Усі на захист інвалідів від злого Залужного: чому хтось не розуміє, що мобілізація — це всерйоз

Усі на захист інвалідів від злого Залужного!

Стогін і плач лине просторами України. Кровожерливий Залужний має намір відправити на вірну смерть, озброївши автоматами, калічних однооких і одноруких, кинути їх у неопалювані окопи!

Як випливає з репліки головкому Залужного на його першій пресконференції, інвалідність — це не оберіг від служби в армії: рішення — за ВЛК.

Запитання до членів товариства захисту інвалідів: а чим зараз займаються тисячі ваших підзахисних? Вони всі прикуті до ліжок, а няньки годують їх із ложечки і виносять судно? Ні, не всі: більша частина успішно інтегрована в повсякденне життя, якось у ньому влаштувалися, заробляють, утримують себе і сім'ї, донатять... Словом: усе як у людей без інвалідності. Так, хтось на два метри не підстрибне, хтось із рушниці білці в око не влучить... Але для того, щоб спрямувати дрон у люк танка, атлетична статура не потрібна. І для служби на кухні теж, і нормувальники в цеху ремонту броньовиків не потребують другої ноги. А бухгалтер може носити окуляри з товстими лінзами або бути глухим, як тетерев. Мій дядько керував цехом на військовому підприємстві, поки остаточно не осліп. Йому просто стало небезпечно перебувати на виробництві. Але довгі роки, поступово ставши сліпим і отримавши інвалідність, він керував відповідальним виробництвом і користувався повагою.

До речі, про нинішніх інвалідів. Цікаво б підрахувати, яка їх частина купила свій статус. Можна тільки порадіти за членів ВЛК: озолотившись на продажу почесного звання інваліда, вони тепер визначають придатність до служби в армії. Без цього в нас ніяк... Чи в цьому теж Залужний винен? До правоохоронних органів претензій немає? Нагадайте: скількох хабарників у білих халатах і при військових званнях посадили з початку війни? А співучасники їхніх злочинів — десятки тисяч хабародавців — хоч хтось сів?..

Наївні громадяни ллють сльози від уявної картини: ось одноногий інвалід, спираючись на свій автомат, штурмує ворожі позиції, а снайпер із моторошним астигматизмом ловить силует ворога в приціл снайперської гвинтівки... Смію припустити, не про це мріють Залужний і хлопці на передовій. Ті півмільйона людей, яких потребує наша армія, мають заповнити не тільки вакансії штурмовиків, піхоти й артилеристів, а й багатьох тисяч працівників допоміжних служб: кухарів, постачальників, технологів, електриків і сантехніків. З ними в армії та сама біда, що й на громадянці. Але армії вони потрібніші. Ось і вся правда.

А тепер замислимося: чому через два роки після початку повномасштабних бойових дій головком змушений виходити на пресконференцію і пояснювати країні, що справа військових — воювати, а завдання уряду — забезпечити їх у міру можливості рекрутами, фінансами та матеріально-технічними засобами? У Кабміні до цього не здогадуються? Чому тільки сьогодні парламент перейнявся вирішенням питання наповнення військ живою силою? До цього на вулиці Банковій, яка тотально керує своєю безсловесною законодавчою більшістю, про це не думали? Чи раніше всі сили ОП йшли на піар і конфронтацію з військовими, до яких сьогодні додалося оголошення закритої інформації про чисельні потреби ЗСУ?

Чим займалася країна весь цей час з подачі політичного керівництва? Медитацією під тужливий Телемарафон, дурнуваті камлання про два-три тижні і російських чмобіків, які ось-ось здадуться. Що зробив новий керівник "Укроборонпрому"? Випробувальні три місяці минули: де звіт, де лавина нових озброєнь?

Поки вся країна лише донатить і збирає на колінах дрони. Звернувся до кількох знайомих, зайнятих у цій сфері — запропонував свої посильні послуги. Відповідь одна: людей вистачає — грошей немає. Ось як виглядає технологія виробництва дронів зі слів одного зі знайомих. Люди скидаються на таксі і їдуть на околицю міста, щоб цілий день у гаражі паяти і тестувати дрони: за умови, якщо є гроші на закупівлю комплектуючих... Ті, хто мав хоч якийсь стосунок до серйозного виробництва, можуть уявити ефективність такої "промисловості" і собівартість кінцевої продукції.

Але де ж масштабування, де результат роботи сотні держпідприємств, що входять до структури "Укроборонпрому"? За уривчастими даними з надр цієї організації, здебільшого зусилля директорів підприємств полягають у здачі в оренду занедбаних приміщень, на яких приватні підприємці клепатимуть ті самі дрони і міномети. Так-так: я вже не вперше знаходжу заклики скинутися на міномети для окремих підрозділів. Це як?!

І останнє: що зробила держава, щоб її громадяни усвідомили свою відповідальність і не бігали від військкомів, як від чуми? Де військова пропаганда? Де плакати, що піднімають бойовий дух? Я не згадаю нічого примітного, крім плакатів Третьої штурмової. У ній, кажуть, немає проблем з особовим складом. Але цим займається її персональна пресслужба. А чим зайнята пресслужба Кабміну, МО, "Укроборонпрому"? Я не бачив жодного бігборда із запрошенням на виробництво. Раз немає набору персоналу — немає і самого виробництва. Адже ще до війни пошук у Києві тямущого зварювальника або фрезерувальника був виснажливим квестом. Але не вистачає не тільки професійних токарів і зварювальників, у пресслужбах немає талановитих художників і піарників: за два роки не з'явилося жодного плаката, що запам'ятовується.

Тим часом ворог, тільки-но захопивши населений пункт, насамперед "мітить" його своїми плакатами з колорадськими стрічками, дідусями, які воювали, і клятвами "С Россией навек". Ви бачили щось подібне у нас? Ні. Результат — у відсутності охочих захищати країну і працювати на її військову міць.

Настав момент істини, коли проблеми накопичилися і потребують негайного вирішення. Але вирішувати їх нікому: ті, що при владі, не на те вчилися. Мені видається найголовнішим завданням на нинішній момент — зміна влади, поки не пізно. Вона так чи інакше відбудеться в недалекому майбутньому. Але, боюся, до того моменту, коли народ дозріє і винесе цю нікчемну владу на вилах, буде вже пізно: ми втратимо час, втратимо людей, території і незалежність.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело