Мовчання Пугачової, підлість Расторгуєва і підготовка до похорону: де зараз зірка нульових Оксана Вояж

Оксана Вояж – обличчя українського шоу-бізнесу, засновниця салону краси та авторка унікального конкурсу краси для білявок "Міс Блонд України". У розмові із Фокусом артистка вперше настільки відверто говорить про своє минуле, страхи, віру і те, що допомогло їй витримати найважчі удари долі.

Чи був момент, коли ви справді поставили хрест на кар’єрі?

– Не думаю, що я коли-небудь планувала назавжди поставити хрест на кар’єрі. Просто в житті був важкий період, коли я справді страждала від панічних атак. Жила тоді, образно кажучи, із "продірявленою аурою" – навіть проходила ауродіагностику.

Та навіть у ті часи, сидячи вдома за інструментом, я продовжувала писати пісні – тихенько наспівувала собі під ніс, бо боялася виходити на публіку. Я знала, що виглядаю не найкраще, що ноги можуть підкоситися будь-якої миті і що напад паніки може початися будь-де. Втім, завжди розуміла: колись я це подолаю і з новими силами повернуся на сцену.

Ви сказали, що думали про власний похорон. Чому?

– Був період, коли я страждала на панічні атаки – раптові напади, коли ні з того ні з сього накривала хвиля невимовного страху. Лікарі казали, що це "фальшиві" напади серця, боятися нічого, але заспокоїтися було неможливо: серце калатало, тіло трусило, тахікардія. Я жила з відчуттям, що помираю, і навіть сказала чоловікові, де мене поховати – думала, що часу лишилося зовсім небагато.

Дякувати Богові, все це позаду. Я вважаю, що змогла подолати той стан і зараз з новими силами йду вперед. Тоді мені здавалося, що це кінець, а тепер я знаю – це було лише початком. Мене не лякає, що мені не шістнадцять і не вісімнадцять: я повна сил і енергії, і мені їх вистачить ще років на тридцять точно.

Про порчі й містику

Чи траплялися у вашому житті містичні історії, які не можете пояснити?

– Так, був один дивний випадок. Ми поїхали до Польщі й ночували у старому будинку – я спала разом із двома подругами, а чоловіки – в іншій кімнаті.

Серед ночі почула дивний звук, який не можна було порівняти з жодним земним звуком – не тварина, не комаха. Він щораз посилювався й наближався, аж поки не загримів просто в кімнаті, наче в мікрофон. Мене трясло від страху, я розбудила подругу й запитала: "Що це?". Вона спокійно відповіла: "Це звичайний домовий, зараз я прочитаю "Отче наш", і він піде".

Я тоді ще не вірила в Бога, але почала повторювати за нею молитву. Звук поступово стихав, а коли подруга промовила останні слова молитви, він зник – миттєво і повністю. Подруга лише посміхнулася: "Бачиш, я ж тобі казала – звичайний домовий".

Ви вірите в порчу?

– Порча – це, по суті, вплив негативної енергії, і, як на мене, науковці вже частково підтвердили існування подібних езотеричних процесів. Я не боюся цього, але й заперечувати не можу, бо сама експериментувала – робила ауродіагностику, вивчала докази того, як молитва здатна зцілювати. І це не плацебо: людина, яка перебуває за тисячі кілометрів, може молитися за вас – і це допомагає. Для такої енергії не існує ні часу, ні простору. Але є й люди, які здатні спрямовувати негативну енергію, і навіть погана думка іноді може вплинути на людину.

Тому я вважаю, що подібні речі існують, хоч боятися їх не варто – є способи захисту. Найпотужніші – три молитви: "Отче наш", "Да воскресне Бог" і 90-й псалом "Живий у помочі". Якщо відчуваєте, що хтось намагається забрати вашу енергію, достатньо подумки читати ці молитви – навколо вас формується купол із позитивних вібрацій, який важко пробити.

При цьому існують і по-справжньому темні ритуали та змови, і я вважаю це великим гріхом – Всесвіт влаштований справедливо й "математично точно", і рано чи пізно кожен отримає по заслугах, навіть якщо не в цьому житті. Коли запитують, де Бог і чому мовчить, дивлячись на таких людей, як Путін, я переконана: відповідь буде – його рід страждатиме до сьомого коліна.

Утім, я не заглиблююся в ці питання – це справа тих, хто дійсно займається екстрасенсорикою й біоенергетикою. Наше завдання – просто не порушувати вищих законів і залишатися справжніми людьми.

Яку правду про український шоу-бізнес 2000-х ви досі нікому не розповідали?

