Від Тегерану-43 до сучасної України: чому "замороження війни" сьогодні нагадує "зони впливу" Сталіна

Поки США та Європа сперечаються, який формат "мирної угоди" з Росією є прийнятним, історики все частіше згадують один із найважливіших дипломатичних моментів ХХ століття — Тегеранську конференцію 1943 року, коли Сталін, Рузвельт і Черчилль вирішували архітектуру повоєнного світу без участі тих, кого їхні рішення мали безпосередньо стосуватися.

Сьогодні, коли з'являються повідомлення про таємні контакти американського спецпосланця Стіва Віткоффа з Кремлем та обговорення "лінії фронту" як бази для потенційного перемир’я, паралелі з дипломатією 40-х років звучать дедалі гучніше.

Фокус розібрався, що насправді відбулося в Тегерані, і чи справді сучасні переговори навколо України нагадують рішення "великої трійки", які колись визначили долю Східної Європи.

Тегеран-1943: коли майбутнє Європи малювали без її участі

28 листопада — 1 грудня 1943 року в Ірані відбулася подія, яка визначила політичний ландшафт Європи на десятиліття вперед. У Тегерані вперше за час Другої світової війни зібралися Йосип Сталін, Франклін Рузвельт і Вінстон Черчилль. Формально — для узгодження стратегії перемоги над нацистською Німеччиною. Фактично — щоб визначити, яким буде післявоєнний світ.

Конференція стала моментом, коли союзники вперше обговорили не лише військові операції, а й контури нових кордонів. Сталін наполягав на створенні "санітарного поясу" із країн, що межують із СРСР. Для нього це був інструмент безпеки. Для цих держав — майбутнє, якого вони не обирали.

Одним із головних питань стала Польща. Сталін вимагав зміщення її кордонів на захід, щоб компенсувати "історичні втрати" Росії. Рузвельт і Черчилль у Тегерані фактично погодилися з цим, відклавши всі моральні сумніви до "кращих часів". Позиція союзників була прагматичною — вони хотіли зберегти єдність у війні проти Гітлера. Але ці слова дорого коштували полякам. Історик Тімоті Снайдер нагадує: "Поляки не були на конференції. Вони дізналися про своє майбутнє, коли вже було пізно його змінити".

Саме тут сформувалася логіка, яку згодом назвуть "поділом сфер впливу". Країни Центральної й Східної Європи втратили не лише частину територій, а й політичну суб'єктність. Як пише Анн Епплбаум: "У Тегерані союзники заклали підвалини того, що ми згодом назвемо радянською імперією".

Тегеран став точкою, де майбутнє Європи визначили троє політиків. Не народи. Не уряди країн, про які йшлося. А саме Сталін, Рузвельт і Черчилль. Це головний історичний факт, що робить Тегеран небезпечним прецедентом для України зараз.

Чому дипломатія навколо України у 2025 році нагадує Тегеран-1943

Сучасний контекст кардинально інший: Україна — суб'єкт переговорів, а не мовчазний глядач. Але логіка деяких сучасних дипломатичних процесів небезпечно нагадує механізми 1940-х.

Axios опублікував матеріал про непублічні контакти спецпосланця США Стіва Віткоффа з радником Путіна Юрієм Ушаковим.

За інформацією джерел, обговорювали:

• фіксацію лінії фронту як основу для перемир'я;
• скорочення української армії;
• обмежений формат безпекових гарантій.

Паралельно The Guardian повідомив про європейський план, де переговори про території мають початися "після припинення вогню" і "від чинної лінії зіткнення".

Це — дипломатія, яка ставить стабільність вище справедливості. Саме такою була логіка 1943 року.

Політолог Ієн Бреммер попереджав ще у 2022-му: "Світ повертається в епоху великих угод, де інтереси малих держав — найвразливіше місце".

Те саме видно й у дискурсі США. Частина американських радників вважає "замороження війни" найреалістичнішим варіантом. Але саме така логіка створила післявоєнну радянську зону впливу.

Американський історик Джон Льюїс Геддіс пояснює, чому розподіл сфер впливу завжди закінчується катастрофою: "Стабільність, побудована на компромісі за рахунок інших, завжди вибухає".

Сьогодні це не менш актуально. Інститут вивчення війни (ISW) прямо попереджає: "Припинення вогню на чинній лінії фронту — це запрошення Росії до наступного етапу агресії".

Одним словом: риторика про "замороження" — це те саме, що "зони впливу". А це вже було 80 років тому, і світ знає, чим це закінчилося.

Що сьогодні хочуть великі гравці і як це перегукується з логікою 40-х

Адміністрація Трампа прагне швидкого політичного рішення, яке знизить напругу між Вашингтоном і Москвою. Мир без деокупації територій може бути розглянутий як "успіх", так само як Рузвельт у 43-му погоджувався на поступки Сталіну заради глобальної стабільності.

Європа боїться тривалої війни та ескалації. Частина європейських політиків вважає "замороження" конфлікту найменшим із можливих ризиків. Це майже дослівно повторює аргументи Черчилля в Тегерані — "аби завершити війну".

Своєю чергою Москва прагне легітимізації окупованих територій і перетворення лінії фронту на новий кордон. Це — логіка Сталіна: отримати не те, що належить за міжнародним правом, а те, що вдається утримати силою.

Київ добивається гарантій безпеки й повернення територій. Але опиняється в ситуації, де навколо формуються альтернативні процеси — деякі без його участі. Це не Тегеран, але ризик повторення логіки "вирішимо без вас" усе ще існує.

Уроки для України та світу з досвіду Тегерана-1943

Тегеран залишив два головних уроки.

Перший: рішення, ухвалені за спиною менших держав, ніколи не створюють довгострокового миру. Вони створюють лише паузу перед новим конфліктом.

Другий: диктатори завжди використовують компроміси як можливість для реваншу.

Це описала Анн Епплбаум: "Швидкий мир завжди здається привабливим. Але диктатори сприймають його як запрошення повернутися сильнішими".

Саме тому Україна не є Польщею 1943 року. Україна — суб'єкт, а не трофей. Вона сама визначає свої позиції, і жодна міжнародна угода не може бути легітимною без її участі.

Сьогодні світ стоїть перед вибором. Чи він повторить логіку Тегерана — і дозволить сильним перекроювати карту? Чи нарешті визнає урок ХХ століття: мир без справедливості — це не мир, а пауза перед новою війною.

Україна платить надто високу ціну, щоб хтось знову креслив її майбутнє у чужих столицях. І якщо міжнародний порядок хоче вижити, він не має права повторити Тегеран.

Нагадаємо, раніше держсекретар США Марко Рубіо заявив європейським союзникам, що Білий дім прагне спершу укласти мирну угоду щодо війни в Україні, а тоді — ухвалювати будь-які гарантії безпеки, які прагне отримати Київ.