У бій ідуть тільки "старики". Чому старіє світова політична еліта
Світ усе частіше нагадує пізній СРСР. Володарі відчутно постаріли. Точно так само старіли, залишаючись при владі, члени ЦК КПРС у горезвісному застої, і причини цього були дуже схожі: перш за все, ніхто не знав, що ж робити далі.
Це стало остаточно очевидним для всіх ще під час минулорічних дебатів Байдена і Трампа. Напевно, так само, думав я, вибирають для перегляду канал телевізора в будинку для літніх людей. Нервують, жамкають, сперечаються, кричать деренчливими голосами, махають пігментними лапками, бризкають одне на одного вʼязкою старечою слиною.
Треба визнати, у радянському Політбюро все було набагато душевніше: Андропов з Черненком, без жодних ботоксів і пластик, філософічно спокійні, як і личить старцям, з черепашковою добродушністю поплескували одне одного по плечах.
Сьогодні Черненко взагалі згадується часто: то Байден зарубав з трапа, то Путін впаде на хокейному льоду. Втім, Костянтин Устинович принаймні не намагався вдавати із себе хвацького, біжучи вгору по сходах або розмахуючи ключкою, а чесно важко дихав.
Світ усе частіше нагадує пізній СРСР. Володарі відчутно постаріли. Точно так само старіли, залишаючись при владі, члени ЦК КПРС у горезвісному застою, і причини цього були дуже схожі: перш за все, ніхто не знав, що ж робити далі.
Ось і зараз, кажуть вони, світ поставлений на паузу. Поки світ на паузі, ніхто не завадить їм насолоджуватися восени життя.
Є, зрозуміло, і відмінності. КПССні старики натурально гарту були не настільки примхливі і демонстрували єдність. Нинішні ж винятково сварливі і не соромляться прилюдно зʼясовувати стосунки. "Убивця!" — "Сам такий! Бе-бе-бе". Світове Політбюро таки не склалося.
Одна моя знайома, яка мешкає в Німеччині, називає фрау Меркель "шваброю". Свого часу в школі саме так називали суворих бабусь-учительок. Так-так, кислі літні вчителі, і ми для них — неприємно порушені школярі, непосидючі і докучливі порушники передпенсійного спокою. Ось і Ангела втомилася; навіть на людях її долає трясучка, як на тому памʼятному відео із Зеленським. Щиро хотілося б, щоб вона, нарешті, змогла відпочити, коли її каденція завершиться.
Другий ешелон світових володарів — ті, хто при вчителях, "комсомольці", або "піонервожаті": демонстративно недосвідчені, безглузді і моложаві пшюти, іноді навіть до сорока. Ці існують як би на підхваті в людей літнього віку: носять за ними валізи, відкорковують пляшки і бігають за хлібом. Деякі навіть прийняті на рівних, як дорвалися до яскравих вершин геронтократії вічні хлопчики Трюдо і Макрон.
Теоретично в поточній ситуації справ немає нічого поганого. Можливо, суспільство і має делегувати у владу тільки дуже молодих і дуже старих, тих, хто ближче до нескінченності — одні до початку, інші до кінця. Щоб вони врівноважували одне одного, щоб ідеалістичний запал і втомлена мудрість породжували все нові синергії.
Головне — не допускати середнячків, осіб від тридцяти пʼяти до шістдесяти пʼяти, тих, хто в дурному віці пристосуванства риє і облаштовує індивідуальну нірку. Так, ніби він буде жити вічно. Ну добре, окремі винятки можна зробити, нехай підтверджують правило.
Формально тому не було б нічого страшного, що світом нині править старики, які вперто вчепилися вузлуватими руками за владу, а допомагають їм у цьому призначені молокососи з немислимими і незаслуженими для їхнього віку регаліями.
Біда в тому, що наш час несе друк тотального усереднення, коли молокососи мають вже сиві скроні, жирненькі стегна і думки, а нерозумні старики аж крекчуть та зі шкіри лізуть, щоб показати, які вони моложаві. Це ще давньогрецький Гесіод попереджав, що боги залишать нас, а діти будуть народжуватися відразу страшненькі і сивенькі.
Ні старих, ні молодих, ні чоловіків, ні жінок, ні сумних, ні веселих — людина усереднюється, усереднюється у всьому. Тому всякі надії на вік, менталітет або навіть темперамент втрачають сенс.
Втім, і з цієї точки зору в інфантильно-геронтократичному засиллі немає нічого страшного, — тому що однакові ми всі. Стару зрубай вишню, молоду, або взагалі вільху — усе одно буде пеньок. Ну ось, серед пеньків і живемо. Через пень-колоду.
Як там писав ще в застійні роки, дивлячись на сучасних йому світових політиків видатний поет, бард і дисидент Олександр Галич:
Старики управляют миром,
Суетятся, как злые мыши,
Им по справке, выданной МИДом,
От семидесяти и выше.
Откружили в боях и в вальсах,
Отмолили годам продленье,
И в сведенных подагрой пальцах
Держат крепко бразды правленья.
По утрам их терзает кашель,
И поводят глазами шало
Над тарелками с манной кашей
Президенты Земного Шара!
В этом мире — ни слов, ни сути,
В этом мире — ни слез, ни крови!
А уж наши с тобою судьбы
Не играют и вовсе роли!
Им важнее, где рваться минам,
Им важнее, где быть границам…
Старики управляют миром,
Только им по ночам не спится.