Перестрибнути прірву. Чому в Білорусі більше шансів вступити в ЄС, ніж в України

Старий анекдот: "Коли Україну приймуть в ЄС? Після Туреччини. А коли Туреччину? Ніколи..."

У кожному жарті, як відомо, є частка жарту.

А якщо серйозно, то я нещодавно вивчав свіжий аналітичний звіт Євростату. Не збірник поточної статистики, а, саме прогнозну частину.

Що зацікавило. У найближчі десять років у Європі утворюються дві демографічно-ресурсні воронки, які будуть акумулювати в собі основний потенціал розвитку.

Перша, осьова — це Німеччина, Нідерланди, Польща, Австрія, Чехія, Словаччина й Угорщина.

Друга — переферійна, балтійська: Данія, Швеція, Фінляндія, Норвегія.

Але саме на осьової воронці розвитку буде будуватися динаміка ЄС в найближчій перспективі. Усе, що може загрожувати її існуванню, буде блокуватися.

Що значить вступ України та Білорусі в ЄС?

Це, насамперед, потенційна можливість утворення спільно з Польщею, величезного слов'янського субстрату, з населенням 90 млн осіб.

Це більше, ніж у сучасній Німеччині — 83 млн.

Подібне утворення (щось на зразок ідеї гетьмана Івана Виговського про спільне російсько-Польсько-Литовське князівство) для Німеччини загрожує величезним набором ризиків і руйнуванням тієї самої осьової воронки розвитку ЄС.

У цьому плані, в Білорусі набагато більше шансів вступити в ЄС і НАТО, ніж в України — виключно через те, що вона як країна — менша.

Цим, до речі, пояснюється й сила російського впливу там: Москва розуміє, що з Білоруссю це можливо.

Якщо уявити собі історичне фентезі: в Білорусі якимось чином зникає фактор Лукашенка й РФ, і відбувається зміна влади як у нас, то вже років через п'ять цю країну прийняли б в НАТО, а через десять — в ЄС.

Причому, разом із корупцією, ментальним кодом, неефективністю інституцій та патерналізмом населення.

Як прийняли в НАТО і дали дорожню карту на вступ в ЄС абсолютно корупційній та неефективній Чорногорії, нездатній навіть віддати один розкрадений китайський кредит.

І поки тримають на короткому повідку Сербію.

У цьому плані, наші політичні еліти, самі того не розуміючи, потрапили в історичну пастку: вступ України в ЄС можливий не у фазі нашого максимального розвитку, як намагаються нас запевнити, а у фазі нашого максимального послаблення, коли ми не будемо представляти потенційну загрозу в контексті корекції тих тенденцій, які вигідні Німеччині.

Ось такий парадокс: будь-яке посилення держави, промисловості й економіки, демографічне зростання, віддалятиме нас від вступу в ЄС, як це і сталося з Туреччиною при Ердогані.

Але тут знову заковика — дістався нам потенціал настільки величезний, що навіть з талантами наших "еліт" його ще амортизувати, а по простому — пиляти, кілька десятків років.

Нашим адвокатом щодо вступу в ЄС могла стати Британія, зацікавлена в геополітичному наморднику для Німеччини, але вона вийшла з ЄС.

Франція як "контр-осьова країна" занадто індиферентна до наших проблем (у стилі Скарлетт — "Я подумаю про це завтра").

Головний противник нашого вступу в ЄС, на сьогодні, це Німеччина.

Звичайно, німці не будуть про це говорити публічно.

Вони використовують вербальні знаки на зразок голландського референдуму або заяв австрійських політиків.

Сильний слов'янський конгломерат із 90 млн. біля їхніх східних кордонів їм ні до чого.

Я далекий від думки, що таке утворення зможе створити конкуренцію Німеччині або стати для німців проблемою №1.

Але це, щось на зразок необов'язкової перешкоди в реалізації стратегічних цілей, як зграя птахів для літака, що злітає. Краще не допустити.

Тому, ми можемо як завгодно радіти тому, що "за нас" Естонія, Латвія та Литва, але осьову політику в ЄС формують не вони, а Берлін.

І в його планах, є розширення зони вільної торгівлі на схід, але немає планів щодо розширення на схід загальноєвропейського дому...

Першоджерело.