Навіщо Лукашенко полетів до Сі Цзіньпіна: реальна мета візиту

Колись Лукашенка називали "останнім диктатором Європи". Сьогодні вже називають одним із агресорів, готових до зневажання міжнародного права та злочинів заради збереження влади. І водночас, можливо, його режим — одна з цілей Кремля, мешканець якого, схоже, стурбований ідеєю поглинання всіх колишніх радянських республік, а аж ніяк не лише України, — пише Віталій Портніков для "Криму. Реалії".

Це прагнення Володимира Путіна до територіальної експансії, думаю, завжди було очевидним для Олександра Лукашенка. Саме тому він у 2008 році продовжував підтримувати ідею територіальної цілісності Грузії та зберігав гарні стосунки з Міхеїлом Саакашвілі. Тільки зараз Путіну вдалося домогтися від Лукашенка "туристичної" поїздки в Сухумі, а днями — зустрічі з президентом Абхазії Асланом Бжанією в Мінську. Але водночас про визнання незалежності Абхазії за російським зразком не йдеться: Лукашенко спілкувався з Бжанією як із керівником якоїсь "республіки", а не суверенної держави.

Приблизно ті ж маневри у 2014 році Лукашенко робив і з Кримом. Формального визнання російського статусу окупованого півострова Путін так і не дочекався. Лукашенко кілька разів обіцяв приїхати в Крим після 2020 року, коли Україна заявила про готовність приєднатися до санкцій ЄС проти Білорусі, навіть заявив про можливість такої поїздки через Росію — якщо через Україну його не пускають. Але до Криму він так і не доїхав. І зрозуміло чому — там, де Крим чи Донецька область, там може бути Могилевська чи Вітебська, якщо, певен, того захочеться Путіну.

Але хто може тепер гарантувати Лукашенку збереження влади в суверенній країні — тим більше, що тепер на території цієї країни розташовані російські війська, які не мають наміру нікуди йти? Думаю, залишилася лише одна людина — Сі Цзіньпін.

Так, звичайно, Білорусь із Китаєм спільних кордонів не має. У цьому сенсі Пекіну набагато простіше взаємодіяти з країнами Центральної Азії, і всі ми спостерігали, з якою повагою приймали голову КНР у Казахстані й потім в Узбекистані на саміті Шанхайської організації співробітництва.

Але й у Китаю не так багато тепер європейських партнерів, які потребують не лише економічної співпраці з Пекіном, а й його політичної підтримки. Саме тому Китай завжди намагався вибудовувати власні відносини з Білоруссю, так би мовити, в обхід Росії.

Ну і не забуватимемо, що Лукашенка завжди можна використовувати як прикриття для співпраці з самим Путіним — наприклад, якщо йтиметься про рішення щодо постачання озброєння. Китайське керівництво може побоюватися прямої співпраці з Москвою, щоб не нарватися на західні санкції. А Мінськ, гадаю, може здаватися не таким небезпечним партнером.

Ну і, цілком імовірно, Китаю дуже важливо, щоб сама Білорусь не зав'язала остаточно в російській війні проти України, щоб її армія не була задіяна в нападі на Україну, щоб нові санкції остаточно не знищили б роль Білорусі, що без того зменшилася, як "транзитного вікна" Китаю. Простіше кажучи, всі переговори Олександра Лукашенка та Сі Цзяньпіна, думаю, можна звести до одного дуже важливого для них завдання: як допомогти російському президенту й водночас не пропасти самим. Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу "Крим.Реалії" (Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода).

Важливо

Франція та Німеччина стали в позу "перемовин". Путін аплодує стоячи