі впливають на ситуацію на фронті? Чи бачите ви, що певні проблеми впливають на ефективність оборони?
Кирило: Авжеж. Передусім, це брехня, коли брешуть людям, коли брешуть військовим. Через це погіршується морально-психологічний стан у війську. Через це командири нижчих та вищих рівнів роблять помилки.
Наприклад, не доповіли, що якісь посадки втрачені. Туди відправляють бійців — і вони гинуть, адже вважали, що там є наші військові, а там наших немає. І таких прикладів дуже багато. Насамперед ми повинні припинити брехати одне одному. Я не кажу, що ми повинні казати тільки правду. Війна не про правду. Війна — це брехня. Але коли ми брешемо самим собі, як-от у Росії, то ми потім стикаємося з тим, що втрачаємо ще більше людей, територій, грошей.
Також потрібна нормальна, зрозуміла кадрова політика, якої зараз взагалі немає в країні. В мене є побратими, які з 2014 року служать у війську, вже провели безліч успішних операцій, відсиділи не знаю скільки часу в окопах, але вони все ще сержанти або молодші офіцери. З їхнім досвідом і рівнем підготовки за стільки часу вони вже могли б бути в оперативно-тактичних угрупованнях чи працювати в Генштабі. Але цього немає, питання чому?
Цифровізація армії: чому це важливо
Чи стикалися ви з тим, що певні особи або структури уповільнюють впровадження змін в армії? Як це впливає на загальний процес реформування?
Кирило: Так, система, яка вибудовувалася ще з 90-х років, за своєю природою уповільнює будь-які зміни, це ми відчуваємо навіть у такому важливому процесі, як цифровізація. Цифровізація — це реальний прорив, адже вона значно скорочує бюрократію, знижує рівень корупції і вже зараз дає помітні результати.
Раніше, наприклад, щоб отримати заслужену відпустку, військовому іноді доводилося платити 200 доларів командиру. Звісно, це траплялося не скрізь, але випадки були частими. Зараз із електронним документообігом така схема просто неможлива. Але старій системі це невигідно, тому її представники всіма силами намагаються блокувати зміни. Вони запускають чутки, проплачують Telegram-канали, поширюючи міфи про небезпеку, наприклад, що "дані потраплять до Росії". А що може потрапити? Те, що військовий хоче у відпустку, яку заслужив? Це абсурд.
Зараз всі процеси прозорі й контролюються онлайн. Якщо командир не виконує свої обов’язки, це одразу видно, і Міноборони може оперативно втрутитися. Це дозволяє руйнувати стару систему. Наприклад, завдяки цифровізації навіть накази зберігатимуться в електронному вигляді, що дозволить уникнути безвідповідальності.
Раніше могло бути так: командир усно віддає наказ штурмувати позицію. Військові йдуть у бій, зазнають втрат, а коли вони ставлять питання про недостатню підготовку чи відсутність підтримки, командир відхрещується: "Я такого не казав". І довести нічого неможливо, бо все було на словах. Цифровізація виключає такі ситуації — накази мають зберігатися, аналізуватися і служити уроками на майбутнє.
Це не просто впровадження змін — це боротьба з "совком", який досі отруює нашу армію. Цифровізація — це фундамент для нової, ефективної системи, що наближає нас до перемоги.
Як ви вважаєте, як швидко вдасться все цифровізувати в армії?
Кирило: Нині в Міноборони цифровізацією займається дуже гарна команда. Вже казали, що 20% цифровізовано. Також питання не тільки в тому, наскільки швидко це вдасться зробити, а ще питання в якості. Наприклад, ми з 2014 року казали, що йдемо в НАТО, хоча по факту нічого зроблено не було. Я гадаю, багато військових знають, що тільки на дверцях штабних кабінетів змінилися таблички і з'явилися, на кшталт американських, назви секцій підрозділів — С-1, С2.
Питання не в часі, а в якості. Зараз те, що відбувається, дуже швидко працює. Але ми повинні зрозуміти, що не можна те, що не робили 30 з гаком років виправити за півроку — рік. Тому треба долучатися за можливості до цього та допомагати, а не просто сидіти та дивитися.
Чи могло обʼєднання всіх військових прискорити зміни?
Кирило: Вони об'єднані, є побратими, які скептичні до цього ставляться та не вірять. З іншого боку, коли почалася повномасштабна війна, я гадаю, більшість людей взагалі не вірила, що ми протримуємося хоча б місяць проти Росії, але всі взяли до рук зброю, у кого не було її — взяли мішки, лопати й пішли захищати свою країну, хтось стріляв, копав, а хтось їсти готував.
Ми можемо все життя сидіти та розповідати, що не вийде, все погано, або ми можемо спробувати. Ми намагаємося покращити життя у війську, а якщо комусь щось не подобається — потрібно брати і робити, а не сидіти та скиглити.
Данило: Якщо комусь не подобається, він може зібрати колектив, домовитись і показати приклад, як треба працювати. Критика повинна виходити від тих, хто щось робить. Якщо людина тільки критикує і нічого не робить, то навіщо її слухати? Якщо людина має досвід у профільній діяльності, її критику варто враховувати.
Кирило: Я хочу, щоб люди розуміли, як це відбувається. Ми працюємо групою військових з різних напрямків, консультуємо Міноборони. До нас долучаються інші військові, деякі відкомандовані до Міноборони і працюють там 24/7, а інші залучаються періодично.
Ідеальна армія: якою вона повинна бути
Якою, на вашу думку, повинна бути ідеальна українська армія? Які риси та структури варто змінити, аби досягти цього ідеалу?
Данило: Ідеальна армія має перейти від пострадянської системи управління до сучасної, натовської моделі. Головна проблема — це система менеджменту та логістики. Для порівняння, "Нова пошта" в логістиці працює у десятки, якщо не в сотні разів ефективніше, ніж структура ЗСУ. Міноборони потрібно залучати професійних менеджерів і комунікаторів, які вже мають успішний досвід управління, і тільки тоді будуть реальні результати.
Наприклад, чому б не запросити менеджерів із тієї ж "Нової пошти", які збудували ефективну структуру? Запропонувати їм високу зарплату — навіть у 3-5 разів більшу — щоб вони допомагали створювати таку ж ефективну систему в армії. Вони не мають доступу до секретної інформації, але можуть працювати над реформуванням ключових напрямків і виправленням проблем.
Однак для цього потрібна політична воля від керівництва. Без рішучості на найвищому рівні ці зміни так і залишаться лише ідеями. Але якщо знайти правильних людей і дати їм можливість діяти, армія стане не тільки потужнішою, але й сучаснішою та ефективнішою.
Коли це реально може статися?
Кирило: Зміни можуть відбутися, коли ми цього справді захочемо. Потрібна система мотивації та чітке просування по службі. Військові повинні бачити перспективу росту — від сержанта за рік, до командира бригади за шість років. А в нас люди з 2014 року служать у війську і досі бігають у піхоті, цього не повинно бути.
Данило: Як приклад, це Французький легіон, де чітка структура та умови для просування: після 2-5 років служби — громадянство, пенсія, стабільний соціальний пакет. А у нас зараз кажуть: "Підписуй контракт, ти можеш стати в чергу на квартиру". Проте ти пропрацюєш 10-20 років, і черга до тебе не дійде, тому що якийсь генерал отримає з цієї черги вже 5-6 квартиру.
Наш командир, який служив у Французькому легіоні, казав, що особа перебуває на посаді командира рік-два, після чого здає тести — інтелектуальні, фізичні, психологічні. За хорошого результату тебе підвищують на іншу посаду, якщо здаєш погано — тебе переміщають на таку саму посаду в інше місце. Ти служиш якийсь час, тобі дають можливість знову перескласти тести, і все одно рано чи пізно ти підеш вгору. Людина приходить в армію і знає, що вона через пʼять років набуде громадянства Франції, у неї буде пенсія, повний соцпакет, зарплата в 3-4 тисячі євро, вона розуміє, ким буде та що отримує в кінці. На жаль, у ЗСУ поки такого немає. Всі знають, що якщо ти підеш в армію, то у тебе будуть проблеми зі здоров'ям та психікою.
Як держава повинна підтримувати українських бійців — це питання забезпечення амуніцією, закриття поточних потреб підрозділів чи, можливо, підвищення заробітної плати?
Кирило: Тут цілий комплекс — від заробітку до соціальних пільг. Як держава мотивує йти до війська? Зарплатня маленька, УБД дає безкоштовний проїзд у громадському транспорті та 500-1000 гривень на оплату комунальних послуг. Нагороди теж важко отримуються.
Людина, коли приходить до війська, повинна розуміти, що буде отримувати гідну зарплатню, якщо дістане поранення — держава вилікує, зробить гарний протез. Якщо загине — держава попіклується про його дітей, сім'ю. На сьогодні з цього всього держава що робить? Нічого, мабуть.
Чому держава не може повністю забезпечити армію всім необхідним, але водночас знаходить фінансування на інфраструктурні проєкти, зокрема ремонт доріг чи освітлення?
Кирило: Тут важливо розрізняти види інфраструктурних проєктів. Якщо будується дорога до будинку депутата на Закарпатті — це неприпустимо. Але якщо ремонтується шлях, що сполучає, наприклад, Костянтинівку з Олексіївкою чи Краматорськ зі Слов’янськом, то це правильно, адже такі дороги важливі для логістики, зокрема військової.
Інша річ — проєкти, які не мають стосунку до оборони. Наприклад, у Харкові створюють зелені вулиці, релакс-зони або розвішують політичні білборди. Це не впливає на боєздатність армії.
Також є стратегічні проєкти, як-от будівництво мостів, які допомагають покращити логістику до фронту. Це дуже дорогі й тривалі процеси, але вони необхідні для зміцнення обороноздатності.
Отже, важливо розрізняти: є проєкти, які реально допомагають армії, а є ті, що лише покращують комфорт життя окремих людей. Держава має концентруватися на тому, що підтримує оборону та посилює нашу здатність протистояти ворогу.
Чому держава допускає те, що кошти витрачають на покращення життя деяких особистостей, а не бійців чи прискорення перемоги?
Кирило: Це питання до децентралізації, яка відбулася в країні. Тепер місцеві громади відповідають за фінансові питання, і якщо хтось краде гроші чи робить не так, це вже проблема на місцевому рівні. Якщо центральна влада б вирішила, наприклад, побудувати дорогу до Буковелю замість покращення логістики на сході чи півдні, це було б питання до неї. Проте я не пам'ятаю, щоб таке сталося.
Данило: Україна все ще пострадянська країна, і багато хто звик розраховувати на верхівку. Децентралізація дала місцевим органам влади більше ресурсів, але люди часто не хочуть працювати з місцевими чиновниками чи розробляти плани розвитку своїх міст.
Донати зменшилися? Роль цивільних у пришвидшенні перемоги
Яка, на вашу думку, роль цивільних у допомозі армії та прискоренні перемоги? Що саме вони можуть зробити, аби підтримати військових?
Кирило: Вони вже це роблять. Якби у 2022 році цивільні не підключилися та не почали допомагати армії, я впевнений, що ми б програли цю війну. Донати, розробка нових систем захисту для військових, їжа, яка постійно поставляється на фронт, — це дуже важливо.
Нині військові у своїх Telegram-пабліках почали писати про те, що допомога від людей зменшилася, вони стали менше донати, чому та що зробити, щоб змінити це?
Кирило: Потрібно підіймати економіку країни, аби було менше корупційних скандалів, аби садили топ-чиновників за корупцію. Скільки зараз вироків щодо МСЕК? Нуль. Скільки щодо прокурорів, ТЦК, депутатів, які гроші викидали через паркан, чи у випадках, коли били військових? Нуль. Які питання до людей?
Коли люди постійно віддають все, а потім бачать якусь жирну тварину, яка лежить на дивані і біля неї шість мільйонів доларів, авжеж люди запитують: "А навіщо я віддаю на військо половину зі своєї пенсії в 3000 гривень, коли гроші є, але просто їх крадуть?"
Корупція — це перше, що заважає. Також люди ж не стали жити краще, долар та євро піднімаються, соціальна підтримка та зарплати від держави зменшуються. Людям стає важко жити. Якщо в 2022-2023 році в людей ще були якісь гроші на чорний день, то зараз їх просто не залишилося. Плюс ми втрачаємо ще більше територій, де також працюють люди. Росія своїми ударами знищує підприємства не тільки ж державні, а також приватні, тому, я не вважаю, що винні цивільні.
Стосовно донатів у нас в країні все добре, і люди віддають все, що мають. Наприклад, у нас із братом, окрім автомата та двох магазинів, вся інша амуніція — це донати наших підписників, друзів, знайомих. У нас все від людей, тому не можемо дозволити сказати, що вони нам мало допомогли. Крім амуніції, в нас автівки, пальне, ремонт — це заслуга виключно тих людей, які нам донатять.
Професіонали чи "Ваньки": з ким воюють Сили оборони?
Ви часто маєте справу з російськими військовополоненими. Чи можете ви окреслити загальний портрет російського військового?
Данило: В основному це люди з низьким рівнем освіти та соціального статусу. Вони часто не мають великого досвіду та не знаходять можливостей для нормального заробітку у своїй країні. Більшість із них не розуміє, як можна заробити більше, і тому погоджуються на великі суми, які їм пропонують, навіть якщо це означає їхню смерть на полі бою.
Кирило: Якщо говорити простіше, це люди з освітою не більш ніж на рівні девʼяти класів і з низьким рівнем достатку.
