Вся влада Зеленському. Президент зміцнює вплив: хто та наскільки йому підпорядковується

"Президентську республіку створювати не буду", — недавно відповів президент Володимир Зеленський на запитання про те, чому він втручається в питання, які перебувають у компетенції Кабміну.

"У цьому році президент перебудував архітектуру правління та держмашину, звівши роботу конституційних органів нанівець. У його уяві Верховна Рада не вища за президента, Конституційний Суд можна розпустити одним указом, а Кабміном повністю управляти з Офісу президента. Трагедія це? Зовсім ні. Така особливість суперпрезидентської республіки. Офіс президента перетворився на мозковий центр і генератор державної політики", — говорить політолог Олег Постернак. За його словами, українці звикли дивитися на владу персоніфіковано, більшості політичні пасьянси не цікаві, їм потрібен одна людина, яка за все відповідатиме, — і це президент.

У парламентсько-президентській республіці, якою є Україна, президент курує зовнішню політику, відповідає за нацбезпеку й оборону, є Верховним головнокомандувачем Збройних сил. За Конституцією його кадрові повноваження обмежені — президент призначає вище командування армії, половину Ради Нацбанку, третину складу Конституційного Суду та секретаря РНБО. Всі інші важливі призначення, у тому числі глави СБУ або генпрокурора, затверджує парламент.

Але теорія значно відрізняється від практики. Нині Володимир Зеленський і його офіс контролюють не тільки всі призначення в Кабміні та керівників силових відомств, але навіть глава Верховної Ради — його партнер із КВК, а глава СБУ — друг дитинства. В оточенні президента всі впевнені, що працюють однією командою заради виконання обіцянок глави держави та партії "Слуга народу", а про узурпацію влади не може бути й мови.

Рада монобільшості

"За будь-яких штормів і ураганів український парламент повинен залишатися запобіжником, точкою рівноваги та балансу, інакше з'явиться шлях до втрати демократії, парламентаризму та узурпації влади", — з трибуни парламенту говорив його спікер Дмитро Разумков, а вже через кілька хвилин монобільшість, частиною якої він був, відправила політика у відставку. Експерти й опозиція впевнені: це рішення прийняли в Офісі президента, а потім спустили народним депутатам.

— Парламент залежить від Офісу президента? — запитує Фокус Данила Гетманцева, народного депутата від "Слуги народу".

— Думаєте, це потрібно обговорювати? Це ще одна маніпуляція, що відставка Разумкова — позиція президента. Ви бачили, що це не так, — голосували депутати.

— Але голосувала пропрезидентська монобільшість і лояльні до неї групи.

— Монобільшість є в монобільшості. Ми, безперечно, команда президента. Ніхто нікого через коліно не ламає, ніхто не проводить спеціальних операцій, щоб змусити голосувати. Це ВР впливає на позицію Кабміну й ОПУ, — запевняє нардеп.

Володимиру Зеленському єдиному з усіх українських президентів вдалося отримати найбільший уплив на парламент. Можливо, подібне було за часів Леоніда Кучми, але тоді трималося не стільки на відкритій підтримці, а скільки на кулуарних домовленостях.

"Монобільшість сформовано однією партією — "Слуга народу", партією президента. Вона створена з метою перетворення президентського рейтингу на мандати Верховної Ради. І це пояснює, чому вплив Зеленського на парламент через монобільшість досить великий, — каже Петро Олещук, політолог, доцент КНУ імені Тараса Шевченка. — Рішення, прийняті в парламенті, можуть викликати неоднозначну реакцію в депутатів, наприклад, закон про ринок землі або відставка Разумкова, але особиста думка "слуг" мало кого цікавить. Офіс президента дійсно нікого не змушує підтримувати ініціативи глави держави, але депутати розуміють, що вони в принципі прив'язані до президента — випадкові люди стали парламентаріями завдяки рейтингу Зеленського. Більшість із них не мають альтернативного майбутнього, як тільки поруч із президентом. Тому монобільшості немає ніякого сенсу конфліктувати з главою держави — втратити можуть багато. До тих пір, поки Зеленський буде найпопулярнішим українським політиком, у парламенті йому нічого не загрожує".

