Так, він не любив Україну: чому питання про уподобання Булгакова не варте обговорення
"Фокус" публікує різні думки щодо резонансного рішення Інституту національної пам'яті щодо Михайла Булгакова. Наразі представляємо позицію журналiста Вiктора Трегубова. Для нього питання українфобії Булгакова очевидне — а тому немає сенсу вкотре доводити те, що не потребує доказів.
Про Булгакова.
"Спростування" його українофобії — одна з двох найскладніших вправ ментальної гімнастики, поряд з "спростуванням" українофобії Бродського. З одного боку, деякі люди щиро люблять їх з дитинства, з іншого — треба реально четвертний пірует в повітрі закрутити, щоб поставити під сумнів очевидне та неприховане. У випадку Булгакова не треба навіть жодної "Білої гвардії". Достатньо маленької розповіді "Я убил", у Вікітеці є. Автобіографічний фанфік, в якому автор мріє, як би вбив гротескно-оркоподібного петлюрівського офіцера в стані безпорадності останнього. Звісно, якби не був жалюгідним боягузом, що надавав перевагу ураженню "солом'яних опудал" у своїх творах на безпечній відстані від їхніх героїв та подій.
Тож вихід тут дуже простий. Вважаєте, що він заслуговує на прочитання — добре. Можете його навіть дітям на сон читати. Тільки не дуже голосно, щоб не викликати диявола, поліцію чи енурез.
А от коммеморація нацією, яку він органічно зневажав та ненавидів, у державі, поява якої була для нього страшним сном — ну це якось неповага водночас і для нації, і для держави, і для самого Михайла Опанасовича. Так само, як і це формулювання його імені та по-батькові.
Закопайте стюардесу.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.