– Особливих секретів про шоу-бізнес 2000-х я не маю – тоді він був таким самим брудним, як і зараз: ті самі плітки, та сама нечесна конкуренція. У мене ніколи не було ворогів чи людей, з якими б я перебувала у відкритому конфлікті, тож і соромитися розповідати мені нема чого.

Змінилися хіба що технології – з’явилися штучний інтелект, соцмережі, тоді такого не було, все відбувалося скромніше. Але суть людей не змінюється: якщо людина порядна, вона залишається такою завжди, а якщо була "з гнильцою" тоді, навряд чи стане кращою зараз.

Чи пропонували вам стати чиєюсь коханкою в обмін на кар’єру?

– Прямих пропозицій ніколи не було – ніхто відкрито не казав: "Будеш моєю коханкою і станеш зіркою". Але натяки траплялися. Було кілька ситуацій, коли в моєму житті з’являлася людина, готова вкладати в мене значні гроші, але поступово починався тиск, який мене лякав.

Я 24/7 поруч зі своїм чоловіком, який зараз ще й мій продюсер, тож для мене це питання взагалі не обговорюється. У моїй родині справжній культ сім’ї: батьки прожили разом усе життя, і якби не трагічна загибель батька, вони й досі були б разом. Так само і в родині чоловіка. Тому будь-які натяки на мою адресу викликають у мене лише подив.

Якби довелося обирати між кар’єрою, зірковим життям у першому ешелоні шоу-бізнесу і стабільною надійною родиною – я б обрала родину. Це і є найважливіший приклад для дітей та онуків: яка має бути справжня, надійна сім’я.

Про російських зірок

Хто з російських зірок був найнеприємнішою людиною, з якою доводилося працювати?

– Особливо неприємний випадок стався з Миколою Расторгуєвим – ми виступали на одному корпоративному заході для заможних людей, вів його Олександр Пікалов із "95 кварталу". Організатори попросили мене поступитися чергою, бо Расторгуєв поспішав, я погодилась. Пізніше ми випадково зіштовхнулися на сходах – замість вибачення він окинув мене оцінювальним поглядом і кинув зверхнє: "Ого-о…". Я відповіла: "Не "ого", а "перепрошую". І дякую, що поступилися мені місцем", на що він лише посміхнувся: "Ні, це "ого"" – і пішов. Мені було дуже прикро: він все ж таки чоловік, міг просто подякувати.

Ще одна неприємна історія – з Лолітою Мілявською під час репетиції проєкту "100% кохання" Аркадія Окупника, де вона була режисером-постановницею і ведучою. Вона нецензурно лаялася без упину, і я підійшла попросити стриматися. Вона посміялася, кілька хвилин помовчала і продовжила. Сьогодні я намагаюся оточувати себе людьми з нормальною культурою мовлення, і в моєму колі таких, хто лається, майже немає – це справді залежність, яку більшість моїх друзів подолали.

Був неприємний епізод і із Сергієм Звєрєвим на одному з показів – він хизувався зверхніми, брутальними висловлюваннями про українців. Я не втручалась, просто зробила для себе висновки.

Про Аллу Пугачову

Вам не здається, що Пугачова надто пізно висловилась проти війни? Якби не Галкін, можливо, мовчала б досі.

– Я загалом намагаюся не засуджувати артистів, які не наважуються відкрито говорити про війну, – вони розуміють, що нам це не допоможе, а собі вони можуть нашкодити. Ми ж усі знаємо, що таке Росія: по суті, це в’язниця, і тих, хто в ній живе, це влаштовує. У мене є вірш "Зеки" саме про це – "немає на світі більшого ярма, ніж коритися дурному ляльководу". Багато артистів мовчать не тому, що вони погані люди, а тому що в них діти, родини, побудований бізнес – і якщо вони заговорять, то ризикують втратити все, а то й опинитися за ґратами. Нам вони допомогти не зможуть, тож я намагаюся нікого не судити. У нас, вибачте, і своїх "орків" вистачає – важливіше розбиратися з тими, хто живе тут.

До речі, моя пісня "Не зі мною" – кавер-версія на Più che puoi Шер і Ероса Рамазотті – звучала на радіо "Алла", де, за моєю інформацією, всі пісні особисто відбирала сама Алла Пугачова. Наш із Валерієм Горловим варіант їй тоді дуже сподобався, і я за це вдячна.

Алла Пугачова для мене – це ціла епоха, голос, на якому виросли покоління. Жінка-геній, жінка-харизма, талановитий режисер, композитор і виконавиця в одній особі. Вона могла б спокійно залишатися в Росії, користуватися всіма благами, які там мала, і просто мовчати, як багато хто інший, але зрештою обрала інший шлях.

