Цифр по загиблих не буде. Чому військовслужбовці не розповідають, як у них справи
"Ось ця інформація, що сьогодні було двое загиблих та п’ять поранених, а вчора — троє поранених та п’ять загиблих, а позавчора — невдалий штурм, а перед тим — ще чотири невдалих, а завтра ми йдемо знову — нічого вам не дасть. Репости про ту чи іншу ситуацію на фронті в 99% випадків не допомагають, а шкодять. Завтра будь-кого з вас чи ваших рідних можуть убити". Думка.
Жоден нормальний військовослужбовець ніколи не розскаже, як насправді в нього справи. Ніколи. У нього завжди все буде "нормально" та "нічого такого". Бо він нормальний, бо він розуміє, що ось ця інформація, що сьогодні було двое загиблих та п’ять поранених, а вчора — троє поранених та п’ять загиблих, а позавчора — невдалий штурм, а перед тим — ще чотири невдалих, а завтра ми йдемо знову — нічого вам не дасть. Геть нічого. Ви не почнете краще розуміти "тактичну ситуацію", бо ви не знаєте реальну ситуацію по "силах та засобах" в тому чи іншому підрозділі. Ви не почнете краще розуміти стратегічні задуми, і це гарна новина — бо якщо ви їх почнете розуміти, то ворог точно буде знати про них.
Це "знання" не дасть вам нічого хорошого, а от погане може зробити, бо "що знають двоє — знає свиня". І так, саме тому вам ніколи, ніхто не розкаже, як насправді. Бо вас оберігають від війни.
Ну, дізнались ви про кількість загиблих, і? Що далі? Почнете молитись вдвічі частіше чи оморфом всіх накриєте? Ні. Почнете тільки сіяти паніку. Так само і зворотня ситуація — якщо ви живете в світі іллюзій, що все ненадовго, що ще буквально трішки, що, може, ще тиждень, місяць або два, і все знову стане добре — ви просто ведете себе, як інфантильні діти, які живуть у світі ілюзій та чекають, поки "прийдуть дорослі, та вирішать всі проблеми".
Ні, не прийдуть. Ні, не вирішать. І коли хтось каже. що "ось є мама/тато, якому/якій 90 років, і він/вона відмовляється виїзджати, тому ми залишаємось" — це лише ваше намагання відійти від відповідальності. Бо це було не ваше рішення, це було рішення людини, яка вже не здатна адекватно сприймати ситуацію і діяти відповідно до неї. А ви просто піддались тому впливу, бо простіше сказати "вона вирішила, а що я їй скажу?"
А потім, коли війна почне безпосередньо стукати в ваші двері снарядами, виявиться що ви нічого не можете. Ні вберегти людину, ні забезпечити її ліками, ні харчами. Але ж це "вона вирішила". Так, вона, бо у вас не вистачило духу взяти повну відповідальність на себе.
Саме тому ви так болісно сприймаєте будь-які погані новини. Бо кожна така новина розбиває ваш "кришталевий палац" віри в те, що "зараз ми трохи перебудемо, і все буде норм". Розбиває вашу віру в те, що вам не доведеться жити по-іншому, що не доведеться змінювати роботу, місце проживання, навчатись, та найголовніше — бути морально готовим до того, що завтра в будь-який момент може прилетіти ракета, і виживання вашої близької людини, якій відірвало ногу, буде залежати виключно від вас. Але ж ви ніколи за 8 років війни не намагались пройти курси з медицини, бо "з вами ніколи не трапиться нічого поганого". Бо ви не розумієте, що світ не добрий та не пухнастий. І інколи вас наздоганяє зло, просто тому, що може. Це не залежить від того, як ви себе вели в житті. Просто так сталось. Просто тому, що може.
Але, звісно, краще спочатку вимагати якісь цифри по втратах, потім нити, що щось йде не так, як ви хотіли, а потім нити, що вам розповіли, як воно буде насправді, але це вам не подобається. Я розумію, що людська психіка влаштована так, щоб відкидати від себе погане. Розумію, що для багатьох це — якщо не серіал, то інтерактивне шоу про війну, де сьогодні повоювали, а завтра набридло і ввімкнули інший канал.
Так от — ставайте вже дорослими. Дитинство скінчилось. Репости про ту чи іншу ситуацію на фронті в 99% випадків не допомагають, а шкодять. Завтра будь-кого з вас чи ваших рідних можуть вбити. Післязавтра ви можете залишитись без води, світла та й взагалі дому. Вітаю вас у реальному світі, як він є, без прикрас.