Тим, для кого ситуація під Соледаром стала сюрпризом
"Дуже легко любити військових та збройні сили у часи наступів та перемог. Трохи важче, коли доводиться відходити, а перемоги зовсім не очевидні. Але у будь-якому разі сподіваюсь, що всім уже давно очевидно: лише ЗСУ відділяють нас від тотального всепоглинаючого мороку, який суне на Україну. Суне, і не думає зупиняти це просування". Думка.
Коли не так давно вийшла відома стаття Головнокомандувача ЗСУ, то вона викликала жваву реакцію від суспільства. Але цю реакцію викликала лише констатація зрозумілих речей: ворог планує і далі наступати. Планує і для цього розпочав мобілізацію і буде продовжувати її надалі.
Смішно виглядають ті, хто досі розказують про "війну Путіна". Російський диктатор її розпочав, але веде він її з активним залученням уього свого народу, і народ, що характерно, цілком готовий йти помирати та вбивати заради цілі знищити Україну. Нехай ця ціль старанно камуфлється, але все одно вона абсолютно не приховується. Вони хочуть завоювати та знищити Україну. Широким загалом. І готові за це помирати.
Тому треба бути готовими до нових "м'ясних валів", які будуть накочуватися на позиції ЗСУ.
Ті, для кого ситуація під Соледаром стала сюрпризом, мають просто подивитися зведення за останнє півріччя, і ви побачите, що цей "м'ясний вал" рухався на це місто не один день, не один тиждень, не один місяць.
Зрозуміло, що Україна не може протистояти агресору у той спосіб, який московити обрали для себе. Значить, потрібно ламати ці "хвилі" за рахунок оснащення, підходів, підготовки.
Не даремно у Бахмуті не так давно був генерал Сирський, відомий впродовж останньої війни керівництвом у декількох операціях, які у майбутньому будуть вивчатися як зразки майстерності: від оборони Києва і до "Харкіської офензиви". Поява Сирського свідчить про значимість напрямку для військового керівництва і розуміння усіх загроз та викликів. Зрештою, плани росіян не реалізувалися: прорив української оборони вони так і не здійснили, оточення не провели, ЗСУ зберегли контрольованість і організованість, зберігають оборону на ключовому напрямку. І це те, що мусить визнати кожен об'єктивний глядач.
Але проблема навали "мобілізованих шкідників" нікуди не поділася. І це активізує питання до цивілізованого світу про масштаби підтримки України. Хтось донедавна носився з ідеями, що "завтра можна буде домовитися", що "режим Путіна зміниться", що "не треба закривати вікна можливостей" та "не потрібна ескалація". Але у підсумку російський агресор лише виношує нові масштабні плани продовження агресії. Відмова Україні у танках або ракетах не лише не обмежує ескалацію, але й, як бачимо, сприяє подальшій ескалації.
Народ-терорист, відомий під кодовим найменуванням росіяни, мріє лише про вбивства українців. Це факт. Відповідь на цей факт може бути лише військова. ЗСУ неодноразово доводили свою спроможність вирішувати завдання будь-якої складності, але світ, який претендує на статус цивілізованого, має їм у цьому допомогти. Вмовляння і переконання народу-треориста не спрацює, і не треба їм залишати "вікна можливостей", бо з цих вікон дуже сильно смердить.