Мобілізація, контрнаступ та єдність. Чому важливо зберігати оптимізм без перспективи швидкої перемоги

Прямо дуже палає в інтернетах. Тому хочу дещо пояснити про комунікації і соціальну реальність. Бо у нас пропагандистів і медіа-експертів розплодилося, а базові книжки, наче, ніхто і не читав.

Так от. Телемарафон (точніше — надто оптимістичний порядок денний в пропаганді) — це зло. Але зло яке склалося цілком природно. Після перших місяців війни риторика "скорої перемоги" була неминучою, і саме риторика "скорої перемоги" гарантувала єдність, злагодженість, рейтинги і відсутність масштабних внутрішніх срачів. Це була спокуслива риторика, яку важко було не підхопити. Диявольська спокуса.

Це детерміновано двома подіями:

1. Подіями у Бучі і Ірпені. Які зробили ненависть базою національної єдності. Точніше, вивели ненависть на новий рівень.
2. Тим, що армія Росії, друга армія світу в головах багатьох людей, отримала прочухану і була розбита на півночі. Це подавило перший переляк. У багатьох прийшло відчуття ейфорії.

До речі, тут я зроблю ремарку про Арестовича. Ні, не він зробив мем "два-три тижні" популярним. Це саме цей мем зробив популярним його. Бо в перші тижні війни більшість людей були розгубленими і переляканими, вони чули те, що хотіли чути в умовах максимальної зовнішньої кризи.

Так от. Перемога під Києвом дала розуміння, що ми можемо як мінімум не програти. Відкритий відразу акт геноциду продемонстрував, за що йде війна. Тоді — за те, щоб помститися. Це те, що обєднало і тих, хто відразу пішов воювати, і тих, хто залишився в тилу, і тих, хто тікав на захід країни чи за кордон. І це все ще помножувалося на природне єднання навколо прапору.

Я не знаю, наскільки серйозно у березні-квітні 2022 ми були близькі до мирної угоди на якихось умовах. Але після Бучі і Києва суспільство радикалізувалося максимально. "Давайте воювати до переможного кінця, і ми готові на це", — думало багато військових. "Давайте воювати до переможного кінця, і ми готові, щоб військові воювали за це. Ну і я чим можу допоможу", — думало багато цивільних. Деякі цивільні офігенно включилися. Деякі обмежилися гіфками "Віримо у ЗСУ".

Важливо

Мобілізація – ціна перемоги. Що потрібно зробити для того, щоб вона пройшла нормально і ефективно

На цій хвилі суспільство в цілому пройшло суперважке літо 2022. Потім була осінь з Харковом і Херсоном. І тільки ракетний терор почав псувати настрій. Але потім постачання зброї, контрнаступ і оце усе затьмарило навіть криваву битву під Бахмутом.

Чи зловживала офіційна риторика "контрнаступом" і "осінню в Криму"? Так. Але було б помилкою думати, що вона сформувала суспільні настрої. Вона йшла за ними. Всі хотіли вірити в те, що як тільки "леопарди" поїдуть — росіяни повтікають. Так, віра у швидку перемогу — це та сама база єдності, в яку повірити були готові всі або майже все.

Цей конструкт (коли вражаюча більшість любить Зеленського, Залужного і пса Патрона одночасно, впевнена, що єдиний формат перемоги — це знищена Росія) зруйнований тим, що надії і сподівання, підживлені помилками пропаганди, не справдилися:

1. Росіяни не втекли від "леопардів".
2. Українське суспільство не вилікувало причини своєї роз'єднаності.
3. Держава не еволюціонувала миттєво.
4. Піти воювати чи віддати на роботі в тилу всього себе готові не всі.
5. Загроза у нас спільна, а інтереси суспільства іноді бувають сильно важливіші індивідуального комфорту окремих його членів.

А ще і партнери якоюсь маячнею займаються. І це при тому, що росіяни за цей рік взагалі не мали стратегічних успіхів, а по деяким позиціям український потенціал сильно зріс. Але колективне і індивідуальне сприйняття взагалі не обов'язково корелює з реальністю.

Ось це розчарування і плавить багатьох. Військових, які розчаровані у суспільстві. Суспільство, яке розчароване у реальності. Звідси — пошук винних, чи апатія, чи істерика.

Тому зараз нам доведеться переглянути свою картину світу. І віднайти іншу базу для калібрування суспільних настроїв: ця війна може і має бути виграна українським суспільством за підтримки Заходу. Навіть, якщо ми один одному дуже не подобаємося. До політиків ця логіка теж відноситься.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.

Важливо

Мобілізація – проти України. Чому запропонований закон шкідливий для самої ж держави