Пам'яті Бельмондо: лев із тонкою шкірою

На 89-му році життя помер блискучий французький актор, кумир кількох поколінь — Жан-Поль Бельмондо.

Дивна властивість Жана-Поля: чим старшим він ставав, тим робився красивішим. Зморшки робили його обличчя цікавішим, а сивина надавала зовнішності благородства. Так буває з акторами-спортсменами: в молодості їхнє обличчя — ніяке, як боксерська груша або кулак (Бельмондо, до речі, був чемпіоном Парижа з боксу). Але з роками, по мірі того, як актори стикалися з життєвими випробуваннями, доля (крім ударів і в прямому, і в переносному сенсі) наносила на їхні обличчя красиві візерунки, які показували глибину натури і немов підсвічували зсередини. З радянських акторів до такого типу належав Володимир Висоцький.

Писані ж красені, як той же друг і колега Жана-Поля Ален Делон, з роками втрачали зовнішній блиск, в той час як Бельмондо вік тільки додавав чарівності, а його посмішка ставала все чарівнішою.

Важливо

Моргенштерн у Гордона. Чому публіка любить "поганих хлопців"

Бельмондо втілював на екрані неприборканий оптимізм і людяність. "Чудовий", "Чудовисько", "Хто є хто", "Гра в чотири руки", "Людина поза законом", "Одинак". Комедійні бойовики з ним дивилися в кінотеатрах по кілька разів. На відміну від голлівудської продукції, де герой послідовно забирався нагору кар'єрними сходами, персонажі Бельмондо — типу каскадера Мішеля Гоше — часто в житті були бовдурами. Гоше начебто профі, але через запальний характер він не дуже-то добре поводиться на знімальних майданчиках і навіть видає себе за багатодітного інваліда в кріслі, щоб струсити грошенят із соціальної служби. Вказуючи на виводок "позичених" дітей, спільниця Мішеля каже: "Це його єдина радість, інспекторе!", натякаючи на сексуальну. Але коли гроші приходять до Гоше — він ними смітить. Це — широко, по-нашому!

Народжений у багатій і богемній сім'ї (батько — відомий скульптор, мати — художниця), Бельмондо часто грав людей невлаштованих, але таких, які не втрачають оптимізм і надію. Як письменник Франсуа Мерлен із "Чудового", який десятками строчив детективи про суперагента Боба Сен-Клера, але при цьому сам ніяк не міг розбагатіти, тому що його обдирав видавець. Ось саме це — бути звичайною людиною й одночасно суперменом — виходило тільки у Бельмондо в 1970-1980-х. Тому його герої були близькі всім верствам населення. Те ж кредо зі світових зірок було у німих героїв Чарлі Чапліна. Формула обох: мордобій, гумор, сердечність. І пік всього цього — шедевральна трагедія: у Чапліна "Вогні великого міста", у Бельмондо — "Професіонал", знятий за англійським романом "Смерть звіра з тонкою шкірою". Щемлива музика з обох цих стрічках давно стала класикою.

Герой "Професіонала" Жосслен Бомон — професійний агент-кілер французької спецслужби. Його завдання — вбити президента однієї з африканських країн Н'Джала — мало не людожера. Але політико-економічна ситуація змінюється, і французи знову раді співпрацювати з президентом-канібалом — підписується контракт на будівництво в його країні АЕС. Бомона здають Н'Джалі. Той тікає на батьківщину. Але він не тільки хоче мститися тим, хто його зрадив, він бажає довести справу до кінця — вбити негідника. Бомон так вміло провокує ситуацію, що тирана помилково знищують. Зганьблені чини французької спецслужби передають зверху вниз, з вуст в уста наказ: "Зупиніть Бомона!". Бельмондо йде своєю царською, розслабленою ходою до вертольота, але йому в спину стріляють з автомата: кулі терзають його, агент падає в траву — шакали вбили лева. Так, у його персонажа занадто багато свободи, чарівного нахабства і серця — йому не все одно.

"Мій козир — розкутість. Це відчуття свободи прийшло в професію з мого характеру", — був відвертим Бельмондо в інтерв'ю.

Точно так же гине герой Жана Поля Мішель Пуаккар з його раннього фільму "На останньому подиху": тільки той "звір із тонкою шкірою" зробив помилку, убивши поліцейського. Але чарівність і розкутість Мішеля ті ж самі: йому не слабо підняти з куражу незнайомій дівчині на вулиці спідницю — це одночасно і нерозумно, і чудово.

Закономірним було нагородження КіноЛева Бельмондо в 2016 році "Золотим левом" у Венеції — "за внесок у світовий кінематограф". Бельмондо не без іронії зауважив про себе: "На жаль, мене іноді сприймають занадто серйозно, відшукуючи сенс у моїх діях, в яких немає нічого, крім пошуку радості, підозрюючи умисел в тому, що відбувається найчастіше в спонтанності моменту". Але саме тому його сонячний талант продовжує дарувати нам світло радості з кіноекранів.