Поле битви. Чому США і Росія підвищують ставки на українському напрямку

В середині квітня в Офісі президента України повідомили, що Володимир Зеленський запросив телефонну розмову з президентом РФ Володимиром Путіним, але той ігнорує. Ця історія трапилася тоді, коли Росія під приводом ведення військових навчань перекинула до кордону України небувалу, за даними Пентагону, кількість військ. Паралельно на лінії розмежування на Донбасі збільшилася кількість обстрілів, а російські пропагандисти знову заговорили про те, що Донбас, Харків і Одеса повинні приєднатися до РФ.

У відповідь на загострення і загрозу нападу з боку Росії Україна почала зміцнювати позиції. У Москві на це відреагували різко, звинувативши Київ у бажанні розвʼязати війну.

"Початок бойових дій — це початок кінця України. Це постріл собі в ногу", — заявив Дмитро Козак, заступник голови адміністрації президента Путіна.

На те, що відбувається відразу ж відреагували США. Американський міністр оборони Ллойд Остін заявив, що у разі загострення конфлікту Україна одна не залишиться, а наш міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зустрівся з держсекретарем США Ентоні Блінкеном. Останній зазначив, що США підтримують євроатлантичну інтеграцію України.

Не сидів склавши руки і Володимир Зеленський. Він почав активніше шукати підтримку у міжнародних партнерів. Важливою стала зустріч з турецьким президентом Реджепом Ердоганом, якого називають містком між Україною і Росією, оскільки той кілька разів вів переговори з Путіним щодо окупованого Криму і затримань у ньому кримських татар. Візит Зеленського в Анкару виявився продуктивним: Туреччина гарантувала ніколи не визнавати анексію Криму, підтримала "Кримську платформу" і бачить Україну в НАТО. Втім, у питанні російсько-українського військового конфлікту ставати на чиюсь сторону Анкара не має наміру, оскільки у Туреччині зберігаються спільні з РФ військові інтереси на Близькому Сході.

При цьому Ердоган пообіцяв продовжити постачання зброї в Україну, чим розлютив росіян. Ті зажадали від Туреччині не підживлювати мілітаристські настрої в Києві.

"Нормандська трійка"

16 квітня в Парижі відбулася ще одна важлива дипломатична подія для Зеленського — переговори з французьким президентом Еммануелем Макроном, до яких по відеозвʼязку приєдналася канцлер Німеччини Ангела Меркель. Обговорювали російські військові навчання на кордоні з Україною, варіанти вирішення конфлікту на Донбасі і дату зустрічі "нормандської четвірки".

Ми територія, на яку претендує РФ. Тому єдина допомога, яку нам можуть надати, — гуманітарна

Важливість зустрічі саме в такому форматі важко переоцінити, оскільки в кінці березня Меркель, Макрон і Путін у телефонному режимі обговорювали українське питання без України. Тоді опоненти Зеленського назвали це провалом, хоча в ОП заявили, що нічого страшного не сталося, мовляв, протягом усієї розмови партнери відстоювали наші інтереси. Водночас для Зеленського було важливо перекрити цей неприємний момент і зібрати свою "трійку", продемонструвавши, що з ним світові лідери також готові спілкуватися.

Переговори тривали кілька годин, але обійшлося без сенсацій.

"Ми проговорили ситуацію з безпекою на сході України, яка діяла з 20 липня і діяла дуже непогано, але десь з другої половини грудня ми побачили ускладнення ситуації на контактній лінії і тимчасово окупованій території", — розповів Зеленський потім. До журналістів він вийшов один, без Макрона. Президент Франції обмежився коротким постом у Twitter, що з Україною і Німеччиною він налаштований на пошук політичного рішення по Донбасу. Спільно з Меркель він також закликав Росію відвести війська від кордону з Україною.

Раніше в інтервʼю французькому Le Figaro Зеленський сказав, що штучне дихання "нормандського формату" здатний зробити тільки Макрон. Схоже, це почало відбуватися. За інформацією джерел Фокусу в ОП, 19 квітня на переговорах радників "нормандської четвірки" французька делегація вела себе активніше. На Банковій це вважають великим успіхом, хоча радники так і не дійшли спільного знаменника.

Проте, за словами військового експерта Олега Жданова, розраховувати на потужну підтримку Франції та Німеччини не варто. Перш за все через складну ситуацію з коронавірусом, яка у лідерів цих країн відбирає левову частку сил і енергії. До того ж в Німеччині цієї осені відбудеться зміна канцлера, а Франція увійшла у виборчий процес — вибори президента там призначені на 2022 рік. "Тому вони і не хочуть зустрічатися у "нормандському форматі" і нічим, крім стурбованості і слів підтримки, допомагати не готові", — вважає Жданов. Німеччину також хвилює майбутнє газопроводу "Північний потік-2", будівництво якого за допомогою санкцій намагаються зупинити США, не бажаючи розширення російського впливу на Європу. Саме це, за словами Жданова, і стало однією з першопричин нинішнього військового загострення на кордоні з Україною, в результаті якої наша країна перетворилася на головний важіль американського тиску на Росію.

