Забудьте про дружбу з Варшавою: як Кароль Навроцький став президентом Польщі на антиукраїнській риториці

Відомий нам топблогер Вінстон Черчилль колись одним із перших зрозумів, що консерватори, традиційна партія аристократів, насправді цілком здатні перехопити порядок денний у всіляких лівих і залучити до підтримки ширші маси. Але, думаю, закрутився б у гробу зі швидкістю 5500 об/с, як пропелер мавіка в режимі зависання, якби побачив усю цю нинішню "праву" охлократію типу МАГАцитлів, орбанятини чи того ж пана Навроцького.

Коли я вчора десь в коментарях попереджав, що не дивіться ви на ті екзитполи, відрив Тшасковського закриється з запасом добре якщо тільки вдвічі, бо ці "праві" часто не зізнаються на виході з дільниць — то мені тоді казали, що не факт, бо вони ж зацікавлені одразу показати, як їх багато, і взагалі гонорові люде.

Але нюанс у тому, що екзитпольщики — це ж змова діпстейту, не забувайте; з ними в принципі негонорово спілкуватися

І, власне, чому польські "праві" зараз стали такими українофобськими — крім очевидних, гм, історичних причин? Не те, щоб я був великим фахівцем конкретно щодо Польщі, хоча останнім часом хоч-не-хоч, а мусиш орієнтуватися. Проте сам механізм оцієї "правої" хвилі, що котиться по Заходу — він досить зрозумілий.

По-перше, потрібен ворог. По-друге, ворог має відрізнятися чимось суттєвішим, ніж політичними поглядами: охлос в тій політиці як такій все одно не те, щоб дуже шарить. По-третє, він повинен бути досить безпечним. По-четверте, боротьба з ним не повинна вимагати складних стратегій і багатозадачності.

Ну, це такий перелік-мінімум.

Ясно, що для будь-якого пристойного польського націоналіста ті ж угорці, не кажучи вже про руССкіх, ну нічим не приємніші за українців, і це ще м'яко кажучи. Але воно якось не те є, не новина. Так завжди було. А українці якщо й мислилися в негативному ключі, то все-таки тут, під боком, їх було мало. А з 22-го року стало багато.

Зараз, за максимальною оцінкою, їх по одному/одній на майже двадцять п'ять поляків. А у 21-му році було, за такою ж оцінкою, по одному на майже сімдесят п'ять! Зростання на 200 % — це ж звучить вражаюче, як там буде "вражаюче" польською.

(Причому ж іще й такий чинник, як не те, щоб маленьке скорочення власне польського населення — у них теж демографічна криза і трудова міграція, уявіть собі. Що "домальовує" пропорцію, ага).

Отже. Це – свіженький милий ворог, дуже вдобна річ.

Далі. Хто в принципі є ворогом правильного "правого" за описаними вище критеріями? З одного боку — інородець, не дуже суттєво, який. З іншого боку — бюрократ. Що вітчизняний, що європейський. Отже, ідеальна суміш: бюрократи потурають інородцям і навіть платять їм наші гроші (інородці в цілому можуть приносити економіці суттєво більше, але це не рахується).

При цьому зазначених інородців має бути все-таки замало, щоб реально впливати на політичні процеси. Реальної культурної загрози в нашому випадку вони теж не становлять, не кажучи вже про організовано-терористичну — це вам не мусульмани. Словом, пазл сходиться.

І, погодьмося, такий жупел дуже до душі пересічному поляку навіть не тому, що то — поляк, а тому що — пересічний. У нас он і то ґвалт здіймають, коли десь на підніжжях Карпат якась фабрика пробує нещасних дві сотні індокитайців на роботу залучити. Nie pozwalam! (Не знаю, чи правильно, це так Шевченко писав))).

Але у нас то — такоє, точкові істерики, без яких ми не можемо, бо істерики нам — що слугам кошт і коням овес, як у Гоголя візник Селіфан говорив, рашистське ІПСО нам тут тільки на десерт… Ось. Так от, а в Польщі, як бачимо, це дієвий інструмент збирання голосів.

Збирання, а потім — утримання. Людям же головне — щоб їхню думку чули, правильно? У Трампа он розганяють яйцеголових що в астрофізиці, що в розвідці, стадами депортують іммігрантів — і виборець довольний, бо таким і є його бажання. Як це бажання виникає й скеровується, опустимо для стислості викладу, як і те, що перше стратегічно на шкоду країні, а друге прямо в цю хвилину обходиться казні в неміряні гроші.

Важливо, що отак воно працює.

Тому після перемоги Навроцького антиукраїнська риторика ніфіга там не послабиться. Хіба що тимчасово. А ще ж он як у Вiктора Шлiнчака вичитав здраву думку, що "праві" тепер бажатимуть закріпити успіхи за допомогою якнайшвидших парламентських виборів — о, то буде ващє.

Ну й загальний антиєвропейський курс туди ж. Вангую, що дедалі більше — в орбанячому дусі. Бо євробюрократ — ще більший ворог, ніж свій (і при цьому геть беззубий), а ще треба ж подобатися Трампу.

А в антиєвропейський курс плюс українофобію теж ідеально вкладатиметься, наприклад, гальмування зближення України з ЄС. А це вам і економічні ускладнення, й ідеологічна фрустрація, навіть не знаю, що гірше, "обидвоє гірше", як кажуть.

На мій хлопський розум, всякий раціональний правий, і в Польщі зокрема, в наш час мав би, по-перше, просувати концепцію сильної Європи, бо перед лицем реальної загрози від тієї ж раші трампятина все одно кидане, доведено новітньою історією, а коли трампятина врешті-решт і скінчиться, то в Америки вже й тих сил не буде, які ще поки залишаються.

По-друге, треба всіляко тримати рашизм подалі, а для цього треба підтримувати Україну. Але… де раціональність, а де — сучасні "праві"!

Так що не знаю, в яких конкретно формах і з якою швидкістю — бо це вже треба геть експертом з Польщі бути — але, звісно, про дружбу з Варшавою на цьому етапі забудьте. Добре, щоби ворожнечі не було.

В контексті чого — й наостанок — зауважмо, що отут якраз варто притримувати емоції.

Коли деякі мудрагелі в нас кажуть, що от треба було вміти знайти підхід до Трампа, то він би нам прям все Чорне море завалив есмінцями — ну, це дитячий садок. А от з поляками добре б і намагатися все-таки щось будувати (і Зеля он у привітанні Каролю з перемогою саме в такому дусі розпочав).

І не вестися на дурощі. Звичайно, до прийнятної міри.

Як там у тому псевдопольському анекдоті: ідзе Чрвений Каптурек лясом, а навстріч йому – вільк…

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело