Чи є газ після 2024 року? Висновки для України із зустрічі Меркель із Зеленським
Україна розплачується за свою міжнародну політику останніх шести років. І складність політичного маневру Зеленського в тому, що він спадкоємець такої політики.
Слідами нещодавньої зустрічі Ангели Меркель з Володимиром Зеленським.
1. Замість чергових посмішок і реверансів — напружене обличчя німецької канцлерки і втомлене, незадоволене обличчя українського президента. У цьому є свій плюс. Хоч у виразі обличчя можна заявити про свою гідність і незгоду. "Коридор суб'єктності" звузився до права заявити емоційну незадоволеність.
2. Ніякої конкретики, ніяких цифр, ніякої визначеності. Меркель озвучила свої питання до Путіна, але забула озвучити відповіді Путіна, дані німецькій стороні. Виходить дивна логіка переговорів: "ми заявили", "є велике занепокоєння", "газ не можна використовувати як зброю і якщо він буде використаний як зброя, то..."
Але як довести, що газ використовується як зброя, а не як частина економічної діяльності, яка повинна бути вигідною?
Наприклад, ви знайшли більш вигідний ринок збуту А і йдете з ринку В. А вам кажуть, що ваша присутність на ринку В необхідна, тому що компанія Х без ринку В збанкрутує. Ви відповідаєте: це економічно не вигідно. А вам кажуть: ви використовуєте ринок як політичний інструмент.
Але ж, продавати всупереч економічному інтересу — це і є політика замість економіки. Так зовсім нещодавно США примушували (під загрозою санкцій німецьких компаній) Німеччину купувати американський скраплений газ за дуже невигідною ціною (+ будівництво спеціальних портів, + екологічні ризики).
Якщо ви вважаєте, що це і є "ринковий інтерес", то час вже припинити проповідь міфології про вільний ринок, як двигуні демократії (ліберальний міф, який нав'язувався пострадянським країнам із початку 90-х років).
Ринок — давно частина політики. Скажу ще чіткіше: ринок сьогодні найважливіша частина політичної гри. Можна вдавати, що це не так. Але проти фактів і цифр важко сперечатися.
3. Володимир Зеленський: "Я б хотів зрозуміти, що може отримати і що може втратити Україна після 2024 року і хто дає Україні конкретні гарантії". Дуже мужнє питання! Мені здається, це і є використання вузького коридору суб'єктності. Але тоді потрібно відмовитися від сприйняття політики щодо України як політики допомоги та благодійності.
Україна розплачується за свою міжнародну політику останніх 6 років (політика постійних прохань про допомогу із залученням моральної і морально-політичної аргументації). І складність політичного маневру Зеленського в тому, що він спадкоємець такої політики.
Україна в очах Заходу — прикра проблема, перешкода на шляху до стабілізації відносин із Росією. Тому великі європейські країни і США повинні збільшувати градус лицемірства. З одного боку, потрібно повторювати фрази про підтримку, про партнерство, про солідарність, а, з іншого боку, тиснути на Україну, щоб вона швидше вирішувала "свої проблеми".
Захід стоїть перед набагато більш серйозними викликами: Близький Схід, Китай, Росія. А тут від Німеччини і США просять якихось гарантій. Замість гарантій ми висловимо свою заклопотаність і "слова підтримки". Вам доведеться цим задовольнитися.
4. Які висновки? По-перше, необхідно розширювати коридор суб'єктності. Від виразу обличчя і сміливих питань переходити до твердих та обдуманих рішень. Це важко, розумію. Ось тут і потрібні Україні інтелектуальні й економічні ресурси.
По-друге, потрібно відмовитись від кліше і міфів (про вільний ринок, про партнерів-благодійників, про те, що нас підтримують і навіть люблять у всьому світі).
По-третє, потрібно переходити від віртуальної політики до реальної. Багато і напружено працювати, і дорожити людськими ресурсами, вкладати в них і розвивати.
Тоді й коридор суб'єктності можна буде розширювати крок за кроком, поступово, з почуттям власної гідності.
Ще один висновок на полях зустрічі Меркель і Зеленського. Якщо бути уважним, можна розглянути риси нової прагматичної політики (нової Realpolitik) у найближчі десятиліття. Одна з рис:
- Розмежування реальних дій та оцінок.
Можна збільшувати торгові обіги (Німеччина — другий за величиною торговий партнер Росії після Китаю). 18 мільярдів німецьких інвестицій за останній час. Залишилося добудувати 15 кілометрів Північного потоку-2. Це все — реальні рішення і дії.
Одночасно потрібно згадувати про Навального (я слухав промову Меркель без перекладу і було помітно, як після опису успішної економічної взаємодії Німеччини та Росії, вона дуже поспішно і скоромовкою почала озвучувати тему Навального), про Схід України і Крим.
Обов'язкові згадки про цінності та політичні позиції — це дуже важливо. Але ці згадки сприймаються як щось двояке, як щось окреме і зовсім не пов'язане з економікою, а тепер уже й політикою (адже в економічній сфері — реальні дії щодо поглиблення партнерства з РФ, а в питаннях міжнародної політики на Близькому Сході Європа поступово втрачає свої позиції).
Ось й один з елементів стратегії нової прагматики чи Realpolitik: ми (тобто, Німеччина) поглиблюємо економічне та політичне партнерство з Росією, одночасно озвучуючи ціннісні розбіжності.
Але виходить, що ці розбіжності все менше перешкоджають економічному і політичному партнерству. Наступним кроком може стати поступове зняття санкцій (а Німеччина втрачає через західні санкції проти Росії 700 мільйонів доларів ЩОМІСЯЦЯ). При цьому, "ціннісні" заяви триватимуть із завидною монотонністю.
Ось цю нову ситуацію і варто враховувати українській владі. Менше звертати уваги на запевнення про цінності, а більше уваги приділяти конкретним рішенням і діям західних партнерів. І поступово вчитися ухвалювати самостійні рішення.
При цьому, не захоплюючись співом сирен. Щоб цей спів не затьмарив розум... Він зараз усім дуже потрібен.