Стратегічне розташування, доступ до ресурсів, престиж: ТОП 5 конфліктів через спірні території

Фокус проаналізував ТОП 5гарячих і не дуже конфліктів через спірні території, що вкривають сучасну планету.

1. Курильські острови

• Хто: Російська Федерація vs Японія
• Фактичний контроль: Російська Федерація
• Початок конфлікту: ХІХ століття
• Значення території: вигідне розташування з точки зору військового планування. Доступ до природних ресурсів

Розпочинаємо ми із Курильських островів. Цей конфлікт сягає своїми коренями ще у ХІХ століття, коли Японія розпочинала "схід" свого Сонця, а "зоряний час" Російської імперії уже давно пройшов зеніт своєї слави.

У 1855 році в розпал Кримської війни було укладено перший договір між Японією та Росією. Країну "вранішнього Сонця" тоді силою виводили з ізоляції більш розвинені технологічно держави Західної Європи та Північної Америки. Російські дипломати теж спробували силою тиснути на Японію, але їхній флот спочатку виявився у ролі втікача від більш могутнього британського, а потім взагалі був розтрощений цунамі, що сколихнуло Японію, тож переговірники замість демонстрації сили опинилися у ролі біженців. Мабуть, це вплинуло на фінальний текст договору, до речі, написаний японською, китайською та нідерландською мовами.

Після цього договору Росія та Японія двічі вступали у війни, які змінювали статус-кво. В ході Другої світової війни Радянський Союз під приводом військової необхідності окупував увесь архіпелаг. Звідти було виселено японців та заселено громадян СРСР, ймовірно — силою депортованих українців.

Надалі СРСР не підписав мирного договору з Японією у 1951 році. Сторони намагалися внормувати відносини між собою окремою декларацією від 1956 року, за якою Кремль визнавав кілька південних островів за Японією, проте у Москві відмовилися від виконання своїх зобов’язань, звинувативши Токіо у переході до "американського табору" у 1960 році.

Востаннє сторони намагалися знайти порозуміння у 2018 році. Тоді ідея була у визнанні японського суверенітету над частиною островів, при збереженні російських інтересів в економічному та військовому плані. Але після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Японія доєдналася до санкцій проти Росії, введених демократичними країнами, тож наразі переговори заморожені.

2. Джамму та Кашмір; Ладакх

• Хто: Індія vs Пакистан; Індія vs Китайська Народна Республіка
• Фактичний контроль: Пакистан (частина історичної області Кашмір, яка міжнародною спільнотою визнана територією Індії); КНР (Ладакх)
• Початок конфлікту: середина XX століття
• Значення території: стратегічне розташування. Престиж Індії як великої держави

З розпадом Британської колоніальної імперії активізувалися міжетнічні конфлікти на її руїнах. Кожна імперія спеціально закладає такі собі запобіжники розпаду – конфлікти на національному, релігійному, культурному та інших типах підґрунть. В часи могутності імперський центр виступає арбітром, таким чином легітимізуючи свою владу: "без імперії регіон потоне у крові численних конфліктів. Імперія потрібна аби зберегти мир та врятувати людські життя". Але коли імперія гине, то в метрополії усім уже байдуже скільки крові проллється у її колишніх колоніях. Винятком не стала й британська Індія.

Одразу після відходу британців тут спалахнули численні конфлікти. Найбільш відомий з них у провінціях Джамму на Кашмір взагалі став міждержавним. У ході згасання управління британців на цих територіях, було домовлено, що в підсумку мають утворитися дві держави – Пакистан, який мав стати державою мусульман, що проживали в регіоні під британським управлінням та власне Індія, яка мала б увібрати в себе увесь колорит культур та цивілізацій, що функціонували на субконтиненті протягом тисячоліть.

Але раджа регіону Джамму і Кашмір вирішив по-іншому і домовився про приєднання до Індії. Це призвело до серії воєн в регіоні між Індією та Пакистаном. У 1962 році втрутився Китай, який захопив собі частину Індії – регіон Ладакх. Сама ця місцевість – це безлюдна пустеля, але її розташування має стратегічне значення.

Колориту цьому "воєнному трикутнику" спірних територій додає той факт, що усі три учасники конфлікту: Індія, Китай та Пакистан – ядерні держави. Тож будь-яка ескалація може привести до непередбачуваних наслідків для регіону та світу.

Також ця ситуація дозволяє простежити за цікавою трансформацією. У середині XX століття мова йшла про черговий локальний конфлікт між слабкорозвиненими країнами "третього світу". А за наступні десятиліття усі учасники не просто здобули ядерну зброю, а Індія та Китай стали провідними світовими державами. Найбільшими за населенням та провідними за рівнем ВВП економіками світу. Тож таким чином той самий регіональний конфлікт набув глобальних масштабів.

3. Західна Сахара

• Хто: Марокко vs Фрон ПОЛІСАРІО
• Фактичний контроль: Марокко
• Початок конфлікту: 1975 рік
• Значення території: багата на ресурси територія на узбережжі Атлантичного океану

Коли у 1975 році Іспанія вийшла із Західної Сахари, цю територію вирішили розділити між собою Марокко та Мавританія без участі місцевого населення, яке вирішило боротися за право господарювати на власній землі. Місцеві племена берберів утворили фронт ПОЛІСАРІО, який взявся вести війну на два фронти. Якщо з Мавританією справи пішли непогано і вже через кілька років вдалося домогтися від тамтешнього уряду визнання суверенітету народу Сахари над цією країною, то з Марокко справи пішли куди гірше.

Урядові війська відмежувалися від ПОЛІСАРІО справжньою стіною, забравши собі багаті на ресурси території, а також берегову лінію, яка дозволяє претендувати на розробку Атлантичного шельфу. Натомість ПОЛІСАРІО опинився у справжній пустелі без будь-яких засобів для розвитку та надії на побудову успішної держави. А мирні люди покинули ці території, вирушивши до сусіднього Алжиру де в спеціальному таборі для біженців поблизу міста Тіндуф уже десятки років проживають до двох сотень біженців. Вони поназивали окремі анклави цього табору в честь своїх рідних міст.

Останніми роками Марокко добилося частково дипломатичного визнання свого суверенітету над окупованими територіями, натомість фронт ПОЛІСАРІО все більше скочується до міжнародної ізоляції балансуючи на грані визнання його терористичною організацією.

Наразі вся діяльність опору народу сахраві базується на виключній підтримці Алжиру, який є геополітичним суперником Марокко. Але що буде, якщо обидві країни помиряться та що в такому разі робити із таборами біженців у Тіндуфі, схоже що наразі не розуміє ніхто.

4. Південнокитайське море

• Хто: Китайська Народна Республіка VS інші країни басейну
• Фактичний контроль: КНР (розширює свою вільну економічну зону за рахунок міжнародних вод та ВЕЗ інших країн басейну)
• Початок конфлікту: початок XXI століття
• Значення території: багата на природні ресурси акваторія та шельф морського дна. Стратегічне географічне положення

Боротьба за нерозвідані мільярди барелів сирої нафти та сотні мільярдів кубометрів природного газу своїми коренями сягає ще у 1970-ті роки. Проте останні десятиліття за розподіл стратегічних вод Південнокитайського моря втрутилася нова потуга, чиє найменування й відображається у назві акваторії – Китайська Народна Республіка.

При цьому діє Китай украй оригінально і навіть технологічно. Обґрунтовуючи своє право на вільну економічну зону у цій акваторії КНР просто змінює природні розміри наявних у морі островів або навіть просто "будує" нові, таким чином перекроюючи морські кордони, фактично забираючи в інших приморських держав багаті на ресурси надра, що проходять по дну Південнокитайського моря.

У 2016 році міжнародний суд визнав незаконними заявлені претензії КНР на морські території. Офіційний Пекін, хоча свого часу й визнав юрисдикцію цього суду, проте рішення виконувати не поспішає, натомість Піднебесна нарощує свою морську інфраструктуру в регіоні.

Гостроти конфлікту додає співпраця між Філіппінами, які й страждають від дій КНР та США, які є давнім союзником Маніли з часів Другої світової війни. При цьому окрім безпосереднього доступу до ресурсів, стратегічним завданням, яке ставить перед собою КНР є витіснити із регіону американську військову присутність. Наразі Пекін добивається зворотного – перед тиском з боку Китаю Філіппіни лише посилюють співпрацю зі США, запрошуючи все більше їхніх військ у регіон, який у самому Вашингтоні визнали пріоритетним навіть коштом послаблення присутності у Європі.

5. Кіпр

• Хто: Республіка Кіпр vs Турецька Республіка Північного Кіпру (визнана лише Туреччиною)
• Фактичний контроль: Турецька Республіка Північного Кіпру
• Початок конфлікту: 1975 рік
• Значення території: історичний ореол проживання різних громад острова

Коли у 1960 році греки-кіпріоти після п’яти років активної боротьби добилися незалежності від британського панування, яке тривало майже століття над островом замайоріла перспектива нового протистояння. Цього разу уже між різними громадами Кіпру. Річ у тім, що за кілька століть володіння цією територією у східній частині Середземного моря, Османська імперія сприяла переселенню на острів свого населення. Тож на момент проголошення Кіпром незалежності, на острові проживала уже чимала турецька громада, яка вимагала гарантії збереження своїх прав та своєї етнокультурної ідентичності.

Було розроблено спеціальну конституцію, яка мала забезпечити збереження статусу-кво між обома громадами. Щось схоже було встановлено й у Лівані, що розташований неподалік, лише там було аж три різні ключові громади.

Проте конституційна система стримувань і противаг суттєво накульгувала і на острові не обходилося без локальних конфліктів між турками та греками.

Врешті ситуація вибухнула у 1974 році, коли греки-кіпріоти об’єдналися із материковою Грецією у прагненні об’єднати острів та Грецію силою. У відповідь Туреччина ввела свої війська на острів, окупувавши близько 37% його території.

Справжня "родзинка" ситуації: Туреччина на той час уже не один десяток років була членом НАТО. Натомість Греція була військовою диктатурою, яку очолювала "хунта чорних полковників". Тож виходило, що турки захищали демократію та конституційні права своїх одноплемінників від зазіхань сусідньої військової диктатури

На острові здійснили масове переміщення сотень тисяч турків та греків з місць постійного проживання на територію підконтрольну відповідно туркам та грекам. Між ними було створено буферну зону, яка отримала найменування "Зелена лінія" – за легендою її накреслив зеленим олівцем британський генерал Петер Янг. Її ширина – кілька кілометрів за понад півстоліття перетворилася на унікальний природний заповідник.

Кіпр так і не об’єднався із Грецією, натомість вступив до Європейського союзу. Північна частина острова – підконтрольна Туреччині Турецька Республіка Північного Кіпру — визнана лише Туреччиною. Довжина Зеленої лінії – близько 180 кілометрів. Столиця обох Кіпрів, місто Нікосія залишається єдиною у світі розділеною столицею.