Остання карта Лукашенка. Чому армія Білорусі дуже небезпечна і що в ній відбувається
"Мене відверто турбує легковажність, з якою наші офіційні та напівофіційні особи, а також суспільство ставляться до ймовірності нападу білоруської армії. Її боєздатність може виявитися набагато вищою за боєздатність армії Росії. І ось чому". Думка.
Упевнений, що військове керівництво України готується, але загалом в оцінці ймовірності нападу білорусів ми повторюємо помилки жовтня 2021 – лютого 2022 року. Тоді, нагадаю, панувала думка про те, що сил та засобів росіян не вистачить на вирішення завдання окупації значної частини країни. Повторювалися заучені та помилкові кліше про те, що Росія не піде в наступ, враховуючи ймовірність внутрішньої дестабілізації, масштабних санкцій тощо.
Як виявилося, логіка тоталітарної ядерної держави розходилася з оцінками наших експертів та, щиро кажучи, можновладців. Війна допомогла Путіну остаточно винищити будь-яку опозицію, яка консолідувала навколо нього шовіністичне російське суспільство. А зниженням рівня життя росіян у результаті санкцій Путін просто знехтував. Це ніколи не було для Кремля визначальним фактором, тому що рівень життя росіян і так був надто низьким. Пам'ятаєте російську приказку: "Не жили багато, нічого й починати". Більше того, виявилося, що для економічно депресивних регіонів Росії війна створила можливості заробітку і соціальний ліфт, яким скористалися декласовані жителі соціального дна.
Крім того, практика довела, що військової спроможності Росії вистачило для нехай і тимчасової (як нам хочеться думати) окупації додаткових 18% нашої території, знищення десятків тисяч українських життів, зруйнованих міст та цілих регіонів. І війна, нагадаю, ще далеко не завершена.
Українці раз у раз повторюють одні й ті самі помилки, екстраполюючи реалії нашого демократичного, волелюбного та анархічного суспільства на суспільства, що живуть в умовах авторитаризму.
Повторюємо наші помилки і зараз. Білоруська армія, за різними оцінками, має у сумі від 15 до 20 тисяч боєздатних професійних військовослужбовців. Це ССО Білорусі та різні підрозділи спеціальних військ. Що становить + – 30% від кількості армії. Резерви Білорусі оцінюються у допусках від 200 до 400 тисяч.
Коли ми аналізуємо здатність білоруської армії, ми знову й знову виходимо з кількох хибних передумов:
- По-перше: ніби білоруське суспільство морально не готове до війни. Ніби мотивації воювати з Україною у білорусів немає.
- По-друге: ніби білоруська армія не боєздатна, погано обладнана, не підготовлена до війни.
- По-третє: ніби режим Лукашенка буде дестабілізований і може колапсуватись внаслідок інтервенції в Україну.
На всі ці тези маю відповіді.
Перше: білоруське суспільство справді не має мотивації воювати. Але воно живе в умовах авторитаризму. Інституалізовано смертну кару, відсутність свобод, проникнення держави та спецслужб у всі сфери життя. Розгалужений апарат примусу, помножений на інформаційний вакуум і роки російсько-лукашистської пропаганди. Крім того, білоруси за своїм менталітетом є законослухняною європейською нацією. Суспільство живе з установкою про те, що державу слід слухатися. Знову ж таки, на відміну від України, де кожен сам собі і генерал, і прокурор, і президент.
Друге: техніка та оснащення білоруської армії зазвичай гірші, ніж у росіян. Але, на відміну від російських інституцій, інститути Білорусі не переповнені корупцією. Загальна кількість можливостей для збагачення та апаратного маневру набагато менша, ніж у Росії з її сформованими апаратно-силовими мафіозними кланами. Що зумовлює більш високу лояльність силових структур до режиму, що є єдиним джерелом перерозподілу ресурсу на користь силовиків.
Моя теорія полягає в тому, що боєздатність армії Білорусі якраз може виявитися вищою за боєздатність армії Росії.
Оскільки корупція завжди має руйнівний ефект та сприяє деградації та виродженню інститутів держави та системи загалом. Дисциплінована і заточена на виконання наказів дивізія – це ніфіга не потішні війська. Це серйозна сила.
Третє: яйця Лукашенка затиснуті в лещатах аж ніяк не суспільством, а саме Путіним. Достовірна та теоретична дестабілізація колись – це загроза не така безпосередня, як порція "новачка" в ранковій каві. Путін знає, що Лукашенко знає, що у разі потреби Кремль дуже легко забезпечить транзит влади від старого, вже покійного диктатора, до нового, не менш вусатого. Білорусь є проксі-державою, життя, економіка та політика якої контролюються Кремлем. Кремль також допоможе Лукашенку у разі масових мітингів. Росгвардія придушить будь-який опір білорусів, якщо він не матиме тотальний і збройний характер. А якщо буде – армія Росії просто візьме країну під контроль, після чого відбудеться анексія.
Звісно, Лукашенко ухиляється від наполегливих прохань Путіна. Оскільки розуміє, що інтервенція в Україну – це остання карта, з якою він може торгуватися з Кремлем. І що потім сам Кремль може скинути Луку у відбій. Він не хоче йти на непрораховані ризики. Але настане той момент, коли іншого виходу в нього просто не залишиться.
Нам треба пам'ятати, що війна – не комп'ютерна гра. І що удар навіть 20-30-тисячного збройного контингенту по заходу нашої країни означатиме загибель наших військових та мирних жителів. Горе, страждання та смерть українців. Західна зброя, яка перетинає кордон, змушена буде використовуватись не проти росіян на сході та півдні, а проти білорусів. Оскільки без розгрому армії Білорусі неможливо буде убезпечити логістичні ланцюги, від яких залежить життя нашої держави. Під ударом буде глибокий тил, а отже, першочерговим завданням буде збереження цього тилу, що дозволить росіянам перехопити ініціативу на фронті.
Знову повторюю. Якщо це розумію я, то це розуміють і наші генерали. Упевнений, що необхідні заходи щодо підготовки оборони проти білорусів ведуться. Я, швидше, кажу про те, що п'ятий місяць кривавої та страшної війни, який почнеться завтра, — саме той час, щоб перестати займатися націленим на імбецилів шапкозакиданням у публічних комунікаціях, і почати говорити з українцями, як із дорослими людьми.