Війна назавжди. Чому вона вже ніколи не закінчиться
"Навіть коли шматки металу перестануть уражати людські тіла, війна не скінчиться. Ви знатимете, що вона тут. Що вона поруч. Що вона чекає. Ви бачитимете війну щодня у дзеркалі". Думка.
Якщо дивитися на війну з погляду фізики й анатомії, то війна — це просто змагання з метання шматків металу у людські тіла.
Але зрозуміло, що війна — це більше, ніж шматки металу. Це щось більше, ніж фізика, історія, анатомія і біологія, це більше, ніж підручники зі стратегії та більше, ніж усі науки разом узяті. Війна — це сплав усього вивченого та невивченого, це складний екзамен для нації, те, що відбувається на всіх рівнях буття одночасно.
І зрозуміло, що є велика спокуса пов'язати війну з часом і сказати — собі чи людям — приблизно такі слова: "Ось є лінія часу, ось у цій точці почалася війна, а якщо є точка, в якій почалася війна, то має бути і точка, в якій війна закінчиться, і все буде так, як було раніше, до першої точки. Все повернеться і стане, як було до".
Але воно не повернеться. У якомусь сенсі з війни не повертається ніхто, навіть ті, хто був у тилу. Бо війна — це не тільки про те, щоб потрапити шматком металу в чиєсь тіло та не дозволити, щоб метал потрапив у твоє. Війна — це про інше. Війна — це про все.
Тому люди, які думають, що все буде, як було "до", — помиляються. Не буде. Усі "до" зметені, спалені, знищені, стерті. Тому що війна — це не про метал у тілі. Це про металі в очах.
Тому краще зрозуміти це зараз. Те, що ніхто з нас ніколи не зможе остаточно повернутися з війни. Повернутись у "до". Повернути того себе, що був тоді. Все змінилось. Всі змінилися. Просто хтось змінився менше, а хтось змінився більше. Змінився цілий всесвіт, і не помічати це — дурість.
Навіть коли шматки металу перестануть уражати людські тіла, війна не скінчиться. Ви знатимете, що вона тут. Що вона поряд. Що вона чекає. Ви будете бачити війну щодня у дзеркалі.