Ви відмовилися співати за Януковича. Але Таїсія Повалій, Ані Лорак, Ірина Білик, Наталія Могилевська, Кузьма Скрябін та інші йшли на компроміс. Ви їх засуджуєте за це?

– Моя відмова виступати за Януковича – це справді була принципова позиція. Мені просто не хотілося брати в цьому участь, бо вважала, що для нації це ганьба і такого президента ми мати не можемо. Я була на Помаранчевій революції і не могла собі дозволити піти співати навіть за потрійний гонорар, який мені тоді пропонували.

Але я не засуджую артистів, які підтримували ті чи інші політичні рухи. У кожного своя сім’я, своя доля, людям треба будувати життя, допомагати близьким. Це просто робота артиста – так само, як хліб у магазині продають усім, і поганим людям, і хорошим. Артисту платять гроші за творчість, і він має право заробляти.

Чи правильно я тоді вчинила – чесно, не знаю. Мене змушував продюсер компанії "Джерсі", я плакала, але вперлася: не піду. Пізніше думала: кому потрібні мої принципи, якщо можновладці мільярдами розпоряджаються, а я відірвала копійки від сім’ї? Але кожен вирішує сам, і я не маю права нікого судити.

Якби зараз зустріли Януковича, що сказали б йому?

– Мабуть, із цинічною іронією сказала б: "Дорогий Вікторе Федоровичу! Ваше політичне життя – це готовий сценарій для гумористичного фільму жахів".

Про шлюб

Що допомогло вашому шлюбу прожити десятки років? Чи були зради?

– Ми з чоловіком разом уже багато років – я ще була школяркою, коли він, старший за мене, почав проводжати мене зі школи. Так і живемо разом усе життя. Кохання й любов – це праця і терпіння, два головні складники. Зараз багато хто розлучається через дрібниці і від цього страждають діти.

Ми навчилися поступатися одне одному. Не скажу, що в когось із нас "медовий" характер – характери в обох непрості. Коли мене запитують, чи хотілося піти від чоловіка, відповідаю чесно: "Вбити хотілося, а піти – ніколи". Серйозних причин розлучитися в мене немає: на зраді я його не ловила, бо ми стільки часу проводимо разом, що просто немає коли зраджувати. Він не п’є, не курить, ніколи не підіймав на мене руку і не назвав грубим словом – так само, як і я його.

Бували конфлікти навколо проєктів – наприклад, чоловік був категорично проти мого конкурсу краси "Міс Блонд України", єдиного у світі змагання для білявок, ідею якого я сама вигадала. Проєкт масштабний і важкий: пошук спонсорів, учасниці, оренда приміщень, шоу-програма. Щоразу після підготовки він казав: "Все, це востаннє, ніяких більше білявок!". Але потроху я його переконувала, і зрештою він завжди підключався й брав на себе всю технічну частину – світло, екрани, спонсорські пакети, а на завершальному етапі навантаження на нього було навіть більшим, ніж на мене.

Тому наш секрет – терпіння, терпіння і ще раз терпіння. Ми дуже близькі по духу люди, хоч і різні за темпераментом, і, можливо, саме ці протилежності дозволяють нам залишатися разом уже стільки років.

На біс

Через що ви найбільше шкодуєте у своїй кар’єрі?

– Можу відверто сказати – узагалі ні про що не шкодую. Навіть період важкої хвороби, коли я втрачала свідомість на сцені, і панічні атаки – усе це був цінний досвід, за який я досі вдячна Всесвіту. Завдяки йому я стільки всього дізналася й опрацювала, що сьогодні можу консультувати інших, як упоратися з панічними атаками.

Те, що я втратила кілька років, значить, так вирішив Всесвіт, і, можливо, це вберегло мене від чогось гіршого: аварії, втрати родини чи іншої біди, як це часом трапляється з артистами на вершині слави. Я не маю права судити Божі плани, тому вдячна за кожен момент життя і справді ні про що не шкодую.

Нагадаємо, раніше Фокус писав:

• Українська скрипалька й співачка Ассія Ахат, яка кілька років прожила у США, знову оселилася в Києві.
• Руслана уперше висловилась про втрату близького друга та колеги Олександра Гарбарчука. Заслужений артист України довгий час боровся з раком шлунку.

В ексклюзивній розмові із Фокусом Катерина Бужинська пригадує історію з перемогою у проєкті "Народна зірка" та ситуацію, яка стала для неї важливим уроком про довіру і людські цінності.