Європа, яку ми не знаємо. Історія українки, якій загрожує довічна в'язниця в Бельгії

На жаль, комплекс меншовартості — хронічна українська хвороба. Хіба що за останні 30 років вона розвернулась зі Сходу на Захід. "Європейське" або "західне" в свідомості значної частини співгромадян стало еталоном якості, поваги прав людини, гуманності, ефективності тощо.

Іноді здається, що "Захід" у для нас просто змінив "світле майбутнє" часів совка. І це заважає нам реально дивитися на Європу. Розчарування у вестернізації і його наслідки прекрасно проаналізовані в книзі "The light that failed" Івана Крастєва і Стівена Голмса.

Але сьогодні я не буду займатися теоретизуванням та узагальненнями — просто розповім вам історію, яка триває прямо зараз. Унаслідок якої українська мати, яка прагнула повернути свою дитину, незаконно викрадену та вивезену з України батьком-французом, потрапила в бельгійську в'язницю.

В іншій бельгійській в'язниці знаходиться чоловік Ірини, який був із нею і який усиновив її дитину від першого шлюбу після того, як український суд позбавив біологічного батька-француза батьківських прав.

Якщо коротко, то бельгійське "правосуддя" погрожує довічним ув'язнення батькам дитини, яку вони їхали повертати додому після того, як уся правоохоронна система Франції виявилася нездатною покарати Дюамеля Кристофа, колишнього заступника директора Французького інституту в Україні, який у травні 2019 року, скориставшись своїм дипломатичним статусом, вивіз контрабандою, тобто в багажнику, без проходження прикордонного контролю, в авто з дипномерами (S005015) свого сина Луї Віталія Дюамеля за межі України.

За офіційним запитом України дитина знаходиться в міжнародному розшуку по лінії Інтерполу. Що не заважає Франції захищати права біологічного батька Луї (позбавленого батьківських прав українським судом за викрадення дитини та побиття її матері), який проживає недалеко від Парижа з мамою і сином.

Міністерство закордонних справ України та Міністерство юстиції України в курсі цієї проблеми. Національна поліція України веде досудове розслідування у справі про викрадення дитини (громадянина України) та незаконного вивезення її закордон.

Хоча ми дуже швидко встановили час, місце і знаряддя скоєння злочину — 02.05.2019 о 02:04, ПП "Чоп-Тиса", автомобіль Mersedes -Benz CLC 2200 чорного кольору 2018 року випуску, номери S005015), але за більш ніж два роки ніяких зрушень у справі так і не сталось.

Звичайно я можу зрозуміти маму Луї Ірину Рутс, яка наважилася на відчайдушний крок — повернути собі свою дитину явочним порядком.

Повторюся: дитину, біологічний батько якого позбавлений в судовому порядку батьківських прав і якого усиновив нинішній чоловік Ірини.

А тепер історія про "права людини" в Європі. Орендований автомобіль, в якому знаходилися Ірина, її чоловік і Луї, зупинили на території Бельгії через 3 години після того, як вони забрали дитину. Забрали без бійок, актів насильства тощо. Зупинили за (увага!) вісім хвилин до того, як заява про "викрадення дитини" була зареєстрована у французькій поліції.

Незважаючи на те, що чоловік Ірини зупинився на вимогу поліції і вимкнув мотор, бельгійські поліцейські направляли на українських громадян зброю.

Європейський ордер наарешт був виписаний тільки наступного дня. Під час касаційного оскарження законності затримання в Брюсселі прокурор Генеральної прокуратури Бельгії, як один з аргументів на користь необхідності й надалі тримати Ірину з чоловіком під вартою сказав, що вони "викрали" дитину на викраденому авто. Хоча орендований автомобіль був оголошений у розшук тільки на восьмий (!) день після арешту Ірини та її чоловіка.

Прокурору чомусь не спало на думку, що своєчасно повернути автомобіль компанії з прокату авто, достатньо проблематично, перебуваючи одночасно в бельгійській в'язниці.

Зазначу, це аргумент прокурора Генеральної прокуратури Бельгії в касаційному суді!

І, варто визнати, що ставлення до Ірини і її чоловіка з боку бельгійського і французького правосуддя надто нагадує ставлення якогось алабамського судді — таємного члена Ку-клукс-клана до чорношкірих американців десь у середині ХХ століття.

Ні, я не закликаю переглянути наш цивілізаційний вибір або скомпрометувати європейські цінності (які очевидно вивітрилися в самому ЄС), але я закликаю мою державу навчитися відстоювати права і гідність своїх громадян!

Я закликаю державні органи боротися за права Ірини, її сина і чоловіка так, як вони відстоювали права Віталія Марківа.

Українські громадяни зараз знаходяться в бельгійській в'язниці й прокурор погрожує їм довічним ув'язненням тільки тому, що батьки хотіли жити разом зі своєю дитиною.

І коли українська і французька правоохоронні системи два роки не могли їм у цьому допомогти, пара наважилася повернути сина явочним порядком.

Європа повинна запам'ятати, що українці не є громадянами другого сорту! Що ми вміємо відстоювати свої права і не кидати в біді одне одного.

Тому я прошу долучитися до цього кейсу всіх, хто може допомогти Ірині, її дитині і чоловікові якомога швидше повернутися на батьківщину.

А французький злочинець, який вважає, що дипломатичний статус дозволяє викрадати українських дітей і вивозити їх у багажнику закордон, повинен понести заслужене покарання.

В Ірини чудовий чоловік, який може дозволити собі оплачувати хороших адвокатів, але цього замало. Цей кейс повинен отримати політичного розголосу. Тому що українці — це не "європейські негри" і ми повинні навчитися змушувати поважати себе не тільки наших ворогів, а й наших друзів.

Переклад Фокусу.

Першоджерело.