Тінь прем'єра

Відносини президент-прем'єр за Зеленського також мають новий вигляд. Ні Олексій Гончарук, ні Денис Шмигаль до своїх функцій не були політиками. На старті урядової кар'єри обидва відповідали головному критерію — вмінню перебувати в тіні президента. "І прем'єр, і міністри готові до такого формату роботи, — продовжує Петро Олещук. — На прийняття політичних рішень вони за великим рахунком не претендують, обмежуються розробкою та прийняттям адміністративних рішень. І це логічно, тому що монобільшість у парламенті створили якраз для того, щоб сформувати такий Кабмін. Це не якесь прихований уплив Банкової на уряд, усе абсолютно прозоро".

"Ніхто не б'є по столу і не говорить: "Буде так", — зазначає Зеленський, підкреслюючи взаємодію з Кабміном. — Завдяки тому, що мені не все одно, ми багато змогли зберегти. Я можу абсолютно не втручатися в такі питання, тоді більше людей буде під Офісом на Банковій із питанням: "А навіщо ми вас обрали президентом?" У той же час президент визнає, що кожного міністра затверджує особисто, а якщо виникає проблема, то викликає їх на килим до свого офісу та "вирішує проблему на місці".

Свої люди

Глава Служби безпеки Іван Баканов і генеральна прокурорка Ірина Венедіктова — чужаки в правоохоронній системі. Повністю контролювати свої відомства вони не можуть. До того ж президент їм дуже довіряє, а вони роблять усе можливе, щоб інституції діяли в інтересах Зеленського, хоча законодавчо Офіс генпрокурора, СБУ, а також Національний банк безпосередньо не підпорядковані ні законодавчій, ні виконавчій владі.

Неформальні відносини між генпрокурором, силовиками та президентом встановилися з часів Леоніда Кучми. Той же генпрокурор Святослав Піскун був максимально близькою до глави держави людиною. Ще більший уплив на силовиків був за Віктора Януковича. Його генпрокурор Віктор Пшонка та міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко безпосередньо підпорядковувалися президенту, а інших контролював заступник голови Адміністрації президента Андрій Портнов.

"Президент безпосередньо спілкується з главою СБУ, отримує або від нього, або від його заступників ключову інформацію, через них ставить завдання, кого чіпати, кого ні, комунікація проходить швидко, — вважає Іван Ступак, колишній співробітник СБУ, а нині експерт Українського інституту майбутнього з реформування правоохоронної системи. Він упевнений, що немає нічого поганого в тому, що президент контролює СБУ: — Це конституційно, СБУ — вертикаль президента, він впливає, тримає на контролі. Головне, щоб усе було грамотно та в межах закону, не перегинаючи палицю: не кошмарили бізнес, не прослуховали всіх політиків".

Що ж стосується Міністерства внутрішніх справ і Державного бюро розслідувань, то їх, стверджують опитані Фокусом експерти, президент контролює не безпосередньо, а через заступника керівника Офісу президента Олега Татарова, який за Віктора Януковича був заступником керівника Головного слідчого управління МВС. "Роль Татарова після відставки міністра внутрішніх справ Арсена Авакова значно посилилася", — підкреслює політолог Володимир Фесенко.

Говорячи про президентський контроль армії, експерти запевняють, що тут глава держави діє абсолютно в межах Конституції. Президент — Верховний головнокомандувач Збройних сил України, він пропонує парламенту кандидатуру міністра оборони, самостійно призначає вище командування армії. Однак своїх людей в армії Володимиру Зеленському знайти складно.

Влада на місцях

Глави обласних державних адміністрацій — свого роду "наглядачі" від президента. Але їхня роль і вплив не треба перебільшувати. Інша справа — мери великих міст. На минулих місцевих виборах до влади там прийшли не представники пропрезидентської партії "Слуга народу".

"Влада на місцях — це нові центри зі значним опозиційним потенціалом до президента. Після запуску децентралізації вплив місцевого самоврядування, а також мерів великих міст зростає. Останні все частіше бачать себе альтернативними політичними лідерами, вступаючи у відкриті конфлікти з центром", — пояснює політолог Олещук.

