Навіщо Лукашенко полетів до Сі Цзіньпіна: реальна мета візиту
"Олександр Лукашенко прибув у Китай — можливо, це найважливіший його візит із часу нападу Росії на Україну. Нападу, для якого Лукашенко надав територію власної держави, виключивши так навіть теоретичну можливість маневрування між Росією та Заходом". Думка.
Колись Лукашенка називали "останнім диктатором Європи". Сьогодні вже називають одним із агресорів, готових до зневажання міжнародного права та злочинів заради збереження влади. І водночас, можливо, його режим — одна з цілей Кремля, мешканець якого, схоже, стурбований ідеєю поглинання всіх колишніх радянських республік, а аж ніяк не лише України, — пише Віталій Портніков для "Криму. Реалії".
Це прагнення Володимира Путіна до територіальної експансії, думаю, завжди було очевидним для Олександра Лукашенка. Саме тому він у 2008 році продовжував підтримувати ідею територіальної цілісності Грузії та зберігав гарні стосунки з Міхеїлом Саакашвілі. Тільки зараз Путіну вдалося домогтися від Лукашенка "туристичної" поїздки в Сухумі, а днями — зустрічі з президентом Абхазії Асланом Бжанією в Мінську. Але водночас про визнання незалежності Абхазії за російським зразком не йдеться: Лукашенко спілкувався з Бжанією як із керівником якоїсь "республіки", а не суверенної держави.
Приблизно ті ж маневри у 2014 році Лукашенко робив і з Кримом. Формального визнання російського статусу окупованого півострова Путін так і не дочекався. Лукашенко кілька разів обіцяв приїхати в Крим після 2020 року, коли Україна заявила про готовність приєднатися до санкцій ЄС проти Білорусі, навіть заявив про можливість такої поїздки через Росію — якщо через Україну його не пускають. Але до Криму він так і не доїхав. І зрозуміло чому — там, де Крим чи Донецька область, там може бути Могилевська чи Вітебська, якщо, певен, того захочеться Путіну.
Але хто може тепер гарантувати Лукашенку збереження влади в суверенній країні — тим більше, що тепер на території цієї країни розташовані російські війська, які не мають наміру нікуди йти? Думаю, залишилася лише одна людина — Сі Цзіньпін.
Так, звичайно, Білорусь із Китаєм спільних кордонів не має. У цьому сенсі Пекіну набагато простіше взаємодіяти з країнами Центральної Азії, і всі ми спостерігали, з якою повагою приймали голову КНР у Казахстані й потім в Узбекистані на саміті Шанхайської організації співробітництва.
Але й у Китаю не так багато тепер європейських партнерів, які потребують не лише економічної співпраці з Пекіном, а й його політичної підтримки. Саме тому Китай завжди намагався вибудовувати власні відносини з Білоруссю, так би мовити, в обхід Росії.
Ну і не забуватимемо, що Лукашенка завжди можна використовувати як прикриття для співпраці з самим Путіним — наприклад, якщо йтиметься про рішення щодо постачання озброєння. Китайське керівництво може побоюватися прямої співпраці з Москвою, щоб не нарватися на західні санкції. А Мінськ, гадаю, може здаватися не таким небезпечним партнером.
Ну і, цілком імовірно, Китаю дуже важливо, щоб сама Білорусь не зав'язала остаточно в російській війні проти України, щоб її армія не була задіяна в нападі на Україну, щоб нові санкції остаточно не знищили б роль Білорусі, що без того зменшилася, як "транзитного вікна" Китаю. Простіше кажучи, всі переговори Олександра Лукашенка та Сі Цзяньпіна, думаю, можна звести до одного дуже важливого для них завдання: як допомогти російському президенту й водночас не пропасти самим. Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу "Крим.Реалії" (Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода).