Булгаков відповів за Петлюру: що ставить письменнику у провину Інститут нацпам'яті і чому це промах
У творчості Булгакова можна виявити достатню кількість прикладів антиукраїнської позиції, зазначає культуролог Зоя Звиняцковська. Але Інститут національної пам'яті поставив йому у провину оповідання, де нічого такого немає — і зрозуміло, чому.
Цікава штука відбулась навколо Булгакова. Експертна комісія УІНП випустила документ щодо неприпустимості глорифікації Булгакова через його виразну антиукраїнську позицію. Особисто я з цим твердженням згодна і з неприпустимістю глорифікацї теж. Але своє твердження експерти грунтували, зокрема, на оповіданні "Я вбив" ("Я убил") — і тут відбулась дуже показова річ.
Нагадаю зміст короткого оповідання: російськомовний київський лікар в останні дні перебування армії Петлюри в місті примусово мобілізується до українського війська, під оруду такого собі полковника Лещенка. Червоною ниткою через все оповідання йде наратив про вбивство петлюрівцями євреїв — просто так, в місті — і безпосередньо підрозділом Лещенка. Перше, що питає полковник в нового лікаря: "жид?" І так далі і тому подібне. В фіналі лікар вбиває полковника, який наказав бити жінку шомполами. Як бачите, сюжет дуже простий.
Але в приписі УІНП оповідання переказано так, що у деяких коментаторів виникли підозри, що експерти його не читали. Я особисто в це не вірю, мені здається, тут справа в іншому. Питання єврейських погромів петлюрівського війська, питання, яке не викликає сумнівів закордонних істориків (наводиться зазвичай навіть цифра жертв — щонайменше 50 тисяч, є низка англомовних спеціалізованих досліджень на цю тему), в Україні досі залишається фігурою замовчення. Так, всім відомо, що особисто Петлюра не був переслідувачем євреїв, він просто не міг запропонувати своєму війську іншої компенсації, ніж можливість поводитись так, як вони хочуть самі, не мав інструментів і сил для контролю і покарань. Але факти залишаються фактами. І тут ось що важливо: якби Україна пропрацювала для себе цю тему, відкрито і чесно проговорила її — це нарешті лишилося б в минулому. Але тема не пропрацьована, навпаки, вона замовчана, заметена під килим, про це відмовляються говорити, вдають, що цього не було — і тому, природно, тема виринає, як потопельник, кожного разу, в найнесподіванішому місці, як от неспроможність адекватно передати сенс коротенького оповідання на 8 сторінок — ну, бо там говориться про те, що ми словом не називаємо. В результаті, Булгакова засуджено не за його реальну антиукраїнську позицію — в його творчості більш ніж досить прикладів цього — а за оповідання, де автор виступив просто як свідок епохи.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.