Професіонал. Що значив Жан-Поль Бельмондо для світового кіно в XX столітті

Найулюбленіший персонаж Бельмондо — з кучерявим чубчиком: веселий, недолугий, шалений, не дуже розбірливий. Переконаний хуліган і невтомний гуляка. Втім, ні-ні та й промайне в бешкетному оці сумна іскорка.

Жан-Поль Бельмондо. постер до фільму "Професіонал"
Кілька поколінь впивалися іскрометністю Жан-Поля Бельмондо.

Століття — хвиля: нахлине на берег, заполонить собою, буйна і пінна, так що й дна не видно — а потім і спаде назад, в океан вічності. І навіть найбільшу рибу, що на березі залишається, не ця хвиля, так наступна понесе.

Риба була безсумнівно велика, могутнє та іскристе дитя XX століття. Кілька поколінь впивалися її іскрометністю, цією веселою рибиною, яка виблискує, на ім'я Жан-Поль Бельмондо. Ну ось, настав час і їй знову зустрітися з океаном.

Один із фільмів із Жан-Полем називався "Чудовий". Зараз почнуть щосили обігравати, чудовий-де пішов. Але ж і правда, чудовий був артист.

Втілена фактура, ні на кого не схожий: обличчям дійсно чи то рибина, чи то пельмень, перебитий ніс, зморшки гармошкою і нижня губа такого розміру, що хоч вертоліт саджай. Кепочка в клітинку хвацько на бік заломлена. І чубчик, чубчик кучерявий, як же без нього.

Улюблене кіновтілення Бельмондо: кепочка в клітинку хвацько на бік заломлена. І чубчик, чубчик кучерявий, як же без нього.
Улюблене кіновтілення Бельмондо: кепочка в клітинку хвацько на бік заломлена. І чубчик, чубчик кучерявий, як же без нього.
Жан-Поль Бельмондо
Жан-Поль Бельмондо

Найулюбленіший персонаж Бельмондо — той самий, з кучерявим чубчиком: веселий, недолугий, шалений, не дуже розбірливий. Шолудивий, обзивають таких у нас. Переконаний хуліган і невтомний гуляка. Утім, ні-ні та й промайне в бешкетному оці сумна іскорка.

В образі хулігана він і зловив свій перший момент слави у Годара, в нуднуватій сьогодні, але колись дуже новаторській стрічці "На останньому диханні". А починав, точніше, намагався починати, в кіно "Мольєр" 1957 року. Що характерно, в останній момент всі епізоди за участю Бельмондо з фільму вирізали. Не інакше як нестерпним малим він був і наяву, поза кіно- і тілеснів.

Вітчизняний глядач звик сприймати Жана-Поля в амплуа шахраїв або поліцейських комісарів, відчайдушного секретного агента або солдата удачі, як варіант.

Фільми, в яких він з'являється в цьому амплуа, не завжди хороші, але харизматична фігура в центрі здатна змусити і цінителя закрити очі на деякі дрібниці. І, віддамо належне, образ сидить на ньому як влитий.

Вітчизняний глядач звик сприймати Жана-Поля в амплуа шахраїв або поліцейських комісарів, відчайдушного секретного агента або солдата удачі.
Вітчизняний глядач звик сприймати Жана-Поля в амплуа шахраїв або поліцейських комісарів, відчайдушного секретного агента або солдата удачі.
У персонажах Бельмондо був розмах, а значить, почуття радості, яким він ділився з глядачем, блискуче та легко.
У персонажах Бельмондо був розмах, а значить, почуття радості, яким він ділився з глядачем, блискуче та легко.

Тим часом, були у нього ролі й іншого плану, від закоханого метрдотеля до Жана Вальжана. У ньому був розмах, а значить, почуття радості, яким він ділився з глядачем, блискуче та легко. Яка енергія і яка чарівність втілилися в ньому, яка легкість! Талановитий за фактом втілення, як окремо взята, щаслива і рідкісна, ні на кого не схожа людська одиниця. "Не потрібно нікому нічого доводити, просто займайтеся улюбленою справою". Так говорив Бельмондо.

Дубляж Миколи Караченцова, в якому звикло сприймати Жан-Поля радянське покоління, до речі, достатньо його псував.

Караченцов озвучував пафосно й серйозно, з відповідальним усвідомленням зірковості, — у французькому ж оригіналі Бельмондо весело так дзижчить і покректує, у повній відповідності з іміджем трікстера.

Це не заважало, я пам'ятаю, моєму шкільному колезі, п'ятикласникові на ім'я Денис, відвідувати всі можливі сеанси кіно, коли крутили "Професіонал", а потім переказувати нам все в особах. Можна було і не переказувати, до речі, ми якось самі на ці сеанси походжали.

"А той такий — бах! А той такий — чух! — мовляв, захлинаючись, Денис. — А Бельмондо взяв і пішов…"

Навіть в ході його відчувалася особлива, ні на кого не схожа пружинистість.

Важливо
Пам'яті Бельмондо: лев із тонкою шкірою

Артисти-архетипи, їх не так багато: Брандо, Гауер, Кінскі… Зі співвітчизників Жан-Поля, безумовно, де Фюнес і Депардьє. Де Фюнес був схожий на нього ще й тим, що вмів показати як завгодно паршивого шахрая і пройдисвіта так, щоб публіка співчувала тільки йому.

Він, Бельмондо, до речі, хотів зіграти з великим Луї, але так і не вийшло. Дуже шкода: яке іскріння чекало б нас у кадрі!

На сцені, що цікаво, він теж з'являвся. Подумати тільки, підеш у театр — а там Бельмондо що-небудь своїм голосом, що дзижчать, декламує. Іноді все ж таки розумієш, що непогано жити в Парижі.

Тільки того Парижа, в якому він декламував, вже немає. Тому що і його самого немає.

Пухом земля.