Данило: Це люди з низької соціальної ланки, які не змогли реалізуватися в Росії. Для них суми, як 200 тисяч рублів чи три мільйони за підписання контракту — це дуже великі гроші. Ми всі розуміємо, що це близько 20-25 тисяч доларів, і для них це просто неймовірні суми. Тому вони приїжджають сюди, і навіть за великих втрата, наприклад, тисяча загиблих на день, все одно не припиняється набір. Нам потрібно знищувати мінімум 2,5-3 тисячі росіян щодня, щоб вони не могли поповнювати свої ряди. І навіть за таких втрат вони продовжують формувати нові ударні групи. Також є ПВК, які приїжджають сюди для того, щоб здійснювати геноцид і заробляти на прості речі, як автомобіль або туалет вдома.
Для Росії, можна вважати, це війна для бідних?
Кирило: Так, вони збирають усіх, кого можуть, обіцяючи великі гроші, щоб вони йшли сюди й гинули. В Україні на війні платять 24-25 тисяч гривень, а в Росії на контрактній службі можна отримати 20-30 тисяч доларів. Це велика фінансова мотивація йти сюди й помирати.
Данило: У Росії також заморожують іпотеку, дають можливість дітям вступити до будь-яких навчальних закладів. Коли ми спілкувались з російськими полоненими, вони говорили, що їхня середня зарплата — 15-30 тисяч рублів, і підписавши контракт, вони отримують понад мільйон рублів, плюс інші пільги. Зрозуміло, що коли вони сюди їдуть, їм обіцяють, що ті будуть водіями, будівельниками, сидіти в штабі, тому що тут є професійна армія, яка воює, а ті тільки будуть її підтримувати. Вони в це вірять та їдуть, їм не повідомляють справжні втрати, вони реально вірять, що перемагають.
Як щодо можливостей та навичок військових РФ? На початку війни їх вважали такими "Ваньками", які нічого не можуть. А як зараз — це сильний чи слабкий противник?
Кирило: Противника ніколи не можна недооцінювати або переоцінювати. Росіяни дуже швидко вчаться. Як ми почали використовувати "Мавіки", так і вони їх застосували. Коли ми почали використовувати FPV-дрони, вони теж стали їх використовувати. У них є професійна армія, зокрема люди, які воювали з 2014 року, а також мають досвід бойових дій в Сирії, Африці, Чечні, Грузії, Придністров'ї та Афганістані.
Вони мають багато військових із бойовим досвідом. Наприклад, у Бахмуті командирами ПВК "Вагнер" були досвідчені військові, але вони командували зеками, які майже нічого не вміли. Але якщо є хороший командир, який може правильно поставити завдання і керувати, то результат буде. І це підтверджується тим, що вони захопили Бахмут. Хоча з великими втратами, це було боляче для них, але вони досягли своєї мети.
Мотивація воювати та морально-психологічний стан
Третій рік війни вже дуже виснажливий, як ви підтримуєте свій морально-психологічний стан у таких складних умовах?
Данило: Ми займаємося багатьма різними справами, які допомагають відволіктися від тяжкої буденності. Ми не тільки служимо в піхоті, але й ведемо свій YouTube-канал, працюємо в соціальних мережах, співпрацюємо з різними організаціями для допомоги та пришвидшення перемоги. Також ми займаємося забезпеченням нашого підрозділу, що додає нам відчуття корисності та мотивації. Є ще багато інших важливих моментів, що тримають нас у тонусі.
Звісно, новини дуже демотивують, бо хороших новин мало, але ми повинні пам'ятати про наших побратимів, які досі в полоні, і про тих, кого вже немає серед нас. Ми не можемо їх зрадити, тому повинні робити все, щоб війна якнайшвидше завершилася нашою перемогою. Це дуже важливо для всіх нас.
Як підвищити бажання українців мобілізуватися? Назвіть три найкращі поради.
Кирило: Для підвищення мобілізації важливі три аспекти: зарплата, забезпечення та довіра до командирів. Люди йдуть до армії, коли впевнені, що їх сім'я буде забезпечена, а командири будуть надійними. Зараз страхи та невизначеність гальмують цей процес.
Що ви плануєте робити після завершення війни?
Данило: Відпочивати.
Можливо, займатися політикою чи громадською діяльністю?
Кирило: Для політики потрібні гроші. Громадською діяльністю ми займаємося, мабуть, з 16 років. Ми вже трохи втомилися нею займатися. Подивимося, потрібно закінчити війну, а вже потім щось думати. Ми будемо вести соцмережі, намагатися щось покращити в нашій країн.
Нагадаємо, 26 листопада український боєць Кирило Яковлев зауважив у розмові з Фокусом, що потрібно зменшувати призовний вік та покращувати базову загальну військову підготовку, сержантський та офіцерський склад. Це необхідно для того, щоби бійці більше довіряли своїм командирам.
13 листопада боєць ЗСУ Данило Яковлев повідомив Фокусу, що ТЦК і СП потребують реформування. Він вважає, що потрібно прибрати військовий сегмент, та все перевести на звичайні ЦНАПи.