З цієї причини на Банковій вирішили домовлятися з місцевими лідерами, у тому числі обіцяючи грошову підтримку регіонам. "Потрібен, наприклад, меру Івано-Франківська міст, він їде до Києва та просить включити об'єкт до програми президента "Велике будівництво". Позитивна відповідь формує ставлення керівника громади до центральної влади", — говорить Олег Постернак. Він згадує, чим закінчився конфлікт президента та мера Дніпра Бориса Філатова. Нагадаємо, напередодні торішніх місцевих виборів Філатов завзято критикував "зелених". Вибори він виграв із великою перевагою, у міській раді теж отримав більшість, але незабаром заявив, що з центром "з'явилося порозуміння". Сталося це після того, як президент призначив головою Дніпропетровської ОДА соратника мера Дніпра Валентина Резніченка, який працював за Порошенка.

"У нас зараз абсолютно нормальна робоча атмосфера, конструктивний діалог із обласною владою. Є порозуміння з центральною владою", — заявив Філатов. Перед тим мер заявив, що "центр почув" його прохання "відкликати псів, що штампують справи проти місцевого самоврядування". У результаті правоохоронці закрили кримінальні провадження щодо нього. Нині Філатов — заступник голови палати Конгресу місцевих і регіональних влад при президенті України, як і міський голова Житомира Сергій Сухомлин (у мери балотувався від партії Філатова "Пропозиція"). Очолює її мер Львова Андрій Садовий. В опозиції залишаються всі. Серед помітних постатей — хіба що міський голова Києва Віталій Кличко.

Формально незалежні

За комунікацію з судовою владою в Офісі президента відповідає колишній адвокат Андрій Смирнов, який намагається вибудувати роботу на компромісах і гарантіях. Але успіх так собі — саме в судах найбільше опозиціонерів президента, притому що до всіх попередників Володимира Зеленського судова влада ставилася лояльно, навіть до п'ятого президента Петра Порошенка, який намагався проводити реформи. Зеленський також зважився реформувати суди — судді відповідають йому саботажем, приймають рішення, які ставлять президента в складне становище.

"Очевидно, що зараз Офіс президента не контролює Вищу раду правосуддя, Раду суддів України та Верховний Суд, — каже Галина Чижик, експертка Центру протидії корупції. — Так, можна припустити, що Банкова комунікує з окремими представниками цих органів або суддями, але це скоріше горизонтальна комунікація, ніж вертикальна. щонайменше, точно спілкуються з представниками одіозного Окружного адміністративного суду Києва — там зараз перебувають позови з приводу конкурсу в Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. Схоже, що законопроект про ліквідацію ОАСК, який уже пів року не рухається, — це ціна за розгляд або скоріше нерозгляд цих позовів". Крім того, Офіс намагається завести своїх людей у Конституційний Суд за конкурсом, оголошеним у серпні. Якщо вдасться, то КС ризикує піти під контроль ОП.

Поза формальним підпорядкуванням Офісу президента залишаються антикорупційні органи. Керівників Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції вибирали на відкритих конкурсах — їхні нинішні керівники Артем Ситник і Олександр Новіков демонструють незалежність. Особливо демонструє обережність Ситник — наступного року закінчується термін його повноважень, оголосять новий конкурс.

"НАБУ обслуговує інтереси міжнародних гравців, — говорить політолог Постернак. — Підпорядкувати агентство для Офісу не складає труднощів, але тоді виникнуть труднощі в діалозі з міжнародними партнерами. Тому президент не ризикує йти проти антикорупційного бюро. Ситник же— фігура, лояльна до влади". Що ж стосується Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, то з серпня минулого року в неї немає керівника. Проведення конкурсу раз у раз відкладається, хоча обрання керівника САП — одна з обіцянок України іноземним партнерам. Зараз її діяльність контролює генпрокурорка Венедіктова.

Багато експертів, із якими поспілкувався Фокус, кажуть, що розмови про узурпацію влади в Україні — насамперед інструмент залякування громадян. По-перше, влада Володимира Зеленського ґрунтується на суспільній підтримці, він залишається найпопулярнішим українським політиком, тому йому багато дозволяють. Як тільки підтримка впаде, статус-кво зміниться, у тому числі в парламенті й уряді. По-друге, в Україні працюють як політичні, так і неполітичні інститути, непідконтрольні президенту, які здатні врівноважити вплив глави держави, так що російський чи білоруський сценарій тут виключений.