Розділи
Матеріали

У бій ідуть тільки "старики". Чому старіє світова політична еліта

Світ усе частіше нагадує пізній СРСР. Володарі відчутно постаріли. Точно так само старіли, залишаючись при владі, члени ЦК КПРС у горезвісному застої, і причини цього були дуже схожі: перш за все, ніхто не знав, що ж робити далі.

Фото: РИА Новости | Світ усе частіше нагадує пізній СРСР...

Це стало остаточно очевидним для всіх ще під час минулорічних дебатів Байдена і Трампа. Напевно, так само, думав я, вибирають для перегляду канал телевізора в будинку для літніх людей. Нервують, жамкають, сперечаються, кричать деренчливими голосами, махають пігментними лапками, бризкають одне на одного вʼязкою старечою слиною.

Треба визнати, у радянському Політбюро все було набагато душевніше: Андропов з Черненком, без жодних ботоксів і пластик, філософічно спокійні, як і личить старцям, з черепашковою добродушністю поплескували одне одного по плечах.

Костянтин Черненко, генеральний секретар ЦК КПРС у 1984-1985 рр.

Сьогодні Черненко взагалі згадується часто: то Байден зарубав з трапа, то Путін впаде на хокейному льоду. Втім, Костянтин Устинович принаймні не намагався вдавати із себе хвацького, біжучи вгору по сходах або розмахуючи ключкою, а чесно важко дихав.

Світ усе частіше нагадує пізній СРСР. Володарі відчутно постаріли. Точно так само старіли, залишаючись при владі, члени ЦК КПРС у горезвісному застою, і причини цього були дуже схожі: перш за все, ніхто не знав, що ж робити далі.

Ось і зараз, кажуть вони, світ поставлений на паузу. Поки світ на паузі, ніхто не завадить їм насолоджуватися восени життя.

Є, зрозуміло, і відмінності. КПССні старики натурально гарту були не настільки примхливі і демонстрували єдність. Нинішні ж винятково сварливі і не соромляться прилюдно зʼясовувати стосунки. "Убивця!" — "Сам такий! Бе-бе-бе". Світове Політбюро таки не склалося.

Джо Байден спотикається, піднімаючись по трапу літака
Ангела Меркель намагається стримати тремтіння під час офіційного заходу
Путін падає на льоду після хокейного матчу

Одна моя знайома, яка мешкає в Німеччині, називає фрау Меркель "шваброю". Свого часу в школі саме так називали суворих бабусь-учительок. Так-так, кислі літні вчителі, і ми для них — неприємно порушені школярі, непосидючі і докучливі порушники передпенсійного спокою. Ось і Ангела втомилася; навіть на людях її долає трясучка, як на тому памʼятному відео із Зеленським. Щиро хотілося б, щоб вона, нарешті, змогла відпочити, коли її каденція завершиться.

Другий ешелон світових володарів — ті, хто при вчителях, "комсомольці", або "піонервожаті": демонстративно недосвідчені, безглузді і моложаві пшюти, іноді навіть до сорока. Ці існують як би на підхваті в людей літнього віку: носять за ними валізи, відкорковують пляшки і бігають за хлібом. Деякі навіть прийняті на рівних, як дорвалися до яскравих вершин геронтократії вічні хлопчики Трюдо і Макрон.

Теоретично в поточній ситуації справ немає нічого поганого. Можливо, суспільство і має делегувати у владу тільки дуже молодих і дуже старих, тих, хто ближче до нескінченності — одні до початку, інші до кінця. Щоб вони врівноважували одне одного, щоб ідеалістичний запал і втомлена мудрість породжували все нові синергії.

Головне — не допускати середнячків, осіб від тридцяти пʼяти до шістдесяти пʼяти, тих, хто в дурному віці пристосуванства риє і облаштовує індивідуальну нірку. Так, ніби він буде жити вічно. Ну добре, окремі винятки можна зробити, нехай підтверджують правило.

Формально тому не було б нічого страшного, що світом нині править старики, які вперто вчепилися вузлуватими руками за владу, а допомагають їм у цьому призначені молокососи з немислимими і незаслуженими для їхнього віку регаліями.

Біда в тому, що наш час несе друк тотального усереднення, коли молокососи мають вже сиві скроні, жирненькі стегна і думки, а нерозумні старики аж крекчуть та зі шкіри лізуть, щоб показати, які вони моложаві. Це ще давньогрецький Гесіод попереджав, що боги залишать нас, а діти будуть народжуватися відразу страшненькі і сивенькі.

Ні старих, ні молодих, ні чоловіків, ні жінок, ні сумних, ні веселих — людина усереднюється, усереднюється у всьому. Тому всякі надії на вік, менталітет або навіть темперамент втрачають сенс.

Втім, і з цієї точки зору в інфантильно-геронтократичному засиллі немає нічого страшного, — тому що однакові ми всі. Стару зрубай вишню, молоду, або взагалі вільху — усе одно буде пеньок. Ну ось, серед пеньків і живемо. Через пень-колоду.

Як там писав ще в застійні роки, дивлячись на сучасних йому світових політиків видатний поет, бард і дисидент Олександр Галич:

Старики управляют миром,

Суетятся, как злые мыши,

Им по справке, выданной МИДом,

От семидесяти и выше.

Откружили в боях и в вальсах,

Отмолили годам продленье,

И в сведенных подагрой пальцах

Держат крепко бразды правленья.

По утрам их терзает кашель,

И поводят глазами шало

Над тарелками с манной кашей

Президенты Земного Шара!

В этом мире — ни слов, ни сути,

В этом мире — ни слез, ни крови!

А уж наши с тобою судьбы

Не играют и вовсе роли!

Им важнее, где рваться минам,

Им важнее, где быть границам…

Старики управляют миром,

Только им по ночам не спится.