Останній шанс для Донбасу. Чи зуміє Зеленський знайти в Берліні вирішення конфлікту
Що робити Україні, поки Німеччина вирішує свої економічні питання, США не хочуть дратувати Росію, а на Донбасі — нове загострення.
"Ми живемо від Мінська до Мінська. Багатьом важко уявити, як це — чекати кожної зустрічі", — говорить Ірина Момот, молода жінка, яка живе з двома маленькими дітьми на підконтрольній Україні території, у селі Новоукраїнка Донецької області. Її чоловік і батько дітей Вʼячеслав Шаболда вже два роки перебуває в донецькому СІЗО.
"За звинуваченням у шпигунстві. Кажуть, що працював на спецслужби України", — уточнює Ірина. Єдиний для нього спосіб вийти на свободу — обмін. Про його проведення Україна і Росія домовляються в Мінську.
"Але результатів немає вже понад рік. Останній обмін відбувся у квітні 2020-го, з того часу — тиша. Телефонуєш у центр по обміну, а там кажуть: "Нічого не знаємо, чекаємо на Мінськ". А в день зустрічі розумієш, що переговори знову закінчилися нічим і попереду ще два тижні очікування", — продовжує Ірина.
Від Новоукраїнки до лінії фронту всього 40 км. На українських позиціях теж не розуміють, як діють домовленості, зокрема, про так зване перемирʼя, — за перші шість днів липня військові нарахували понад 60 обстрілів, двоє військовослужбовців загинули.
Невідомий план
Ні війни, ні миру. Так оцінюють спостерігачі те, що відбувається на Донбасі.
"Позиція Росії за сім років не змінилася: вона хоче створити проросійський анклав з широкими повноваженнями і повернути території України, щоб її маріонетки впливали на внутрішню і зовнішню політику країни", — говорить Олег Жданов, військовий експерт. Але поки здійснити свої плани Кремлю не вдається, тому він намагається дестабілізувати ситуацію в Україні за допомогою конфлікту низької інтенсивності: лякає, погрожує, вбиває українських солдатів, затримує заручників. При цьому ні за що не відповідає на міжнародному рівні.
Усі ці роки Росія використовувала будь-яку можливість, щоб зустрічі на вищому рівні не відбулися і не було обіцянок. Україна, навпаки, ініціювала переговори (президент Володимир Зеленський не раз заявляв, що готовий подивитися в очі президенту РФ Володимиру Путіну) і запевнила, що буде діяти в "нормандському форматі" на основі мінських угод. Але план А не спрацював — за останні півроку не прийнято практично жодного рішення щодо Донбасу не те щоб у питанні безпеки або політики, але навіть у гуманітарній сфері. Тому Зеленський констатує: "Ми в плані Б".
Важливо всім відійти від вільних трактувань мінських угод. Це допоможе уникнути маніпуляцій Росії
Суть його в тому, щоб, з одного боку, підвищити обороноздатність країни і не допустити зміщення лінії фронту в глибину контрольованих Україною територій, з іншого — продемонструвати пріоритетність розвитку прифронтових територій у соціальному та економічному плані. У цьому впевнений Олег Саакян, керівник Платформи соціально-гуманітарних ініціатив.
"Тому ми спостерігаємо, по-перше, налагодження звʼязків прифронтових територій з іншими регіонами України. По-друге, спроби вирішення питань їх розвитку та проблем, що накопичилися за сім років. По-третє, зусилля, спрямовані на забезпечення звʼязків з окупованими територіями, щоб люди виїжджали хоча б тимчасово з ОРДЛО, а не поверталися туди", — говорить експерт.
Консультації в Берліні
Цей план Зеленський повинен покласти на стіл канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і президенту США Джо Байдену, після чого попросити їх про допомогу. Одна з головних тем для Заходу — газопровід "Північний потік-2", що несе Україні ризики з безпеки. Про це Володимиру Зеленському доведеться говорити в Берліні і Вашингтоні.
"По-перше, Україні важливо заявити про пріоритетність розвитку прифронтових територій, інвестиції в інфраструктуру, розміщення бізнес-потужностей якщо не в місці конфлікту, то в сусідніх з Донецькою та Луганською областях для забезпечення нових робочих місць. І не забувати про військову допомогу, щоб підвищити ціну наростання російської агресії. По-друге, потрібно створювати коаліції, які б виходили за рамки російсько-української війни, а також ідентифікувати власні потенціали, нарощувати геополітичну вагу, щоб з нами говорили не тільки про російсько-українську війну", — пояснює експерт.
"Ангела Меркель щодня читає новини про Україну. Для неї це особисте питання, — підкреслює Анка Фельдгузен, посол Німеччини в Україні. — Не знаю, які конкретно питання будуть обговорюватися, але добре, що лідери особисто сядуть і спокійно про все поговорять. Думаю, що це великий шанс". Українські експерти не сумніваються, що в Берліні мова піде про Донбас, але прориву не чекають. По-перше, Меркель на посту допрацьовує останні місяці — восени в Німеччині вибори, результати яких передбачити складно.
Позиції трьох кандидатів у канцлери щодо України, РФ і "Північного потоку-2" дуже відрізняються, тому багато що тут залежить від Зеленського — чи спробує він послати меседжі про Україну не тільки Меркель, але всім іншим. По-друге, Меркель, як і французький президент Емманюель Макрон, лояльна до Кремля, готова до переговорів з Путіним і нещодавно разом з Макроном ініціювала проведення саміту Росія — ЄС, від якого відмовилися глави більшості країн Євросоюзу. У звʼязку з цим Меркель може спробувати натиснути на Зеленського заради поступок Кремлю.
"Путін гарантував Німеччині і Франції, що вони залишаються кураторами Західної Європи, а він хоче забезпечувати порядок і стабільність на всій території колишнього Радянського Союзу. Крім того, напередодні виборів у Німеччині Меркель вигідно продемонструвати перемогу на міжнародній арені. Україні необхідно шукати нові дипломатичні формати і формули для звільнення своїх територій. І найкращий партнер у цьому — США", — вважає Олег Жданов.
Відповідь Вашингтона
У Білому домі покладати на себе проблеми України не поспішають, висловлюючи підтримку Києву на словах. Під час виборів у США говорили, що в разі перемоги Джо Байдена Україна отримає статус союзника в боротьбі з РФ і гарантії безпеки, але реальність така, що США приймає не зовсім дружні нам рішення. Наприклад, не вводить санкції проти "Північного потоку-2", щоб не засмучувати Німеччину, не просуває тему надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО, щоб не дратувати Росію, відмовляється від надання раніше погодженої військової допомоги на $ 100 млн — мовляв, вона б мала сенс, якби Путін почав широкомасштабну війну. Тому експерти сумніваються, що США стануть ментором України, Байдену зручніше говорити із Зеленським про боротьбу з корупцією і реформи.
Позиція Росії незмінна: на Донбасі вона хоче створити проросійський анклав з широкими повноваженнями і повернути території України
Головною ознакою того, що США хочуть увійти в переговори щодо Донбасу, стане повернення посади спецпредставника Державного департаменту з України. У цьому впевнена Ганна Шелест, директорка програми безпеки Ради із зовнішньої політики "Українська призма".
"За моїми інсайдами з Вашингтона, у Білому домі щодо цього рахунку немає однозначної позиції. Багато радників відмовляють Байдена від цього не тому, що не підтримують Україну, вони бояться, що РФ використовує цю можливість для дискредитації "нормандського формату". Це скоріше дасть карти в руки Москві, ніж посилить наші переговорні позиції", — говорить вона.
З цієї ж причини США так стримано коментують заклики України увійти в переговорний процес у "нормандському форматі". У Вашингтоні запевняють, що Німеччина і Франція справляються з роллю посередників.
"Для США дуже важливо, щоб європейські справи вирішувалися за участю партнерів, щоб вони відчували відповідальність. У тому випадку, якщо Білий дім бачить, що Берлін і Париж переключилися на щось інше і не займаються цим питанням, це може стати гіпотетичною умовою для входження США в "нормандський" переговорний процес", — вважає Шелест. Друга умова — поява для США вигод від участі в "нормандському форматі".
