Хто не боїться, той не п'є шампанське. Як створити успішний бізнес в Україні
Будь-який пострадянський бізнес починається зі страху перед бандитами, силовиками або чиновниками, і не може починатися ніяк по-іншому. Просто ті, хто боїться і робить, стають бізнесменами, а ті, хто боїться і не робить, ними не стають.
В університеті, у віці 22 років, я любив спостерігати за комерсантами — тоді ще в Україні бізнесмени не вилупилися з комерсантів. І я спостерігав їх життя і звички, і природно, це було поза їх природного місця існування. Не знаючи нічого про цей бік життя, я будував свої власні здогадки про побачене.
Отже, за рік до початку занять бізнесом я розумів це життя так: це шикарно, благородно, вишукано, стильно, але і ризиковано. Це зовні. А всередині — поважно, розмірено, сплановано, залізно, добротно, непорушно, розумно та інтелектуально. І екологічно. І безпечно. І організовано. І ніяких сюрпризів. Все йде за планом. Стратегія здійснюється, місія і бачення — найголовніші реальні фактори а не марення піарника, який вмазався брудним шприцом.
Забігаючи вперед: за 23 роки бізнесу я так і не зустрів нікого з помилковішими і романтичнішими поглядами на бізнес. Реальність виявилася іншою.
Для порівняння: будь-яка розсудлива людина, відкриваючи бізнес, думає про наступне: "Те, що я збираюся зробити, страшно. Або бандити, або менти відберуть, або СБУ наїде, або всі 158 контролюючих органів, як тут починати бізнес?"
Так, тепер я знаю, що бізнес саме так і починається, і не може починатися ніяк по-іншому. Бояться всі. Просто ті, хто боїться і робить, стає бізнесменом, а той, хто боїться і не робить, не стає бізнесменом.
Тому незалежно від того, схильні ми рефлексувати чи ні, ми будемо рухатися і робити бізнес, тому що взагалі немає інших варіантів. І в цьому немає нічого від солодкого життя або хоч якогось задоволення. Суцільні напряги.
Моя перша компанія була створена в кінці дев'яностих, а зараз у нас початок двадцятих. І я взагалі не можу згадати і порахувати, скільки разів за цей час у нас були маски-шоу, і ми були і лицем на підлозі, і з автоматами в спині, і з пістолетами в роті, але ми все одно продовжуємо робити бізнес, і все страшне, що з нами відбувалося, ні на що не впливає.
Простий факт: в будь-якому році, який складається з 365 днів, є тільки днів 20-30, коли ніхто ніде ніяк не планує, як би до вас докопатися жорсткіше. І в таких умовах можна виробити лінію захисту на генетичному рівні.
Ось тому ніхто і не засмучується, що в нашій сфері все не на реверансах, піруетах, галантних жестах, торжестві благородства та інших пахощах фіалок. Ось ніхто не впадає в істерику, що цього всього немає. І стабільності у зокрема. І визначеності. І розуміння, що буде завтра. І хоч якоїсь передбачуваності.
Ні, не страждають люди від цього. Ми всі пережили ще й не таке, і єдине що з цим можна робити — завжди бути готовим прямо завтра відкрити нову компанію. Якщо щось станеться зі старою. Виявилося, що бізнесмен не повинен ні на що скаржитися. Він повинен робити бізнес і створювати робочі місця.
На рефлексі єдина правильна ось яка поведінка: якщо на компанію набігли, все поламали, то — встав, обтрусився і завтра пішов відкривати нову компанію. Як само собою зрозуміле. А все інше — це щось не те.
У переносному сенсі у нас в коридорі старої компанії завжди стоїть зібрана валіза, з якою можна, якщо що, вистрибнути і ще в повітрі почати будувати нову. І це нормально. Саме цю думку я і хочу донести: жити так — це нормально. Тому що ненормально це якраз так, як я уявляв у 22. Ось так точно бізнес не робиться. Так не буває. Взагалі. Тому і бізнес-книги, де все прекрасно, і як по нотах, і паралельно, і перпендикулярно а 2+2=4 — повна маячня, ще й небезпечна.
В реальності все по-іншому. Це як стара славна історія про вмираючого римського папу. Вмираючи, він побачив потойбічний світ трохи раніше, коли ще міг говорити. Кардинали згадують, що він дико озирався і кричав: "Це взагалі не те! Тут взагалі все не так, як ми думаємо! Це взагалі все не те! Тут все не таке!" Так і помер. Я не знаю точнішої історії про очікування від бізнесу і його реальність.
Але, знову ж таки: це ні на що не впливає. Як сказав один статський радник: "Знехтувати! Вальсуємо!"