Кожен сам за себе

На тлі ескалації військового конфлікту українське питання повернулося на перші шпальти іноземних ЗМІ та в робочі кабінети представників західної еліти. З часів 2015 року це перша така унікальна можливість скористатися дипломатичними важелями, щоб не тільки наростити військово-технічну допомогу, а й зміцнити відносини із західними партнерами. Експерти, з якими поговорив Фокус, зазначають, що сьогоднішня міжнародна активність може посприяти зниженню ризиків військової операції РФ проти України.

"Як сказав президенту Зеленському президент Байден, ключі від стабільності на всьому європейському континенті лежать в Україні", — написав у колонці для "Європейської правди" Ігор Жовква, заступник керівника ОП з міжнародних питань.

Шість років тому Байден, будучи в той час віце-президентом в адміністрації Барака Обами, прибув з офіційним візитом в Україну. У Верховній Раді під час свого виступу він сказав, що "весь світ стежить за вами, тому що їх надії на ваш успіх, коли ви боретеся як з невблаганною агресією Кремля, так і з раком корупції, вплинуть на них".

Сьогодні на міжнародній арені за Україною спостерігають по-різному. Росія не сприймає нас як політичного субʼєкта, тому, пояснює Фокусу Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, глава МЗС РФ Сергій Лавров не бере трубку, коли з ним хоче поговорити глава МЗС України Кулеба, а Путін ігнорує Зеленського, коли той заявляє про необхідність переговорів на тлі ескалації конфлікту на Донбасі.

Країни Західної Європи, як і раніше, бачать в нас сусіда з нестабільними внутрішніми інститутами, незрілою, корумпованою і слабо керованою політичною елітою.

"Ми — територія, на яку претендує Росія. Тому єдина допомога, яку нам можуть надати, — гуманітарна", — зазначає експерт. Для Польщі, Румунії, країн Балтії Україна — барʼєр подальшої російської експансії, тому до нас ставляться як до союзника і партнера.

Американська верхівка на чолі з Джо Байденом розуміє, що українці, незважаючи на очевидні недоліки у внутрішній політичній системі, відбулися як нація, здатна протистояти російській агресії, яка може стати для США надійним союзником. Тому Америка і надає Україні військову допомогу. Але брати участь самостійно у цій війні США не поспішають, вважаючи за краще свої інтереси захищати за допомогою санкцій проти російських держдіячів і бізнесменів.

У РФ це сприймають болісно, тому залякують світ черговою війною і підвищують ставки. Так, в Кремлі домоглися пропозиції від Байдена зустрітися з Путіним, але тепер не поспішають говорити "так". У Путіна попередили, що санкції американців, що готуються, зведуть до нуля будь-які переговори тет-а-тет і це не гарантує, що РФ не продовжить "захист своїх громадян та інтересів" за допомогою військових.

Експерти ж вважають, що врегулювати українське питання президентам Росії і США навряд вдасться. Теми, озвучені Байденом для майбутніх переговорів з Путіним, ніяк з Україною не повʼязані — це проблеми клімату і ядерного озброєння. "На мій погляд, про Україну точно не буде йтиметься", — впевнений Горбач.

І все ж у сьогоднішньої дипломатичної активності щодо стримування російської агресії результат буде. Американці, наприклад, можуть домовитися з Путіним про розблокування будівництва "Північного потоку-2" в обмін на деескалацію російської військової присутності на кордонах України. Або про відновлення окремого переговорного каналу між США і Росією, як було раніше з каналом Волкер — Сурков.

Політичний аналітик Горбач вважає, що ОП потрібно користуватися моментом і ще більше активізуватися, переставши грати у франко-німецьку кластерну дипломатію щодо виконання мінських домовленостей, йдучи на повідку у Росії.

"Це тупиковий шлях. У цьому є сенс лише для затягування часу, щоб виграти його для чогось іншого. Але поки незрозуміло, для чого", — пояснює він Фокусу. Аналітик вважає, що Україна повинна усвідомити: в нинішній політичній конʼюнктурі вона не є пріоритетом для світу, тому повинна демонструвати власну силу і впевненість: "Потрібно дати зрозуміти ворогові, якими будуть кроки України у разі ескалації конфлікту. Але поки ми більше бачимо прохання захистити нас від агресора".

В ОП ж вважають, що дипломатія — це тонка зброя і Україна її потребує. Але головне — отримати її вчасно. В іншому випадку дипломатична підтримка ризикує опинитися непотрібною.