Ракети, влада та олігархи: як Леонід Кучма змінив Україну за 10 років президентства

Леонід Кучма народився 9 серпня 1938 року в селі Чайкіно Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Батько — Данило Прокопович Кучма — був лісником, а з початком війни пішов на фронт і воював у лавах 111-ї стрілецької дивізії Червоної Армії на Волховському фронті. Потрапив у німецьке оточення, з якого вибрався разом із невеликою групою, перепливши Волхов. Під час переправи в крижаній воді Кучма застудився, і згодом хвороба перейшла у важку форму. На початку 1942 року він помер від запалення легенів. Його поховали в братській могилі в селі Новоселиці Новгородської області в Росії, а дані про поховання знайшли лише в 1990-х роках. Леонід Кучма регулярно відвідував могилу батька до 2014 року.

Леонід Данилович майже не пам’ятав батька — той пішов на фронт, коли Лені було три роки. Його виховувала мати Прасков’я Трохимівна, яка все життя працювала в колгоспі, та старший брат Олександр.

Після закінчення школи Леонід Кучма вступив до Дніпропетровського державного університету (нині — Дніпровський університет імені Олеся Гончара) на нещодавно створений фізико-технічний факультет. Леонід Кучма успішно поєднував навчання з комсомольською, а згодом і партійною роботою. Він їздив "підкорювати цілину", за що отримав медаль і хороші рекомендації. Це дозволило молодому інженеру-механіку після завершення навчання отримати розподіл і приєднатися до команди елітного та секретного конструкторського бюро "Південне".

У 1962 році Леонід Кучма одружився зі своєю колегою по роботі Людмилою Талалаєвою — етнічною росіянкою, прийомною дочкою заступника головного інженера заводу "Південмаш" Геннадія Туманова. Кучма переїхав із гуртожитку до квартири Туманових і зблизився з прийомним батьком дружини. Той взяв зятя під свою опіку й забезпечив йому стрімкий кар’єрний злет, не забуваючи про Кучму навіть після переїзду на вищу посаду до Москви.

Досить швидко Кучма став старшим інженером, провідним конструктором і навіть помічником головного конструктора КБ легендарного Михайла Янгеля. Крім того, він був технічним керівником випробувань ракетно-космічних комплексів на космодромі "Байконур" у Казахстані.

А після того, як у 1975 році Кучма очолив місцевий партком у КБ, а згодом став секретарем парткому на всьому "Південмаші", його кар’єра стрімко пішла вгору. Наприкінці існування СРСР Кучма офіційно став генеральним директором КБ, переживши розпад Радянського Союзу та відновлення української держави в ролі класичного "червоного директора".

На початку 1990-х років його обрали депутатом останнього скликання Верховної Ради УРСР, і він став одним із батьків Незалежності, проголосувавши за неї. У парламенті Кучма особливо не виділявся і не прагнув привертати до себе увагу палкими виступами чи інтригами. Але при цьому, як міцний господарник, "червоний директор", у жовтні 1992 року він став прем’єр-міністром, змінивши Вітольда Фокіна. Однак пробув на цій посаді лише рік. Зате це дозволило йому після відставки та нових виборів до Верховної Ради стати критиком влади, що сприяло його обранню президентом у 1994 році. І, треба сказати, Леонід Данилович настільки вжився в цю роль, що затримався на посаді глави держави на два терміни.

Десять років правління — перемоги та помилки

Чим же запам’яталося десятирічне правління Леоніда Кучми?

Прийняття Конституції. Вночі 28 червня 1996 року Верховна Рада затвердила першу Конституцію незалежної України, яка закріпила державні символи та систему поділу влади.

Врегулювання кризи в Криму. У 1994–1995 роках адміністрація Кучми ліквідувала автономію президентської посади в Криму, скасувавши посаду, яку обіймав проросійський сепаратист Юрій Мешков, і повернула регіон під жорсткий контроль Києва.

Поява "кучмізму". Сформувалася жорстка вертикаль влади, що спиралася на великий бізнес (клани Віктора Пінчука, Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського) та силовиків.

Введення гривні. У вересні 1996 року в ході грошової реформи знецінені купоно-карбованці були успішно замінені на стабільну національну валюту.

Ваучерна приватизація. З 1995 року розпочалася масова передача державних підприємств у приватні руки, що призвело до появи українських олігархів.

Земельна реформа. Колишні колгоспні землі були розподілені (розпайовані) між сільськими жителями, що призвело до утворення класу приватних власників.

Економічне зростання. Після катастрофічної гіперінфляції на початку 1990-х років до 2000-х років у країні розпочалося стабільне зростання ВВП, стабілізувалися заробітні плати.

Відмова від ядерної зброї. У грудні 1994 року Кучма підписав Будапештський меморандум, згідно з яким Україна передала свій ядерний арсенал Росії в обмін на гарантії безпеки від США, Великої Британії та РФ.

Політика "багатовекторності". Балансування між тісною економічною співпрацею з Росією (у 1997 році було підписано Великий договір про дружбу) та проголошенням курсу на інтеграцію з ЄС і НАТО.