"Після зустрічі Байдена і Путіна ми спостерігаємо, що сторони схильні вести діалог. Але як дотриматися балансу, щоб США в переговорах щодо України були посередником, а не так, що РФ намагається вирішити наше питання між Вашингтоном і Москвою, викинувши Україну з переговорного процесу", — продовжує експертка. Вона також запевняє, що останнім часом питання Донбасу не на часі в міжнародних партнерів.
Амбіції Кремля
Актуалізація Донбасу на зустрічах у Берліні і Вашингтоні буде багато в чому залежати від ініціативи Володимира Зеленського — чи зможе він анонсувати свої дії і заручитися підтримкою не в рішенні декількох десятків другорядних питань, але в одному-двох, повʼязаних саме з агресією РФ. Якщо Меркель, а особливо Байден почують українського лідера, є шанс зрушити переговори щодо Донбасу з мертвої точки. Тим більше, що Путін як ніколи готовий до переговорів, бажаючи повернутися в клуб світових лідерів і перезавантажити відносини із США.
"Що подарував Путін Байдену на зустрічі? Ручку, розписану під хохлому. Що таке ручка? Він хоче підписувати договори зі Сполученими Штатами, він хоче стати на одну сходинку зі Сполученими Штатами. Він хоче, щоб його визнали великим вождем великої держави. Розписана під хохлому ручка — знак того, щоб у Білому домі не забули про Росію", — переконаний Жданов. Але проблема в тому, що будь-які переговори для Путіна повинні закінчуватися перемогою, тому поступатися щодо Донбасу він навряд чи стане. Тому відступати від мінських угод сторони не ризикнуть.
Вічний Мінськ
"Мінські угоди — це мертвий кінь, неможливо з нього злізти, доводиться тягти, — реагує на питання про ефективність переговорів у Мінську Олег Саакян. — Мало хто сумнівається, що повноцінне виконання угод неможливо. З часів їх підписання ситуація змінилася. Росія сама знищила простір для реалізації Мінська, ввівши рублеву зону в ОРДЛО і деіндустріалізувавши окуповані території. Також на непідконтрольній території вона впровадила свої правові норми, роздає паспорти, навʼязує російський освітній простір. Мінськ не в змозі подолати ці наслідки, навіть якщо поміняти місцями політичний складник і безпеку".
Ознакою того, що США хочуть увійти в переговори щодо Донбасу, стане повернення посади спецпредставника Держдепу з України
Але в Москві так не вважають. За допомогою Мінська, як раніше говорив глава російського МЗС Сергій Лавров, РФ "тримає Зеленського на гачку". Та й Путін дає зрозуміти, що розмовляв з президентом США на цю тему: "Наскільки я зрозумів, пан Байден також вважає виконання мінських угод єдиним способом досягнення миру на Донбасі".
Іншими словами, відмовлятися від Мінська ніхто не збирається. Більше того, ЄС і США незабаром єдиним фронтом виступлять за реалізацію Мінська, Україна продовжить демонструвати, що готова його виконувати і в односторонньому порядку з переговорів не вийде навіть в умовах відкритого саботажу з боку Росії.
У цій ситуації важливо відійти від вільних трактувань мінських угод. "Мінськ — це рамка. І вона не настільки жорстка, щоб представляти для України якусь небезпеку, — говорить Ганна Шелест. — В угодах нічого не сказано про автономію ОРДЛО. Там записано: "Вибори за українським законодавством", а українське законодавство відповідає нормам ОБСЄ, тобто до виборів повинен бути у всіх рівний доступ. Небезпека полягає в тому, якими РФ бачить ці угоди, які пріоритети розставляє. Це вона чомусь вирішила, що спочатку вибори, а потім — передача кордону під контроль".
В України інша думка. Якщо так буде продовжуватися, то від мінських угод незабаром залишиться тільки назва — зʼявляться нові домовленості і коаліції, в основу яких хоч і ляже Мінськ, але прямого звʼязку з ним уже не буде. У будь-якому випадку активізація у Вашингтоні та Берліні донбаського питання — ледь не останній шанс Зеленського почати вирішувати цю проблему. Нова можливість зʼявиться не раніше, ніж зміниться влада в ключових партнерів України.