Корупція лікується, як пияцтво: як Україна може повторити шлях США
Чи виліковна корупція в Україні? А чи виліковний алкоголізм? Так ставить питання волонтер і політик Геннадій Друзенко, упевнений: достатньо волі, чіткої постановки завдання, плюс умілий лікар — і обидва завдання однаково успішно вирішуються!
MAKE IMPOSSIBLE POSSIBLE
"Державні структури Америки ХІХ століття вельми нагадували нинішні уряди бідних країн. Місцеві, державні та федеральні чиновники загрузли в корупції, отримуючи відкати й хабарі як від офіційно зареєстрованих підприємців, так і від представників нелегального "бізнесу". Так звані боси диктували політику у великих містах й опосередковано контролювали міські служби: комунальні підприємства, поліцію, служби "охорони, вивезення сміття і транспорт. Деякі з них підкуповували бідних виборців в обмін на їхні голоси".
Це уривок з книжки "Парадокс процвітання. Як інновації можуть вивести нації з бідності". Нічого не нагадує? Тим не менш, у ХХ столітті США перетворились на провідну країну світу, до якої мріяли потрапити мільйони людей з усього світу.
Тому коли мені говорять, що в Україні неможливо подолати корупцію чи змусити владу служити спільним інтересам, а не приватному збагаченню, я не вірю. Це все одно, що вважати пияцтво — вироком і фатумом. Так, кинути пити важко, але можливо. Для цього потрібна довга воля та стратегія виходу із зачарованого кола. Корупція — таке ж рабство, як і алкогольна чи наркотична залежність. І з цього рабства можна вирватись.
Для цього люди насамперед мають повірити, що свобода — це не мара, не фантом, а мета, задля якої варто затягнути пастки й важко гарувати. Що чесний уряд — це не передвиборчі обіцянки-цяцянки, а саме те, за що мають боротися громадяни. Що не всі політики однакові. Словом, аби вилікуватись від важкого недугу корупції та неефективності влади, потрібно дуже захотіти, знайти досвідченого лікаря, довіритись йому (чи їй) і почати лікуватись.
Безнадія — наш найгірший ворог. Ми, українці, вже не раз дивували світ. Напевно, надходить час, коли ми маємо здивувати самих себе, перетворивши нашу електоральну монархію на справжню Res Publica — спільну справу вільних громадян.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.