Конфлікт навколо острова Тузла (2003 рік). Перше серйозне територіальне протистояння з РФ через спробу росіян збудувати дамбу до українського острова в Керченській протоці. Тверда позиція Кучми зупинила просування РФ.

Видання книги "Україна — не Росія". У 2003 році Кучма опублікував книгу з такою назвою, яка стала політичним маніфестом культурно-історичного суверенітету України.

Темна сторона правління Кучми

Однак період президентства Леоніда Кучми навряд чи можна назвати бездоганним, оскільки не обійшлося без гучних скандалів і протестів.

"Касетний скандал" (2000 рік). Оприлюднення аудіозаписів майора Миколи Мельниченка, на яких голос, схожий на голос Кучми, імовірно, віддає наказ "розібратися" з опозиційним журналістом Георгієм Гонгадзе. Скандал викликав масштабні протести "Україна без Кучми".

Катастрофа Ту-154 (2001 рік). Російський пасажирський літак був випадково збитий українською ракетою під час навчань у Криму, що спричинило міжнародну кризу та відставку міністра оборони України.

"Скандал із "Кольчугою" (2002 рік). Міжнародний політичний скандал, коли США звинуватили Україну в таємному продажу Іраку, що перебував під санкціями ООН, радіолокаційних станцій "Кольчуга". Приводом для звинувачень стали аудіозаписи, нібито зроблені в кабінеті президента. Скандал завдав серйозного удару по міжнародному іміджу України, погіршив відносини із Заходом і остаточно підірвав політичні позиції Кучми, який доживав останній термін свого президентства в ролі фактичного ізгоя. Українська влада заперечувала будь-які домовленості, але незалежного підтвердження чи спростування так і не було надано, тому достовірність факту продажу залишається недоведеною.

Помаранчева революція (2004 рік). На тлі масових фальсифікацій на користь наступника Кучми — Віктора Януковича — спалахнули мирні протести. Кучма відмовився застосовувати силу проти демонстрантів, погодився на конституційну реформу (яка послабила повноваження президента) та забезпечив мирну передачу влади Віктору Ющенку.

Він запам'ятався і залишив слід

Як підкреслює у коментарі для "Фокусу" політолог Андрій Золотарьов, в умовах, коли країна перебувала на межі економічного краху, до дострокових президентських виборів призвели протести шахтарів — люди місяцями не отримували зарплати. Леонід Кравчук, перший президент України, виявився економічно абсолютно неспроможним як керівник держави. Кучма, який прийшов на посаду прем’єра, намагався щось змінити, але Кравчук йому не дав, і це він використав як опозиційний політик, здобувши перемогу на виборах.

"Кожен президент України намагався керувати країною, спираючись на свій попередній досвід. Кравчук — з відділу ідеології ЦК Комуністичної партії України, Кучма — як директор ракетного заводу. За часів Кучми зміцнилися державні інститути, в країні більш-менш стабілізувалася економічна ситуація. Але водночас відбулося олігархічне перезавантаження економіки. Олігархи отримали контроль не лише над галузями, а й політичний вплив. За часів Кучми гроші прийшли до Верховної Ради, і українська політика з кінця 1990-х виявилася повністю корумпованою олігархатом. Партії перетворилися на політичні підрозділи при фінансово-промислових групах", — зазначив політолог.

Спроби Кучми після другого терміну об’єднатися в автономію, бути незалежним від зовнішніх чинників впливу, призвели до справи Гонгадзе, плівок Мельниченка та "кольчужного скандалу". Але Кучма, за словами Золотарьова, дуже швидко змирився з цією ситуацією, залишився на волі й із чистою совістю.

"Для широкої громадськості він — персонаж, який викликає скоріше негативні асоціації, хоча й стабілізував ситуацію. Згадаймо 1994–1995 роки — тоді Крим міг відокремитися. Президент Криму Мешков намагався відвести півострів у бік Росії, але цю спробу було припинено. За часів Кучми державні інститути так чи інакше функціонували. Він знав, що таке стримування та баланси, вмів рахувати. Навіть провокація навколо Тузли була вирішена без кровопролиття, хоча ситуація була на межі", — підкреслює політолог.

Сьогодні Кучма — багата, відома людина. Він запам’ятався, залишив слід, вважає політолог. За його часів, попри всі зовнішні чинники, Україна не втратила території, не було кровопролиття — так чи інакше в країні панував громадянський мир і існували правила гри. Чого не скажеш про нинішні часи.

Сьогодні другий президент України не мешкає у своєму українському маєтку, але за ним досі стежать наймані робітники, про це розповів екс-спікер Верховної Ради Олександр Мороз. Колишнього спікера здивувало, як Кучма разом із помічниками зміг втекти з країни під час російського вторгнення.

Водночас Леонід Кучма перевидав свою книгу "Україна — не Росія", яка вперше вийшла друком у 2003 році. Нове видання має назву "Україна — не Росія. Двадцять років потому". Зазначається, що попередня версія книги була спрямована на пояснення саме росіянам, чому вони не повинні втручатися у справи України. Оновлена книга орієнтована на українського читача: сьогодні Леонід Данилович уже не намагається щось пояснювати російському народу.