Культурний запій. Як правильно дивитися серіали і в чому секрет їхньої привабливості

Я народився ще в ті часи, коли серіали були гіршими за фільми. Якщо фільм робився довго, до ладу, з почуттям, розстановкою, то серіал знімався нашвидкуруч. Різниця як була – як між шахівницею та бліцом.

Якщо в шахівниці ти все прораховуєш, думаєш над ходом хоч 20 хвилин, то в бліці рахувати часу немає. Граєш за інтуїцією, тобто як бог на душу покладе.

Здавалося б, тоді люди мали надавати перевагу фільмам замість серіалів. Але нічого подібного. Всі дружно знижували очікування від серіалів і дивилися їх із задоволенням.

— Що ви хочете? – питали всі. — Це ж серіал! Тут сам жанр передбачає умовності та натяжки.

Серіали тоді йшли так, що нова серія з'являлася щотижня. Ну, подивишся у суботу, і всі вихідні вільні.

А потім, років 10 тому, раптом з'явилися серіали, які за якістю не поступалися фільмам. І я подивився першу серію такого, потім другу. Цікаво! Коротше, 12 годин поспіль дивився. Уф! Уфффф! Дуже важко всю неділю дивитися. Два дні потім ходив як вичавлений лимон.

Я перестав ходити у гості до друзів. Просто часу у вихідні на друзів немає. А якщо й є, то у гості приходити також політично некоректно. Приходиш, а вони 6 серію свого серіалу дивляться. І ти їх відриваєш. Ні, вони тобі наливають каву, ввічливо розмовляють. Але видно, що вони про свій серіал гадають. А що там далі?

Тут настало рішення. А що коли ходити в гості, і з ними їхній серіал дивитись? Але це не дуже гарне рішення, виявляється.

Приходжу до Ольки з Маратом. А вони дивляться свій Бріджпорт.

— Іди сюди, — кажуть вони. — Лягай з нами!

У них телевізор у спальні. Вони там дивляться. Ну що? Іду, лягаю там із краєчку. Вони як ні в чому не бувало. Наче це нормально – утрьох на ліжку. На подружньому ложі, так би мовити. Ми з Маратом по краях, Олька – у центрі.

Ну, дивимось їх Бріджпорт. Мені не дуже цікаво.

— Друзі! — Кажу. – А я вчора на Apple TV передплатив. Там є серіал Тегеран. Давайте подивимося? Чим цей ваш занудний Бріджпорт мусолити?

Заряджаємо мій Тегеран. Я дивлюся, і не можу відірватися. Зараз її іранці зловлять. І її Мосад її не врятує!

Ну що? Я дивлюся, а Олька пішла на кухню. Посуд помити із позавчора. Марат у своєму телефоні копається. Новини з біржі дивиться. Нецікаво їм, розумієш.

Вся штука у тому, що ми друзів собі підбираємо на наш гарний смак. Нам подобається Пруст, і їм також. Гарні уподобання у нас збігаються. Але поряд із добрими смаками у нас у всіх є й паралельні погані. Наприклад, мені подобається про шпигунів, а Ольці з Маратом – про стосунки. Тому в епоху серіалів із ними дружити неможливо.

У чому тут річ? Справа в тому, що люди всі говорять про свої добрі уподобання. Кафка там, легенда про Великого Інквізитора. Князь Мишкін. Такі справи. Говорять про свій хороший смак, але дивляться, дотримуючись свого поганого смаку. Така петрушка.

Тому раніше, коли ми розмовляли, ми підходили одне одному. Говорили про те саме. А сьогодні, коли ми дивимось серіали, ми вже одне одному не підходимо. Бо у нас погані уподобання різні.

Коротше! Я зараз дивлюся серіали сезонами. І тут яка історія? Вийшов серіал Люпен. Я його подивився – а там сезон на найцікавішому місці обривається. Продовження – за пів року. Епрст! Ви що, з дуба впали? Знущаєтесь? Пів року чекав! Зарядив другу частину Люпіна, а я вже першу не пам'ятаю. Ні, так не можна. Це антигуманно.

А минулого тижня я зарядив Алібі. Подивився 6 серій. А там їх лише 12. І що? Вони будуть по 2 серії на день додавати. Завтра – 7 та 8 серії. Як так можна? Я сьогодні не знаю, що робити. Це ж як 10 років тому! Відстали від життя! Дідусин і бабусин формат перегляду пропонують. Я проти!

Якщо ви зі мною згодні – напишіть петицію до адміністрації президента. Припинити це знущання з людей! Копію – до комісії з прав людини. Цьому треба покласти край!

Першоджерело.