Круте піке. Навіщо Ердоган висилає з Туреччини послів країн Заходу
Ердоган — не людина, яка ухвалює рішення під зовнішнім тиском. Якщо Захід зараз буде його брати на слабо, критикувати і чинити тиск, тоді він точно підніме ставки в протистоянні із Заходом до небес, що змусить його і далі розвертатися на схід і південь.
Заяви Ердогана про висилку з Туреччини 10 послів західних країн, враховуючи американського, швидше за все були сказані в серцях і на емоціях. Мені так здається. Таймінг і контекст частково це підтверджують.
Він щойно повернувся з африканського турне, де його добре зустріли, і де він зробив не менш амбітну заявку на світове лідерство, заявивши, що "купка країн-переможців у Другій Світовій війні" не повинні визначати долю людства.
Крім того, економічні проблеми підточують стабільність Туреччини, а переговори із США йдуть у піке на тлі розбіжностей щодо Близького Сходу, військових закупівель, прав людини, боротьби з тероризмом тощо.
Додатково до всього, підходить час виборів у Лівії, в зв'язку з чим Захід тисне на Туреччину, вимагаючи вивести свої війська відповідно до міжнародних угод. Відбувається зближення США та Греції в оборонній сфері, і в сприйнятті Анкари цей альянс має антитурецьку спрямованість.
Тема перевороту 2016 року для нього особисто і для турецької політичної верхівки болісна та принципова: вони досі впевнені, що Захід, зокрема США, як мінімум не попередили Туреччину про переворот, а як максимум, в ньому брали участь.
Я не бачу ніякого стратегічного розрахунку для Ердогана робити подібні заяви і висилати послів за просту політичну заяву, хіба що "хайпанути" заради відволікання уваги від економічних проблем, але це не в стилі Ердогана: жертвувати стосунками з цілим блоком країн-членів НАТО заради хайпу якось занадто.
Безумовно, в голові Ердогана такі заяви повинні підтвердити політичну самодостатність Туреччини на світовій арені, її перехід зі статусу середньої регіональної держави на потужного міжрегіонального гравця, якого поважають і з яким рахуються.
У його системі координат заяви Заходу про внутрішні справи Туреччини — це втручання, яке Анкара допустити не може, посягання на суверенітет, який, як вважає Ердоган, він Туреччині зумів повернути, підняти її з колін, так би мовити.
А посилення Туреччини на зовнішніх майданчиках за останні 6-7 років є для турецького керівництва не тільки відображенням трансформації світопорядку, переходу до багатополярності, в якому є місце для Анкари, а й результатом їхньої власної наполегливої роботи, яка дає їм право вимагати більшого для самих себе.
Зараз послів поки що ніхто не висилає. Це повинне зробити МЗС Туреччини. Є ймовірність, що історію замнуть, і на гучному виступі президента вона і закінчиться.
Однак Ердоган — не людина, яка ухвалює рішення під зовнішнім тиском. Якщо його зараз будуть брати на слабо, критикувати і чинити тиск, тоді він точно їх вишле, тим самим піднімаючи ставки в протистоянні із Заходом до небес, що змусить його і далі розвертатися на схід і південь.